– Ні, я сказав ні! Я не зможу прийняти та полюбити цю дитину, – Євген не приховував свою злість на дружину, – Ліза – моя дочка і моя любов належить тільки їй.
– Женя, що ти таке кажеш? – Катя плакала, вона не очікувала такої реакції чоловіка, – це ж твоя дитина. Чому? Чому вона не може народитись? Бо ти цього не хочеш? Але чому?
– Це безперспективна розмова. Я тобі все сказав, у нас є Ліза, їй п’ятнадцять років і раптом ще малюк. Від дитини позбався – це моє останнє слово.
– А якщо ні? – Не здавалася Катя.
– Тоді нарікай на себе. Для цієї дитини буде закрито не лише моє серце. Для мене вона буде чужою і не факт, що я зможу жити з тобою надалі, якщо з’явися на світ ця дитина.
– Як ти говориш “ця дитина”? Це ж твоя і моя дитина, а не “ця.”
– Все! Я все сказав, – і Євген пішов у свій кабінет, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
Катя довго плакала, мир у її сім’ї для неї був важливий, але дитина… Вона не могла собі уявити, як за її згодою вб’ ють дитину. У муках вибору між життям, що зародилося в ній, і непередбачуваним життям надалі, якщо з’явиться малюк, до Каті непомітно підкрався сон, який на ранок не приніс їй ні бадьорості, ні вирішення завдання поставленого чоловіком.
– Рито, поговори зі мною, – зателефонувала Катя своїй подрузі.
І Рита знала, що коли Катя просить “поговори зі мною”, це значить вона їй дуже потрібна, як “швидка допомога”.
– Біжу, Катюня. Чекай. Все буде гаразд.
І Катюня чекала і знала, що її мудра Рита завжди дасть їй правильну пораду. Батьків Катя намагалася не посвячувати у стресові ситуації. Їхній вік і хворе татове серце не дозволяли Каті перекладати свої проблеми на їхні вже літні плечі, а Рита…
– Що б я робила без тебе Риточка? Моя подружко, мій янгол – охоронець, – говорила Катя, коли вирішувалася якась проблема за допомогою Рити.
– Та ти що?! Навіть не думай слухати Женьку. Це твоя дитина. Ти що пропадеш, навіть якщо він тебе залишить? Жодна ще не пропала, а позбавишся дитини, сама собі будеш ненависна.
Катя плакала, але слова Рити давали їй сили та впевненість, що дитина має жити.
-А що я чую? Яка дитина? У кого дитина? – перервала розмову подруг Ліза, – тітко Рита, ви третього малюка плануєте? Ось чудово, ви молодець!
– Ні, не я.
У Лізи здивовано піднялися брови:
– Мамо?
Катя почервоніла, вона боялася засудження вже дорослої дочки. Якщо і Ліза буде на боці батька, то як їй бути однією проти двох? Чи впорається вона?
– Мамо, матуся! – і Лізка кинулася обіймати Катю, – ти в мене молодець мамуся. А тато вже знає?
– Знає. Він проти, і Катя знову заплакала.
– Що означає проти? Мама не плач, тобі й малюку це шкідливо, – заспокоювала дочка, – і взагалі, жінці вирішувати бути дитині чи ні, тому що вона її і виношує, і народжує, і виховує. Я тобі допомагатиму мама. Не плач, тата я візьму на себе.
– Доню, Лізонько, не думала, що ти в мене вже така доросла.
Вже сльози радості та подяки переповнювали Катю. Дві жінки – доросла Рита та маленька – її дочка, допомогли прийняти їй правильне рішення.
– Кате, як вирішується проблема? Ти була в лікаря? – Тільки переступивши поріг будинку, запитав Євген.
– Ні, ще встигну.
– Не проґав термін.
– Не проґавлю, малюк не дозволить. Нагадає за дев’ять місяців.
-Так ти вирішила йти наперекір моєму рішенню? Ну-ну,- він не знайшов що ще сказати, а потім повернувся до дружини і зло прошипів,- не прогадай, вечерю до мене в кабінет нехай Ліза принесе.
