У мене є одна-єдина донечка Таня. Зростала вона доброю дитиною, та коли її тато пішов від мене – щось сталось. В усьому донька мене звинувачувала. І хай би як я старалась – все її не влаштовувало.
– Якби ти з татом не посварилась – у мене було б краще життя!
Згодом Таня поїхала на навчання. Ми жили в хаті моєї старенької матері. Вона прийняла нас після розлучення, в усьому підтримувала і навіть фінансово допомагала. Я завжди буду їй вдячна за все це. Врешті я зібралась їхати на заробітки, адже розуміла, що донька буде заміж виходити, гроші потрібні.
Вирушила до Італії, довго нормальну роботу не могла знайти, лишень за рік вдалося нормально влаштуватися. І щойно все налагодилось, дзвонить мені подруга:
– Твою маму швидка забрала!
– А Таня де?
– Я їй дзвонила, каже, що не може приїхати.
Дуже я здивувалась, почала донечці телефонувати:
– Що з бабусею? Чому ти не з нею?
– А в мене що свого життя нема?
– Послухай, я тобі гроші висилатиму, лишень доглядай стареньку, вона не чужа тобі!
Я не могла покинути роботу і приїхати, бо втратила б місце. Відтоді Тані висилала по 500 євро на місяць. Це на ліки для бабусі. Решту я просила відкладати про всяк випадок. Тим паче, що мали вони ще й мамину пенсію – 6 тисяч гривень. Згодом донька вирішила жити зі своїм нареченим. Вони переїхали до старенької, казали, що так їм простіше її доглядати буде. Їм на життя я ще по 300 євро висилала. Відкладати мені вдавалось зовсім трохи.
Неодноразово мені дзвонила подруга й казала, що мама в поганому стані, Таня її не доглядає, як треба. Я дзвонила й сварилась з донькою. Кілька разів приїжджала додому і цілісінькими днями мені доводилось прибирати. Одного разу я не витримала, й вирішила розібратися з Танею.
– Чому ти зовсім за бабусею не дивишся?
– Повертайся і сама дивися, сидиш там, не знати, що робиш, а я мушу підгузки міняти?
– Я ж тобі гроші висилаю! Куди ти їх діваєш?
– Хіба то гроші? Копійки. За таку роботу значно більше платити треба.
Сум огортав моє серце. Та повернутися я не могла. А нещодавно Таня подзвонила й каже:
– Приїжджай на похорон, баба померла.
Я відразу вирушила в Україну. Приїхала якраз зранку в день похорону і відразу здивувалась. Таня зекономила на всьому, мама лежала в найдешевшій труні в старому костюмі, а поряд навіть віночків чи квітів не було. Сльози лилися з моїх очей. Поховали нещасну в самому кінці цвинтаря, ще й навіть поминок не зробили, просто калачі роздали. Ще й не вистачило всім.
Коли все закінчилося, я вирішила все висловити Тані:
– За ті гроші, що я тобі висилала – можна було б хоча б похорони нормальні зробити!
– Кому вже то треба. Та й взагалі, не такі то вже й великі гроші.
Та люди мені розповіли. Виявляється, що зять вже давно не працює, а жили вони всі ці роки на широку ногу, їздили в клуби, пили, гуляли. А старенькій ніхто навіть ліків не купував. Волонтери приносили щось безплатно і все. Я не могла повірити, що моя рідна донька така безсердечна. Тому вирішила їх провчити.
– Даю вам тиждень, щоб знайшли нове житло.
– Чого це?
– Того. Таню, ти спокійно витрачала мої гроші, але навіть поховати бабусю пристойно не схотіла. Звільніть будинок і грошей я вам більше не вишлю.
Донька образилась страшенно. Почала всім довкола розповідати, що я її використала. Що вона, нещасна, роки стару доглядала, страждала, в я її на вулиці залишила. Та рішення свого я не змінила. В будинок квартирантів пустила і поїхала. Таня весь час дзвонить і гроші просить. Але пробачити я не можу. Скажіть, що мені робити?
