– Катю, я хочу подарувати Юлі на весілля свою квартиру, – несподівано сказав чоловік після вечері.

– Нічого собі подаруночок! І довго ти думав? Чому я тільки зараз про це дізналася? – запитала Катерина.

– Юля мені того тижня дзвонила, сказала, що їм з Михайлом після весілля жити ніде: у неї у вдома матір і бабуся, він взагалі з матір’ю в однокімнатній живе. А ми цю квартиру все одно здаємо, можна сказати, що чужих людей забезпечуємо житлом, – пояснив Борис.

– Ось саме – ми її здаємо. І отримуємо від орендарів гроші. І на ці гроші ми живемо. Логіку вловлюєш? – запитала дружина.

– Я все розумію: якщо я віддам квартиру Юлі, то наш бюджет зменшиться.

– Він не просто зменшиться, він сильно скоротиться, Борисе, – сказала Катерина.

Борис та Катя були одружені вісім років. У Бориса це був другий шлюб. Юля – його дочка від першого шлюбу. Місяць тому їй виповнилося вісімнадцять років, і дівчина оголосила, що вона виходить заміж.

У Каті та Бориса є спільна дочка – Надя, їй сім років.

– Послухай, Борисе, зараз можуть статися дві неприємні ситуації. Перша полягає в тому, що твоя старша дочка чогось зібралася заміж у вісімнадцять років. У цьому віці треба вчитися, здобувати професію. Але мене, в принципі, це не дуже хвилює – нехай про це мати думає. А ось друга неприємність – твоя «мудра» думка – подарувати їй квартиру – мене непокоїть.

– Катю, звичайно, у нас буде менше грошей, але не забувай, я більше не платитиму аліменти: так на так і вийде.

– Не вийде. Якби в тебе зарплата була б сорок тисяч, тоді – так, було б так на так, але ти отримуєш удвічі менше. І якщо ми втратимо гроші, які нам платять орендарі, то це буде дуже помітно.

– Ну, стиснемо трохи, Катю! Зате Юля матиме свою квартиру, – спробував умовити дружину Борис.

– А у Наді?

– Що в Наді? – не зрозумів Борис.

– Наді ти теж квартиру купиш?

– Ну, ми разом купимо, – відповів чоловік.

– А чому мати Юлі – твоя колишня дружина – не вкладається у квартиру доньки? Скинулися б і купили, – сказала Катерина.

– Катю, ти ж знаєш, що в неї нічого немає. Крім того, Надя ще маленька, доки вона підросте, ми назбираємо їй на квартиру.

– Хто назбирає, Борисе? Ти? З яких прибутків? Зі своєї зарплати вчителя історії? Та ти минулого місяця пʼятнадцять тисяч приніс – і це в тебе вперше аліменти не вирахували! – обурилася Катерина.

– Катю, ну, ми ж не сидимо голодні.

– Правильно, не сидимо. Тому що вибач, але ти сам просиш мене це сказати, моя зарплата значно перевищує твою. Не кажучи вже про премії. А між іншим, ти міг би зараз пристойно заробляти, якби погодився звільнитися зі своєї школи та піти, як тобі пропонував мій батько, до районної адміністрації. Але ти тоді гордо заявив, що перекладання папірців з однієї папки в іншу гідною роботою не вважаєш.

– Я ніколи не бачив себе дрібним чиновником! І моя робота мене цілком влаштовує – вона жива та цікава, – заявив Борис.

– Чиновник дрібний, натомість зарплата у нього не така дрібна, як на твоїй «живій та цікавій». А я хотіла мати двох дітей, але зрозуміла, що нам їх не потягнути, нам і в першому декреті мої батьки допомагали.

– Звичайно, звинувачуй тепер мене у всьому! А ти хіба не бачила, за кого виходила заміж? Я ж і тоді не був олігархом – так само у школі працював, – не витримав закидів дружини Борис.

– Але я розраховувала, що ти зрозумієш, що завдання чоловіка – утримувати сім’ю і почнеш ворушитися. Але тебе все влаштовує! Пам’ятаєш байку про жаб, які потрапили до глечик з молоком? Одна збила шматочок масла, відштовхнулася від нього і вистрибнула. А друга так і не вибралася. Ось друга жаба – це ти. Сам не хочеш боротися і нас на дно тягнеш. Хочеш, щоб тебе похвалили: «Який класний батько віддав дочці квартиру»! А те, що в тебе є ще одна дочка, забув?