– Татко, у нас буде малюк! – З щенячим захопленням оголосила Ліза, вносячи батькові вечерю.
Батько мовчки взявся до вечері.
– Я так рада за вас з мамою, ну і за себе, ну за наш усіх, – щебетала Ліза, – я навіть не уявляю. Я так давно не бачила маленьких.
– Я теж, – похмуро підтримував розмову батько, – Лізо мені не зрозуміла твоя безпричинна радість.
– Як же? А дитина? Це така радість.
– Лізо, мені треба працювати, прибери посуд.
– Звичайно, звичайно татку, чмоки-чмоки, – і Лізка зникла за дверима кабінету.
Євген усміхнувся самому собі, попри неприємну розмову з Катею. Він так любив Лізу, найбільше на світі, і її “татко” і “чмоки-чмоки” завжди змушували посміхатися, в якому б настрої він не був.
Він боявся появи дитини і самому собі не міг пояснити свій страх, але дитина з’явиться, і йому треба якось до цього звикати. Розлучатися з Катею він не збирався, розмова про те, що дитина може зруйнувати їхню родину, це не більше ніж спосіб вирішення проблеми з дитиною.
Він розумів, що розлучившись з дружиною, Ліза звичайно ж піде з Катею і він свою дочку не бачитиме щодня, а це вище за його сили.
Євген не пішов спати в спальню, а заснув у кабінеті зі своїми гнітючими думками.
Вранці похмурий Євген не поснідав, пішов на роботу. Йому було що переварити, окрім їжі. Сьогоднішньої ночі він прокинувся від жахливого, шокуючого сну. Він так ясно і чітко бачив цей сон, що йому здавалося, що це з ним відбувалося на яву.
А наснилося йому, що Катя вже народила малюка, і він нахиляється, щоб побачити його. Маля посміхається йому, у нього такі ж очі як у Каті й раптом, дитина чітко каже Євгенові:
– Тату, дозволь мені жити.
Євген різко відсахнувся від колиски з дитиною, навіть уві сні він розумів, що новонароджені не говорять і від жахливих слів малюка він прокинувся і більше не заснув.
Він почував себе монстром, негідником стосовно своєї дитини, яка просить у нього життя. Він був противний самому собі.
Увечері, коли він повернувся з роботи, застав Катю та Лізу на колінах з ноутбуком, вони сиділи у вітальні на дивані. Вони сміялися і були так чимось захоплені, що не чули, як увійшов Євген.
– Ой мамо, дивись які прикольні шапочки з вушками, – заливалася сміхом Ліза.
– Лізок, та нам ще рано придане малюкові купувати, – сміялася Катя.
– Мамо, ну давай хоч помріємо, цікаво ж.
Євген бачив, які вони щасливі та він навіть був огидний самому собі за те, що хотів позбавити такого щастя своїх улюблених дівчаток. Він вирішив приєднатися до щастя і голосно промовив:
– А що ми так тут усі радіємо? – І він підніс Каті розкішний букет.
Катя відразу замовкла, напружилася: “невже він вирішив умовляти позбутися дитини за допомогою пряника, батіг не спрацював”.
Євген побачив страх і тривогу в очах Каті, ну точнісінько, як у малюка уві сні й він став ще більше ненавидіти себе.
– Лізок, тримай торт, шампанське, цукерки, фрукти, йди на кухню, приготуй там все, святкуватимемо. Святкувати швидке поповнення в нашій родині, – і Євген усміхнувся.
Задоволена Ліза втекла на кухню, а Євген кинувся до Каті з вибаченнями:
– Катя, я ідіот, як хочеш мене називай, але вибач мені, що я для тебе влаштував таке катування. Я багато чого обміркував, яким я був кретином, що стільки часу піддав тебе такому стресу. Вибач.
Катя посміхнулася:
– Приймаю, все, забули.
Його кохана Катя його пробачила, але він не знає коли зможе пробачити сам себе, тому що йому ніколи не забути, як його ненароджена дитина просила у нього дозволу жити.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
