На вихідні я приїхала до бабусі Марії в село. Вона вже немолода, самі розумієте, що вести господарство стає дедалі важче. Тим паче, бабці вже 75 років та має певні проблеми зі спиною, не можна підіймати важкі речі.
Разом із чоловіком Назаром вирішили допомогти: я прибрала в хаті, дещо приготувала їсти, помила вікна, а він нарубав дров і полагодив паркан. Словом, виконав всю чоловічу роботу.
Привезли бабусі ліки, продукти та теплий плед, щоб їй було затишніше в довгі зимові вечори. Після вечері бабуся почала розповідати, що останнім часом у неї на подвір’ї щось коїться:
– Знаєш, Оленко. Часом чую дзенькіт хвіртки ввечері. А одного разу навіть бачила, як якийсь силует у темному ховався за сараєм. Заліз у хлів де дрова, а потім зник.
– Так може тобі здалося? То вітер хитав дерева? Ну і пес би гавкав, якби почув чужу людину.
– Ні, ні, я раз почула навіть голоси з вулиці.
Мене ці слова насторожили. Хоч бабуся й трималася бадьоро, видно було, що їй неспокійно.
– А поліцію викликали?
– Викликала. Та хіба вони приїдуть? Кажуть, “не до вас”. Сусіда просила замок поставити, так і його хтось зламав, – махнула рукою старенька.
Згодом ми з Назаром з’ясували, що хтось поцупив у бабусі добру хапку дров, пару банок з закрутками (помідори, огірки, варення) та мішок картоплі. А вона так довго готувала запаси на зиму!
– Ну все, бабусю, – сказав Назар, – цього так не залишимо.
Увечері ми вирішили засісти в засідку. Назар на подвір’ї поставив хитромудру “пастку” – натягнув дріт і закріпив кілька бляшанок, щоб вони дзвеніли при найменшому русі. Заодно й почепили портативну камеру спостереження (під’єднується до телефону і веде запис, купили таку приблуду на машину).
Ближче до ночі, вже після третьої чашки бабусиного малинового чаю, ми почули знайомий дзенькіт хвіртки. Виглядаю у вікно: хтось у капюшоні крадеться до хліва. Злодій заліз, розбираючи дрова, напевно, щось шукав. Ми вирішили не чекати, доки він піде, й вийшли на подвір’я.
Назар крикнув:
– Стій, а то буду стріляти!
Від несподіванки злодій спіткнувся об натягнутий дріт, і на нього посипалися бляшанки.
Зчинився такий галас, що прокинулися навіть сусіди.
– Ай! Що ж це таке?! – верещав, розгублено махаючи руками злодюжка.
Як виявилося, “нічним гостем” був сусідський син Коля, що вирішив поцупити кілька дров для багаття, а заодно прихопити баночку варення.
– Колю, що, зовсім здурів? Як не соромно? Я ж тебе малим на колінах гойдала, а ти в мене крадеш? – обурилася бабуся.
Хлопець почервонів, почав щось бурмотіти про те, що його мати відправила, бо “у них вдома дров немає”.
Та на цьому ми не зупинилися. Знали, що поліція точно не приїде на звичайні розборки сусідів. Знову відмахнуться, як минулого разу. Тому чоловік зателефонував у поліцію
– Ми зловили диверсантів! Здавали позиції! У нас є всі докази! Вони готували удар на підстанцію! Приїжджайте негайно! Бо люди зараз самосуд зроблять!
Приїхали поліціянти, ми показали докази крадіжки та Колю забрали до відділка.
Наступного дня його мати прийшла вибачатися і повернула майже всі вкрадені запаси. Просила не псувати долю синові та забрати заяву з поліції. Звісно, бабуся добра душа, тому пробачила сусідці та її горе-синочка. Але за умови – Колька допомагатиме бабусі, поки нас не буде.
Коля тепер носить бабусі воду з криниці, рубає дрова і так далі.
Мораль така: красти погано, а от допомагати літнім людям – завжди почесно і правильно.
