Єдиний син подає на мене до суду. Ні, це не безглуздий жарт. Просто хочу поділитися своєю історією.

Отож, мені 60 років. Чоловіка Петра поховала 5 років тому, не стало через серце. Він і так досить довго хворів, ми стільки грошей витрачали на ліки та операції. Я навіть продала стару ділянку поля в селі, аби оплатити лікування. Однак, нічого не допомогло. 

Єдина моя розрада – син Олег та його донечка, Іринка. Дівчинка часто приїздила до мене на вихідні або ж на шкільні канікули. Ми гуляли у парку, ходили у кафе та у кіно. Я старалася купувати онучці бодай якісь подарунки – солодка шоколадка, розмальовка, іграшка м’якенька чи якась Барбі лялечка. Я так любила, коли онуця мене ніжно обіймала та цілувала. 

Зараз Іринці 20. Дуже красива та приваблива дівчина, зустрічається зі своїм одногрупником. Якось до мене зателефонував Олег. Голос у нього був, хоча досить такий схвильований, але він говорив чітко:

– Мамо, тут така справа. Іра вагітна. Ми весілля не будемо робити. Тільки розпишемося.

– Вітаю з поповненням, дідусю! То я тепер прабабуся, виходить? 

– Мамо, але є одна проблема. Іра з Антоном хочуть жити самі. Зараз вони не мають такої змоги, аби квартиру орендувати та і багато витрат піде на дитину. Ти б не могла їм віддати свою квартиру? 

Таке запитання поставило мене у ступор, чесно. Вроді і не виганяє з хати, але так легко натякає, що мені треба пакувати речі.

– Мамо, то ж для Іринки. Ти ж її бабуся! 

– Але ж ця квартира..

– Мамо, я тобі у цій квартирі постійно робив ремонт, коли ти просила. Чи тобі якісь квадратні метри важливіші за правнучку? 

Я кинула слухавку. Так, Олег інколи допомагав мені з ремонтом, але хіба перетягнути ліжко, пофарбувати стелю, покласти плитку. Раз купив мені холодильника, але він був вживаний, у якогось сусіда викупив. 

– У тебе є хата в селі, а ти цю квартиру можеш Іринці віддати!

Так, хата у селі була. Але це голі стіни, гнила підлога та запліснявілий дах. Якщо випаде дощ – всередині все буде плавати. Вже вигідніше або продати ту хату, або все знести та наново будувати. А звідки у мене гроші на нову хатинку? 

Тепер Олег щодня до мене телефонує тільки з однією вимогою “віддай Ірі квартиру”. У мене тут не якісь хороми, а звичайна, двокімнатна квартира на Сихові. Тут треба робити ремонт, поставити нову техніку, поміняти лічильники, люстра тримається на доброму слові. Ну вже краще купити молодятам нову квартиру. Аби вони там жили!

І от дивно – чому саме я, літня жінка, повинна віддати квартиру? Хіба батьки того горе-нареченого бідні? Хіба вони не можуть потурбуватися за молодят? 

Олег взагалі перейшов всі межі та починає погрожувати судом. Каже, що я така жадібна жінка, не бажаю щастя для онуки.

Я принципово не буду віддавати цю квартиру, от стану перед дверима та буду прикривати вхід. Я говорила зі своєю сусідкою, пані Ольгою, її онука працює адвокатом та казала, що може допомогти з цією справою. Якщо, звісно, все дійде до суду.

Мені 60 і я не повинна утримувати чужу родину! Чому вони про мене не хочуть подумати?