Два роки тому нам з чоловіком довелося прийняти важке рішення. Він пішов в декрет, а я залишила з ним шестимісячного сина. Це було доволі важко. Та вибору не залишалось. Я мала гарну роботу, а Стас не міг працювати, адже його могли мобілізувати. 

Заробляю я зовсім не погано. Тому щомісяці на карту чоловіка скидаю 5 тисяч гривень на дрібні витрати. Аби він міг купляти якісь дрібниці за потреби. Всі великі закупи я робила сама, також сплачувала комунальні, планувала великі виплати, подарунки. Та цього місяця сталося в нас непорозуміння. 

Дзвнить мені сьогодні Стас і питає:

 – А де мої гроші?

 – Які?

 – На картці. Як які. Ти не скинула.

 – А ти цього місяця не заробив!

 – Чого це?

 – Тиждень я була дома на свята, все сама робила, ти мені зовсім не допомагав. Але й це не єдина причина.

Насправді я вирішила провчити чоловіка. Адже усі ці місяці він ніколи мені не звітував, лише скаржився, що грошей бракує. А самий увесь час розпитував, на що я витрачаю. Тож я поспостерігала і зрозуміла, що на дитину і наш дім Стас витратив хіба що тисячу гривень. Де ж решта.

І тоді я дізналась, що гроші він своїй мамі носить. Як? Випадково. Зустріла тітку Стаса, яка почала його на весь магазин вихваляти.

 – Які ви молодці, щомісяця допомагаєте сестрі. Дуже їй з сином і невісткою пощастило. Ось на свята він їй новий пилосмок купив, ще й на стіл святковий дав.

Я не могла в це повірити. Але скандалів вирішила не влаштовувати. Це я так важко працюю, а він навіть не радиться і гроші віддає. До слова, своїм родичам я фінансово не допомагаю. Хіба гостинці приношу. Розумію, що гроші нам трела берегти, дитина зростає і такі часи важкі. А ви як би вчинили на моєму місці?