— От же, – плюнув Василь, – взяв її, називається, заміж, а вона ні приготувати як треба, ні випрати толком не може.
Василь сидів на колоді біля сусідської хати і з сумом поглядав на свою хату. Де спала ще, його молода дружина.
Друг, Микола, що живе по сусідству, крутив щось гайковим ключем у мотоциклі:
— Так адже, Васько, тільки весілля відсвяткували. Дай ти жінці своїй оговтатися після події.
— Що? Я про весілля це, не хочу чути. Вона ж мені всі нерви вимотала того дня.
— Вимотала? .. Як це? – співчутливо поцікавився Микола.
Василь плюнув лушпиння насіння і насупився:
— А ось так! Знущатися почала одразу ж, коли з викупом до неї додому прийшов, на подвір’ї її півдня товкся, погані загадки їхні відгадував, ще й гопак навприсядки витанцьовувати примусили, аж штани нові від натуги лопнули.
Добре що батько її мені штани дав, так і одружився, у старому. Поки до кімнати її дістався, сто кіл пекла пройшов, а її – нема! У вікно вистрибнула і втекла. Усім селом шукали ще півдня, знайшли – регоче, каже, передумала. А коли я букет її розтоптав, уся розплакалася. Що ти кажеш, жартів не розумієш. Далі. На церемонії вдавала із себе царівну, мала такий вигляд, ніби насильно я її заміж змушую йти. На банкеті взагалі доторкнутися до себе не дала, боялася сукню їй забрудню. Фу, каже, Василь, фу, ти рибу смажену їв, пальці в тебе брудні. А в мене, каже, сукня дорога, вона тобі не серветка.
Так що Колько, про весілля навіть не заїкайся.
Микола відклав ключ, та почухав під кашкетом:
— Ну, Васька, тоді мовчу. У мене, сам знаєш, Катя лагідна, таких казусів не викидала ніколи.
— Ось! У всіх баби як баби, нормальні, а мені дісталася – придуркувата. Так і зараз, я зранку встаю, всю роботу роблю, а вона лежить спить! Хоч би чайник поставила.
— А працювати не хоче?
Микола здивувався.
— Так вона не погоджується роботу шукати. Каже, відпочити після навчання хочеться. Добре, мати її, разом із бабою, потайки відправляють їй гроші на її жіночі дрібнички. А то так би від мене трясла.
Микола крякнув задумливо, підійшов до друга, подивився пильно:
— Тоді так, Ваську, у нехорошу ти потрапив ситуацію. Ледачу ти собі знайшов дружину, гони її в три шиї, поки дітей немає у вас. Бо намучишся…
— То звідки я знав, що Чабанюки свою дівку ледачою виростили? Вони ж усе кричали, що їхня Любка – золото. Виходить, обдурили. А вже як вони зараз ходять і радіють, ще б пак: скинули її як баласт зі своїх ший, та на мене, дурного…
А в селі добре, тихо шумить річка, коники в траві скрекочуть, зрідка мукають десь корови, чи то собака гавкає, чи то подає голос півень.
Торохтять трактори й мотоцикли, що рідко проїжджають пильною дорогою, відра брязкають…
— Коля! – відчинивши вікно, крикнула з хати Катерина, – Обід готовий, іди в хату.
— Та зараз я, – обернувся ліниво до дружини Микола і, схилившись до мотоцикла, принишк, повернув голову до хати сусіда. Цікаві справи коїлися в будинку молодят, з відчинених вікон чудово Микола міг усе чути.
— Ох, Васильку, ти картоплю почисть ще, а я цибулю дістану, – дзвенів ласкавий, як у кішечки, голосочок Люби.
— Чому це я маю картоплю чистити, це ж жіноче діло, – почув Микола голос сусіда-друга Васі. – Я й так он, тобі курку різав.
«Хех», – усміхався Микола, – «Вони тільки обід готують, а в мене вдома він уже готовий!»
— Так я зайнята, – почувся ніжний голосок дівчини. – Я он бігуді з волосся прибираю.
— Ох і випросиш ти в мене, Любко!
— Так я ж для тебе, милий. Хочу красивою бути, а не мишою сірою. Я коли кучері ось так, у зачіску збиваю, стаю схожа на Софі Лорен. Правда-правда, всі так кажуть. Що, не знаєш таку? Та нічого, я покажу, Вася. У мене он і відеозаписи є її.
