Весілля – важлива й радісна подія для молодят та їх близьких. Але моє весілля стало початком знищення стосунків зі свекром та свекрухою. Коли ми з Вадимом сказали, що плануємо одружитись, постало питання організації весілля. Батьки між собою домовились, що усі витрати розділять порівну. За справу взялись батько й матір нареченого – вони молодші, проявили ініціативу й мої мама з татом були не проти.
Та за кілька днів після святкування я випадково підслухала телефонну розмову свекрухи з її сестрою: “Уявляєш, свати ні про що не здогадуються. Думають, що ми заплатили за весілля порівну. Можна було їх ще на кілька тисяч гривень 0бманути. Вони ж так поспішали доню заміж видати.. Ой, правда..”.
Не стала далі слухати, це все, що мені потрібно було почути. От, значить якої вони думки про мене та моїх рідних. “Добрий” фундамент стосунків з новими родичами заклали… Я не стала нічого приховувати від чоловіка. А він своєю чергою сказав батькам, що йому все відомо. Спершу свекруха намагалась якось виправдатись, але, коли не вдалось це зробити, то перевела сказане в інше русло: “Так це ж все для вашого блага. Хіба ж я ті гроші на той світ заберу із собою?” Не знаю, що гірше: сам вчинок, чи ставлення до нього, як до чогось нормального.
Тепер не розумію, як ми маємо жити в одній квартирі. Думаю, що потрібно переїжджати на орендовану. Навіть, якщо це зайві витрати, але життя під одним дахом з людиною, якій не довіряєш – нестерпне. Може мені ще й свій гаманець під матрац сховати, а то раптом свекруха вирішить ще щось лишити після себе.