Цього вечора вони ні до чого не домовилися. Катя, уклавши Надю, пішла до спальні, Борис влаштувався у вітальні на дивані.

Наступного дня, після роботи, Катя, взявши дочку з собою, прийшла до батьків. Поки Надя в кімнаті дивилася мультфільми, Катя на кухні скаржилася матері та батькові:

– Я вже не знаю, як його переконувати! Уперся: «Юлі ніде жити! Я її батько, вона мене просила, я не можу їй відмовити!

– Цікаво, а Борис віддав би квартиру доньці, якби йому самому не було де жити? – Запитав батько.

– Навряд, – відповіла мама. – Але навіщо йому турбуватися про такі дрібниці, як квартира та гроші від орендарів: у нього є дружина, яка має і квартиру, і зарплату. Для нього самого нічого не зміниться – це Катерині доведеться крутитися та економити.

– Гаразд, продукти з акцій я, звичайно, купувати не буду, але мені б хотілося і у відпустку щороку їздити, і машину оновити, і Наді на освіту відкласти, – сказала Катя. – А Борис, знаєте, що заявив? Що щороку на море їздити необов’язково і що я взагалі можу без машини обійтися – адже він їздить на громадському транспорті, і нічого. А те, що мені машина для роботи потрібна, його не турбує.

– Ти сама Катя багато в чому винна – взяла все на себе, ось Борис розслабився. Треба його струсити, – сказав батько.

– А як? – запитала дочка. – Я вже думала попередити його, що, якщо він квартиру Юлі віддасть, то я з ним розлучуся.

– Може, не варто одразу так різко? Постарайся з ним по-доброму поговорити, – запропонувала мама.

– А як по-доброму? Мені вже набридло бути банкоматом. Аліменти він платив – зобов’язаний, нічого не хочу сказати. Подарунки робив – на здоров’я. Але скільки разів його колишня дзвонила: то куртку Юлі треба, то взуття, то путівку до табору сплатити. На шістнадцять років – ноутбук, на вісімнадцять – такий смартфон подарував, якого я собі дозволити не можу. Запитала, звідки гроші, виявилося, він цілий рік збирав. Тобто не віддавав у родину. А тепер квартира! Я вже не вперше думала про розлучення. Себе і Надю я забезпечу, а ось його тягнути при тому, що він навіть ворушитись не намагається, просто не хочу. Знаєте, який у нього головний аргумент? “Ми ж не голодуємо”! Ще голодувати нам не вистачало!

Катерина сказала чоловікові, що якщо він подарує квартиру Юлі, вона подасть на розлучення.

– Тебе послухати, то я нічим не повинен допомагати своїй дочці! – розлютився Борис.

– Добре, якщо ти хочеш допомогти Юлі з житлом, продай свою квартиру та поділи гроші навпіл: Юля зі своїм чоловіком зможе взяти іпотеку. А другу частину можна буде використовувати для покупки житла для Наді або залишити на навчання. Зроби так, і ніхто не буде в образі, – запропонувала Катя.

– А давай я сам вирішу, що робити. Квартира таки моя. Адже я не раджу тобі, що робити з твоєю квартирою, – заявив Борис.

– Не радиш. Але ти живеш у ній, – відповіла дружина.

Через три дні Борис оформив дарчу на Юлю. Дізнавшись про це, Катя подала на розлучення. Як тільки Борис одержав повідомлення про розлучення, Катя попросила його з’їхати. Тим паче, що зареєстрований він був у тій самій квартирі, яку подарував старшій дочці.

– І куди я маю йти? – спитав Борис.

– Не знаю. Може, дочка прихистить тебе. Можеш до батьків поїхати – кажуть, що у сільських школах вчителів не вистачає.

Розлучилися вони за два місяці. Ділити не було чого: квартира у Каті була дошлюбна, машина оформлена на батька.

Юля заміж так і не вийшла. Як з’ясувалося пізніше, вона й не збиралася. Уявне заміжжя було потрібне, щоб випросити у батька квартиру. І, звичайно, батька в неї дівчина не пустила.

Тепер Борис винаймав кімнату в гуртожитку – разом із усіма послугами платив майже пʼять тисяч. Ще частину зарплати шкільна бухгалтерія перераховувала Каті як аліменти. На життя майже нічого не залишалося.

Подарунків дочкам Борис тепер не робив – не було на що.