Після розлучення з чоловіком Олексієм я ще довго не могла оговтатися. Перші проблеми почалися через поділ квартири.

У нас була двушка, яку купили після весілля. Відповідно, мали б все поділити 50 на 50. Однак, Олексій почав доказувати, що він сам назбирав гроші на житло, робив ремонт та купував меблі. А я так, чисто приїхала на все готове. Хоча моя покійна бабуся ще 10 років тому продала ділянку на дачі, аби мені вистачило грошей на житло.

На щастя, суддя все-таки виніс постанову про чесний поділ. Я купила маленьку однушку в гуртожитку. Нам з дітками там було досить тісно. Я спала на розкладушці, а донечки тіснилися на диванчику. Тоді вирішила залізно, що дам діткам краще житло. І в донечок будуть великі окремі кімнати, вони не будуть спати на старому, скрипучому дивані.

Тоді влаштувалася на 2 роботи, медсестра та санітарка. Ще залишалася на нічні зміни, аби дали якусь надбавку до зарплати. Ну і сусідам за гроші (чисто 50 гривень) ставила уколи, перевіряла тиск, була типу доглядальницею.

Старшій доньці Златі було вже 12, а молодшій Зоряні 6. Вони спокійно могли в кімнаті поприбирати, приготувати їсти, зробити уроки. Хоча такі маленькі, але дуже самостійні.

Олексій платив аліменти, але цих грошей вистачало хіба на продукти. Він досить рідко телефонував, не хотів забирати дітей на вихідні. Свекри так само не горіли бажанням побачити онучок.

Я старалася як могла, навіть думала поїхати на заробітки. Однак, розуміла, що нема на кого залишити дівчаток. На горе-татуся, який про них не згадує? Чи на моїх батьків, які живуть в селі та до школи треба їхати майже 10 кілометрів?

Загалом, я 5 років збирала гроші. Батьки навіть позичили мені ще пару тисяч доларів, бо не вистачало на повну вартість. Взяла простору, трикімнатну квартиру. У Злати та Зорянки окремі кімнати і до школи їм не так далеко, можна пішки прогулятися. На честь переїзду я навіть дозволила дівчатам взяти з притулку песика. Тим паче, поруч є парк і вони вигулюють собачку.

Але про це житло дізнався Олексій. І почав мені погрожувати:

– То от куди ти мої аліменти діла? Купила собі квартиру?! 

– А ти думаєш, що за ті нещасні 3 тисячі гривень в місяць можна житло купити? Ти надто сильно себе переоцінюєш. І де мені з дітьми жити? У нещасній кімнатці в гуртожитку? 

– Яка різниця, ти просто крала мої гроші, які я давав дітям.

3 тисячі гривень у місяць на 2 діточок – це ж просто нещасні копійки. А зараз Олексій нарікає, що ті аліменти пішла на квартиру. Але я живу тут не сама, а з доньками, я сама дала дівчатам дах над головою! У них гарні кімнати, красивий ремонт. 

Взагалі не знаю, що робити далі з колишнім. Здається, що він до кінця життя буде мене так кошмарити і нарікати на аліменти. 

Дуже прикро, що він на такому горі вирішив нажитися і стягти з мене всі ті аліменти, які колись платив.