…Микола похитав головою і вдивився у вікна будинку сусіда.
«Що ж відповість?» – думав він.
А потім кинувши свій мотоцикл, пішов, пригнувшись. І безшумно пройшовши у двір, заглянув у вікна. А там молода дружина Васька кружляла посеред кімнати в одній комбінації, волосся її пишною хвилею було забрано на маківці. Микола насупився і пошукав очима Васю. А он він, біля столу стоїть, над мискою голову схиливши.
Микола без апетиту з’їв суп, подивився на сите обличчя дружини і зітхнув:
— Ти уявляєш, Катюхо, як сусіда Васька надули?
— А що сталося? – здивувалася дружина.
— Так він одружився то, на Чабанюковій Любці, яка з міста недавно приїхала.
— Пам’ятаю, – підхопила Катерина, – Вона на виховательку кажуть, вчитися поїхала. Тільки так і не вивчилася.
— Так і я її пам’ятаю, маленькою правда. Але ж так поміркувати, дурна вона дівка, в голові одні танці-лахміття. Та й Васько дурень, взяв одружився мовчки, хоч порадився б, у тебе он сестра, Марія, досі в дівках сидить, міг би краще її взяти.
Катерина відвернула своє кругле як млинець обличчя. Про сестру молодшу, Марійку, не хотілося їй розмовляти. Була Марія повною і неповороткою, такою ж, як сама Катя. Тільки Катерина у своєму дівоцтві була худою гарненькою і встигла заміж за Колю вискочити, перш ніж погладшала, а от Марійці не пощастило: змалечку зайвою вагою дівчина страждала.
З роками Катерина набрала вагу і тепер сестри стали схожі – обидві маленькі, кругленькі, як колобки.
…А в будинку сусіда грала голосно музика і регіт стояв, жіночий. Микола задер брови і пішов до вікон, дивитися. Постояв, подивився, похитав головою.
— Василю, – розшукав він сусіда в городі. Той у теплиці знайшовся, томати підв’язував.
— Чого тобі, Миколо?
— Це що за неподобство у вас у хаті відбувається? Що за шум-гам посеред дня та на все село?
— А це Коля, до Люби подруга приїхала. З міста. Вона дівка галаслива, як приїхала, змусила магнітофон увімкнути.
Микола з докором на сусіда дивився:
— Доки ти все це нерозсудливість терпіти будеш, Василю? Ти, значить, по господарству гаруєш, а дружина твоя, замість того щоб усе у свої руки взяти, регоче там. Зовсім уже знахабніла!
Василь розігнувся і подивився на сусіда важким поглядом:
— А що я зроблю, якщо вона ось така? Якщо їй це в радість то нехай грається.
— Так вона вже не маленька щоб гратися! Вона заміж вийшла! Вона майбутня мати і берегиня вогнища! Лупити її треба, подружку в три шиї вигнати, а музику викинути з вікна, нічого народ лякати! У моєї он, баби, ніяких подруг немає, краса! Ніхто з пантелику не збиває її, сидить собі у вільний час, шкарпетки в’яже!
Василь помітно напружився. І подивився невдоволено на друга:
— Іди напевно ти, Микола, своєю бабою командуй. А зі своєю я як-небудь сам розберуся.
Наступного дня зарядив дощ, безперервний. Сіре небо не обіцяло сонечка; дружина Миколи Катерина засіла в кухні варення варити, а Микола тинявся з кутка в куток.
— Сумно чогось, Катруся.
— Так ти по гриби сходи. Одягни дощовик, якраз після дощу вилізуть свіженькі грибочки, – запропонувала дружина.
— Ні, не хочу сам.
— Так поклич Василя.
Микола зітхнув.
— Ох. А він на мене напевно образився.
Микола потемнів обличчям і подивився у вікно. І вигледів там Василя. Той ішов до його будинку з пакетом у руках.
— Привіт сусіди, – увійшов він до хати, скрипнувши дверима.
Микола вийшов до гостя.
— Колько. Я ось тут тобі рибу копчену приніс, сам коптив, ти спробуй.
Микола перестав хмуритися й усміхнувся:
—Ось ця справа хороша, рибу я люблю. А пішли в кухню чай пити?
— Пішли.
Чоловіки посиділи за столом мовчки. Нарешті, Микола подивився на молодшого друга.
