Над Катрусею в класі хлопці сміялися. Вже дуже була смішною ця дівчина: ходила на навчання з косою, завʼязаною внизу звичайною гумкою, тоді як інші шестикласниці вже робили модні стрижки, взимку приходила до школи у звичайних сірих валянках, перевзуваючись у роздягальні в змінні сірі туфельки.
Жила Катя зовсім близько від школи, і виходила з дому буквально за десять хвилин до першого уроку. Одного разу вона поспіхом забула вдягнути шкільну форму, та так і ввійшла до класу в домашньому халаті, і лише коли хлопці зареготали, вказуючи на неї, Катя побігла додому переодягатися.
— От нечепура, так нечепура! – гоготали хлопчаки, які не втрачають жодної нагоди посміятися над кимось.
Так і пристало до Каті це прізвисько, хоча дівчинка була дуже доброю, ввічливою і скромною.
Коли взимку свого часу в школі не працювала їдальня через карантин (у багатьох класах більшість учнів хворіли), хлопці брали із собою на заняття для перекусу бутерброди, хто – з ковбасою, хто – з сиром. Лише Катя їла «смішні» бутерброди – хліб із маслом. Коли однокласники помітили це, то почали жартувати, мовляв, не об’їсися, нечепура, а то погладшаєш. Але Катя з посмішкою наминала свій хліб, запиваючи його компотом з невеликої пляшечки.
Наступного дня вона принесла в школу вже промаслену булку, і всі знову втупилися на Катю. А вона показала їм:
— Дивіться яка смакота: тут зверху цукровою пудрою посипано!
Деякі підійшли ближче, щоб роздивитися цукрову пудру, і Катя одразу ж вийняла ще такі два бутерброди та, розділивши їх навпіл, роздала всім. Солодка булка всім сподобалася, зайшла на «ура», і вже наступного дня половина класу їли такі самі «бутерброди» із солодкою посипкою.
— Це ще що! – розповідала Катя, – якщо спершу булку підсмажити, і потім цукром помазати, то ось де смакота буде! Особливо тепла… Мммм, обожнюю. Із чайком.
Часто перепадало частування Катрусі Сергію, що сидів із нею за однією партою. Він був із повної родини. І не відчував матеріальних труднощів, як Катя, яку виховувала одна бабуся. Батьки Каті були розлучені й жили кожен своїм життям, утворивши нові родини. А бабуся, сердечно прив’язана до онуки, тягнула її виховання одна, і утримувала як могла.
Катя, хоч і мала таке дивне й образливе прізвисько, але ніколи не ображалася. Вона пригощала не тільки дітей у класі, а всіх бродячих собак. І було дивно, чим вона їх годує, якщо вдома зайвого шматка немає?
Про це думав Сергій, і одного разу обережно запитав про це Катю.
— А ми з бабусею купуємо недорогі продукти. Вона в мене дуже дбайлива. Ось, наприклад, бере часто свинячі ноги для холодцю, вони дешеві. Довго їх бабуся варить: так, що кісточки потім м’які стають, ось собаки і з’їдають їх дочиста. А нам бульйон на холодець або на борщ залишається! – без сорому поділилася Катя, – і нашому Дружку вистачає, і його вуличним приятелям залишається.
Сергій поважав Катю за доброту, і ніколи не називав її нечепурою. Наприкінці зими Катя здивувала однокласників. Кожен клас готувався до проводів зими. Перший тиждень березня видався сонячним, яскравим. Після першого уроку в суботу всі учні вийшли на шкільне подвір’я, співали і змагалися в перетягуванні каната, бігу в мішках, ліпили на прощання останнього сніговика, катаючи грудки біля паркану, де ще лежав пухкий замет.
Потім усі пішли на чаювання в клас. Діти принесли хто що міг для загального столу. Вчителька розливала чай із великого термоса. На столі лежали цукерки, пряники, печиво. І тут Катя дістала свій фірмовий млинцевий торт. Усі ахнули: на широкій тарілці високою стопкою височіли млинці. Вони були такі апетитні, мереживні, промазані чимось солодким.
Вчителька порізала торт на шматочки, щоб усім вистачило.
Кожному дістався шматок солодкого млинцевого торта. Катя, поки діти їли, розповідала, що млинці вона пекла сама, а потім промазувала їх згущеним молоком, змішаним зі сметаною.
