Цього року мій ювілей відбувся зовсім не так, як я собі це уявляла.

Я мріяла про чудовий сімейний вечір, присвячений моєму 60-річчю. За кілька днів до свята я зателефонувала найближчим родичам, щоб повідомити їх про святкування, прибрала квартиру та приготувала багато смачних страв. Мені було важливо, щоб цей день запам’ятався не лише мені, а й залишив гарні спогади для усієї сім’ї.

У суботу прийшло багато гостей, серед яких були мої діти та сусідки. Усі зі смаком їли страви, які я приготувала, аж раптом діти перервали гостину.

– Мамо, у нас для тебе є подарунок! — вигукнули вони.

– Справді? Який? — здивовано та захоплено відповіла я.

– На жаль, цього року ми не мали змоги купити тобі щось дороге, проте, щоб це було подароване з душею. От і ми підготували для тебе картину, яку намалювали власними руками. На ній зображена уся наша сім’я. 

– Дякую, діточки… — сказала я. Проте побачивши цю картину, опустила голову від сорому.

Моєму розчаруванню та здивуванню не було меж. Я взагалі на цій картині навіть не могла розрізнити хто є хто. Адже ані син, ані донька не є художниками, чому вирішили зробити саме такий подарунок? Та ще й при всіх. Ніби дорослі люди, а так мене зганьбили…

В той момент хотілося зникнути, щоб не чули та не бачили цього мої гості. І не тому, що діти подарували такий подарунок, а у тому, що так відбувається щороку.

Щороку син розповідає який він бідний та нещасний і що не мав можливості мені подарувати щось краще. Так само донька. Та чи вони мене за дурну мають? Мене образило, коли подруги розповідають, як діти їх радують подарунками, а у мене немає чим поділитися. Вони кажуть, що я сама винна, бо так їх виховала.

Завжди я приховувала свої емоції від їх подарунків, обманювала, мовляв, дуже сподобався презент та не цього року. На цей раз я вирішила сказати правду.

Вони пообіцяли виправитися, але я боюся, щоб це не було лише обіцянкою, бо тоді я буду дуже розчарована. Я не хочу вірити, що виховала егоїстів та брехунів. Подруги кажуть, щоб я не покладала великих надій ні на кого, бо якщо я сама не подбаю про себе, то ніхто не подбає про мене.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.