— Ну як там сімейне життя? Гостя поїхала?
— Поїхала.
Микола пом’яв руками газетку і знову взявся за своє.
— Неправильно ти Василь, зі своєю бабою поводишся. Вона ось у тебе зараз чим зайнята?
— У магазин пішла.
— Хех. А в магазині вона що купить? – похитав головою Микола, – кульок пельменів і помаду собі, так? Моя Катька, каже, бачила, як дружина твоя біля прилавка в магазині стоїть і всяку косметику продавцеві замовляє. От якби печиво для сім’ї, як моя Катька, чи делікатес якийсь, у дім тягала, а твоя – усе шампуні і для себе всякі фарби.
Катерина, що стояла біля плити з черпаком у руках, притихла. І втиснула голову в плечі.
— Ну нехай купує. Вона ж у мене така, малюється, – втопив очі в підлогу Василь.
— На біса?
Микола поставив запитання і втупився на друга.
— Ми з Катькою тут усе обміркували і вирішили: нехай жінки наші між собою здружаться. Усе-таки моя Катька на твою жінку благотворно впливатиме: навчить прибирати в хаті й готувати. А не маятися дурницями!
***
— Любонько, поговорити треба, – заявив Василь.
— Що таке, мій зайчику?
Дружина повернулася до Василя і в того дух захопило:
— Любонько… Ти в мене така гарна. Тільки що ти з собою зробила, не можу зрозуміти?
Люба змінилася. Своє густе русяве густе волосся вона перефарбувала в білий колір, вії наростила, і брови намалювала.
— Тобі подобається? – зраділа дівчина.
— Ще б пак… Ти зовсім інша стала. Була гарненькою, а стала красунею…
— Це Васенька, подружка Таня, мене привела до ладу. Таня ж у салоні працює. Ось і зробила мені вії, бровки, волосся вона мені пофарбувала…
…Дружбі із сусідкою Катериною Люба зраділа:
— А чому ні? Я тільки «за», зайчику. Та я просто зараз до неї додому піду.
Молода дружина напахтилася нудотними парфумами, від чого у Василя защипало в носі, причепурилася в гарну сукню, губи нафарбувала і пішла.
Повернулася вже притихла і серйозніша. Зняла свою гарну сукню, переодяглася в халат і обличчя чисто вимила. Своє розкішне волосся прибрала у вузлик.
— Васильку, – присіла вона на краєчок дивана, де Василь відпочивав. – Васю. Ти що, сусідам на мене скаржишся, так?
— Я?
— Ти, ти. Я там про себе наслухалася всякого… Ти якщо незадоволений мною, так і скажи! Чого скаржишся чужим людям, Васенько…
Дівчина впустила своє обличчя в руки й розплакалася. З того дня змінилася різко. Припинила стояти біля дзеркала і собою милуватися, почала в хаті все намивати, пироги стала куховарити. Щодня бігала до хати сусідів, поверталася чорнішою за хмару, все мовчала похмуро, роздумувала про щось.
Посмішка і гарний настрій теж зникли геть. Не лунав більше жіночий сміх, не грала музика в чистому будинку Васі.
А потім і зовсім втекла. Василь з раннього ранку встав, а дружини немає в ліжку. І в хаті її немає, і на подвір’ї теж, тільки записка на дверях висить:
“Васенька, я подумала і вирішила – погана з мене вийшла дружина. Все то ти зі мною мучишся, скаржишся он сусідам, як тобі важко зі мною. Я більше не можу так, давай розлучимося. Не шукай мене, все одно не знайдеш. Прощавай.“
— Та як так? – ухнуло все всередині Василя. – Любка, Любушка моя, Любаня!
Сусід Микола першим прибіг втішати друга:
— Втекла, ну і нехай біжить, скатертиною їй доріжка, негідниця така. Зрозуміло, що їй у селі не до вподоби жити, напевно в місто подалася… Там же веселіше… Я ж казав тобі, погана з неї вийде дружина, мав рацію. Ти головне, не переживай Васька, ми тобі нову дружину знайдемо, працьовиту.
А до хати Василя вже ломилася з каструлями в руках дружина сусіда, Катя, та не одна, із сестрою молодшою, круглолицею Марією.
— Марійка наша тобі чим не дружина? – у лоб жартував Микола. Василь сердився, обличчя відвертав.