— Ось і вся премудрість. Будь-яка дівчинка зможе такий зробити! Це мене бабуся навчила, – Катя посміхалася. Їй було приємно, що всім сподобалося її частування.
А після свята Сергій захворів. Він лежав із температурою вдома, згадував свято, шкодував, що не може піти гуляти, адже надворі так яскраво світило сонце… Прикро в такий час хворіти.
Мати поїла його кислим журавлинним морсом, їсти не хотілося. Сергій уже три дні не бачив нікого з друзів, і виспався, і нічого не хотілося робити, боліла голова…
Тут раптом він почув постукування у віконце. Сергій жив на першому поверсі, і йому не звикати було, коли його дворові товариші стукали до нього у вікно, викликаючи гуляти. Він підвівся з ліжка, підійшов до вікна і відсмикнув штору. Ставши на високий виступ цоколя, Катя висіла біля вікна, вчепившись у підвіконня.
— Ну, ти що там? Сильно захворів? Яка температура? – голосно запитувала вона, вдивляючись у бліде обличчя Сергія.
Хлопець кивнув і кисло посміхнувся.
Тут Катя зістрибнула з цементного виступу цоколя і полізла до себе за пазуху. Вона дістала значний згорток, схожий на великий конверт, простягнула його до вікна і зробила знак, щоб хлопчик відчинив кватирку.
Сергій забрався на вікно, відчинив кватирку і взяв у Каті, що піднялася на підвіконня, згорток.
— Це тобі! – пояснила дівчинка, – їж і одужуй швидше, без тебе нудно, Сергійку…
Вона помахала йому рукою і зникла. Сергій сів на ліжко, з цікавістю розкрив пакет і побачив Катін млинцевий торт. Точніше, це була половина від торта. Пахло від нього цього разу медом. Млинцевий пиріг був таким промасленим і ароматним, і мав такий апетитний вигляд, що Сергій одразу ж відкусив шматочок і став із насолодою жувати. Він був у цю хвилину так вдячний Каті, що і словами б не зміг передати їй свою повагу. Його охопило почуття справжнього щастя, він кусав і кусав солодкий торт, коли в кімнату заглянула мама.
— Що це ти їси, синку? Звідки ти взяв це? – вона дуже здивувалася, дивлячись як син наминає млинцеві шматки.
— Це Катруся приходила. Через кватирку просунула. Подарунок такий. Щоб одужував. Ух, смакота! На, спробуй! – він віддав матері залишок млинців і повалився на ліжко.
Мама підозріло подивилася на Катине частування і, відірвавши з недоторканого краєчка шматочок млинця, з’їла.
— Мм, а ти знаєш, нічого… – сказала вона, – дуже навіть пристойно. А що, вона сама такі готує? Чи бабуся?
— Ти що? Ображаєш дівчисько. Звичайно, сама. Це її фірмовий торт. Так і називається – млинцевий. Дуже смачний. Справді? – сказав Сергій.
Мама принесла йому теплого чаю, він випив залпом усю склянку, а потім ліг у ліжко. Його зморила дрімота. Снилася йому Катя, однокласники, школа. А коли він прокинувся, мама сказала: — Синку, ти весь спітнілий. І це чудово, значить, справа на поправку пішла. Давай, переодягайся в сухе.
Сергій скоро одужав. Вони дружили з Катею доти, доки дівчинка після дев’ятого класу не пішла в училище, щоб стати кухарем.
Минули роки. Сергій поспішав на вечір зустрічі випускників. Всі вже давно стали дорослими. Це був не перший ювілей із закінчення школи. Прийшли небагато, але серед них Сергій одразу впізнав Катю. Вона була симпатичною, трохи повненькою, але та сама добра усмішка опромінювала її рум’яне обличчя, той самий чубчик нависав на брови, і різким рухом Катя відкидала його вбік…
— Ну, Катруся, стала ти кухарем? – запитав її Сергій, – як мріяла?
— Звичайно. І працюю тут. У нашій шкільній їдальні. Мені, як і раніше, зручно: поруч живу.
— Як бабуся? У порядку? – знову поцікавився Сергій.
— Так, слава Богу. Тільки трохи постаріла. Як і всі ми – подорослішали…
У мене донька. Так і живемо всі втрьох: я, бабуся й Алінка. А ти, кажуть, став бізнесменом? Працюєш і живеш в обласному центрі?
