Попри те, що в Антоніни була купа справ, вона все одно поїхала в село. Знайшлись покупці на будинок, який дістався в спадок. На все про все у дівчини було 3 години, щоб доїхати туди, показати будинок і повернутись назад на роботу. Адже після обіду в Антоніни запланована важлива зустріч. 

Вона все прорахувала та сподівалась встигнути. Цей будинок все пустує протягом десяти років. З того часу як померла бабуся в ньому ніхто не жив. Та й не було кому, адже у Валентини Вікторівни окрім онучки нікого не було більше. 

Батьків Антоніни рано не стало. Тому до себе її забрала далека родичка. В неї якраз власних дітей не було. Антоніна дуже зраділа, що все ж матиме сім’ю. Родичку, що забрала її, стала називати бабусею. 

Антоніна була чемною дівчинкою. Намагалась допомагати по господарству, робила час від часу сюрпризи бабусі. А у відповідь отримувала багато любові і підтримки від Валентини Вікторівни. Жили вони на красивій місцині, неподалік від лісу. Антоніна часто бігала на галявину, щоб нарвати бабусі квіточок або ягід. 

Якось святкувала Валентина Вікторівна ювілей. Антоніна хотіла подарувати щось незвичайне, та не мала грошей. Хоча дівчинка збирала гроші, та цього все одно було замало. 

Антоніна знала, що у багатої сусідки ростуть в садку гарні червоні троянди. Дівчинка не раз зупинялась, щоб помилуватись цією красою. Вона пам’ятала, що сусідка принципово не продає квіти, та наважилась попросити. Спочатку Наталя і справді не хотіла давати свої квіти дівчинці. Та коли побачила, як вона тремтячою рукою простягає їй хусточку в якій лежать дрібні купюри, зрозуміла, що для дівчинки це важливо і погодилась. Попросила почекати її біля хвіртки. 

Антоніна дуже здивувалась, коли побачила, що пані Наталя несе їй повне відро зрізаних троянд. 

– Але так ми дарувати не будемо,  Ходімо вип’ємо чаю та оформимо гарний букет. 

Поки Антоніна пила чай, розповідала сусідці про свої плани на університет. Хотіла заробити багато грошей та забрати бабусю до себе. Пані Наталя закінчила оформлювати букет та побажала успіху дівчинці. 

Минули роки. Антоніна як і обіцяла, вивчилась в університеті, знайшла хорошу роботу. От тільки бабусю не встигла до себе забрати. Валентина Вікторівна пішла у кращій світ, а онучці залишила хату. 

Спочатку Антоніна не продавала будинок. Він був дорогий, як пам’ять про бабусю. Та минуло 10 років, хата почала розвалюватись потроху. То ж Антоніна вирішила, що певно вже час. Покупці тільки носом покрутили, та поїхали. Сказали, що не підходить їм. Дівчина навіть зраділа, коли почула це. 

Антоніна швидкою ходою наближалась до своєї машини, яку припаркувала недалеко від двору пані Наталі. За стільки років багато чого змінилось, і гарної клумби з трояндами вже не було в саду у сусідки. Антоніна вирішила завітати в гості до тітки Наталі. Коли ж вона зайшла на подвір’я, то почула як невістка кричить на свекруху, виганяє її з хати. 

Побачивши дівчину пані Наталя розплакалась. Пожалілась, що непросто їй живеться з сином і невісткою, а тепер вони взагалі виганяють з її ж хати. 

– А знаєте що? Переїжджайте в мою хату. В ній все одно немає кому жити. Та у мене є умова. Ми посадимо такі ж троянди, що росли у вас тоді. 

Той день кардинально змінив життя Антоніни. Вона допомогла тітці Наталі переїхати. Ледь встигла на зустріч, якої насправді не було. Адже її керівник це все придумав. Він давно вже закоханий в Антоніну. А в той день зробив їй пропозицію. Вона погодилась. 

Найбільше за них раділа пані Наталя. На їх весіллі було багато червоних троянд.

– Це вам, дітки, на довге і щасливе майбутнє. 

Добро завжди повертається. У кого добре серце, той обов’язково буде мати щастя.