***
Микола поглядав із вікна на хату сусіда і хмурився:
— І чого йому вдома не сидиться, мені нема з ким на риболовлю піти. Катя!
— Чого кричиш? – подавала з кухні голос незадоволена дружина, Катя.
Останнім часом між подружжям немов чорна кішка пробігла: за недовгий час дружби з сусідкою, що втекла Любою, Катерина теж змінилася характером. І це Миколу починало турбувати.
— Що «Катя», що «Катя»? – перейшла на незадоволений тон дружина. – Наче без мене не можеш… Звалив на мене всю хатню роботу, ні зітхнути стало, ні присісти.
Микола занепокоєно забіг у кухню:
— Чого це ти втомилася?
Катерина підняла на чоловіка очі:
— А я що, не людина по-твоєму? Я – робочий ломовий кінь? Я жінка, Коль. Мені хочеться парфумів і помади… Хочеться подивитися на себе в дзеркало, поїхати в місто по магазинах походити, приміряючи сукні…
— Та-ак, – зрозумів усе Микола. – Зрозуміло, звідки вітер дме. Це Любка-сусідка тебе встигла налаштувати.
— Та не в Любці справа, – зітхнула Катя. – Я з тобою, Коля, життя бачити перестала. Уся стою біля плити, та на подвір’ї у худоби… Коли востаннє я танцювала? А в школі на випускному з тобою. Ох, Коля…
***
Василь повернувся в село задоволений, швиденько взявся забивати в будинку вікна, двері. Микола і не побачив би сусіда, та почув стукіт молотка, прибіг одразу.
— Ти що це тут робиш, Васько?
Микола забарився біля воріт, здивованими очима дивився він на Ваську.
— Їду я, сусіде.
— А куди це?
Микола злякався і рот роззявив.
— Я Коля, переїжджаю просто. У райцентр, там хоч клуб є і кафе навіть, є куди дружину зводити.
— Яку ще дружину, Любка ж втекла.
— Знайшлася…
Василь обернувся до сусіда і посміхнувся на весь рот:
— Знайшлася моя Любонька. Уявляєш? Вона в райцентрі роботу собі знайшла, зняла будиночок… Ось, до неї їду.
Здивуванню Миколи не було меж, аж на крик перейшов:
— Та ти що з глузду з’їхав, Ваську, тьху, довірився навіженій бабі! Та як із нею жити, з безглуздою такою? Ти ж сам казав, одружився на свою голову, втомився від примх?… Повернешся потім без останніх трусів, та без своєї баби! Ти давай не будь дурнем, мене послухай, що скажу. Ти дурниці ці викинь із голови та бери в хату Марію нашу. Вона тобі буде варити борщі, пироги пекти, сорочки прати…
Василь розсміявся і потряс головою:
— Та не в пирогах щастя! А в жінці коханій, Миколо. І нехай ми з нею будемо напівфабрикати з магазину їсти, зате вона, моя красуня, поруч! А що говорив раніше, то хіба мало що базікав! Помилявся я!
І скільки Микола не кричав, вимагаючи товариша одуматися, той тільки сміявся. І закінчивши свої справи, втік.
— Ну і ну, ось же дурень, – похитав головою Микола. – Одружився з безглуздою жінкою і сам такий самий став… Аж страшно за них обох. От же два чоботи пара…
Микола повернувся додому, зітхаючи й похитуючи головою. А біля хати зупинився: на ґанку сиділа, обнявши валізу, дружина Катя.
— Ти чого це тут? – не зрозумів того, що відбувається Микола.
— А того Коля. З мене досить. Їду я від тебе.
— Куди?
Микола відступив навіть, сторопівши. Катя голосно схлипнула і, впустивши голову на груди, заплакала:
— Та куди очі дивляться, Коля! Я з тобою життя не бачу! Поїду в райцентр, роботу шукати! Втомилася на тебе наймитувати! Я може теж хочу, як Любаня… Свободи якоїсь… Ой-йой-йой, Коля.
Жінка почала ридати, Микола підійшов, тихенько витягнув з її рук валізу й обняв обм’якле тіло дружини.
— Ну так сказала б, Катю…
Чоловік зітхнув:
— Сказала б, що втомилася. Кулаком би по столу стукнула… Та невже б я не послухав тебе, Катрусю…
Ламалися стереотипи в голові немолодого вже, Миколи… І змінювалося життя!