Сергій кивнув. Він слухав і слухав розповіді однокласників, про себе говорив мало: не любив хвалитися. Коли розмови зійшли нанівець, Сергій пішов проводжати до будинку Катю.
— Та чого мене проводжати, вважай в одному дворі і будинок, і школа, – засміялася вона.
— Ось тому й пішов проводжати, що темно, холодно, а ти ближче за всіх живеш, – засміявся Сергій, – а я все згадую твої млинцеві торти, Катрусю. Така ти була добра. І зараз така ж залишилася. Дякую тобі за все. За ту пам’ять, за ті бутерброди з цукровою пудрою…
Катя засміялася. Вона подала Сергію руку і сказала:
— І я тебе добром згадую. Ти ніколи мене не дражнив, і теж пригощав цукерками.
— Та мало я тебе пригощав. І ось вирішив трохи виправитися. Розумієш? Щоб совість роками не мучила. Візьми, будь ласка, мені це дуже важливо. І тільки нічого нікому не кажи. Нехай це буде між нами.
Вони розсміялися.
— Таємний подарунок? Ну, не відмовлюся, навіть цікаво. Спасибі заздалегідь, хоча й не знаю, що там, – усміхалася Катя.
Вона взяла невеличку коробочку і подумала, що там, напевно, парфуми або туалетна вода.
Катя пішла в під’їзд, а Сергій теж поквапився до машини. Він сів за кермо, посміхнувся і швидко поїхав.
Катя увійшла в передпокій і почула бабусин шепіт:
— Ти повернулася вже, Катю? А Алінка вже спить.
Катя роздяглася і пройшла на кухню. Вона сіла за стіл і дістала коробочку. Бабуся дивилася на онуку і за звичкою наливала їй гарячого чаю.
Коли коробочка була відкрита, Катя від подиву не могла сказати ні слова. А бабуся мало не впустила чашку з чаєм.
— Що це, Катрусю? Звідки в тебе такі гроші? – злякано запитала бабуся.
— Подарували…
— Ти смієшся? Навіщо ти обманюєш мене? – бабуся сіла поруч і обійняла онуку, – скажи, звідки вони в тебе?
Вони дивилися на новенькі купюри, стопкою складені в коробці, і не могли зрозуміти навіть скільки там грошей.
— Ні, я не можу прийняти такі гроші. Що за подарунки, і для чого це? – Катя схопила гроші і вибігла на вулицю роздягненою, сподіваючись, що Сергій ще не поїхав. Але його машини вже не було.
Катя повернулася додому і все розповіла бабусі.
— Скажи, хіба буває таке? – запитувала вона в бабусі, – і як можна роздавати такі суми?
— Раз він так вирішив, значить, так тому й бути. Не ображайся на нього, – вирішила бабуся, – він заможний чоловік і знає, як йому чинити. А взагалі – молодець. Рідкісний приклад щедрості. Зазвичай як кажуть: «Що багатший, то жадібніший», а тут навпаки. Ну, і ти йому не зовсім чужа людина, а подруга дитинства. От і не сперечайся. Дають – бери.
Довго Катя не торкалася грошей Сергія. Зберігала їх у тій самій коробочці, зрідка поглядаючи на гроші і не втомлюючись дивуватися вчинку свого шкільного товариша.
Бабуся теж зберігала таємницю подарунка, і обидві жінки посміхалися, дедалі частіше згадуючи шкільні роки Катрусі, їхній клас, її солодкі бутерброди і млинці.
А потім Катя зважилася помаленьку витрачати подаровані гроші. Усе до копієчки вона витрачала на доньку. То сукні їй шила на Новий рік, то до школи збирала, купуючи обновки, то ремонт у її кімнаті зробила й оновила меблі.
І було на душі в Каті так тепло, ніби відчувала вона ангела-охоронця над собою, який допомагав їй виховувати Аліну, підтримуючи в найважчий час.
Катя не шукала зустрічі з Сергієм, розуміючи, що напевно у нього є сім’я, не бажала компрометувати його. Але бабуся ходила до храму і ставила свічки за здоров’я Сергія, як найкращого друга її онуки, хоч та дружба і залишилася в дитинстві, освітлюючи серце радісними теплими спогадами…
