Невістка не хоче приїжджати до нас в гості разом із нашим сином, а все тому, що ми живемо в селі.
Ми з чоловіком переїхали в село 10 років тому. Нам набридла міська метушня, хотілось спокою та тиші. Перший рік ми жили, не тримаючи ніякого господарства, потім посадили город, завели господарку та зробили великий квітник перед домом. В селі жити – треба працювати увесь час. Звісно, це важко, але нам таке життя подобається.
До переїзду ми жили в місті, у нас там є своя двокімнатна квартира, яку залишили сину. Він там господарює і до нас часто приїздить допомогти, та й просто в гості заїжджає. Роману було 25, коли він вирішив оженитись, він вже був повністю самостійний, мав стабільну роботу та хороший дохід.
Ми проти такого його рішення не були, але майбутня невістка нам не сподобалась. Ольгу Рома привіз знайомитись до нас в село. Вона поводилась дуже зверхньо, бо ж сама жила в місті. Видно було, що вона гидується щось їсти чи до рук брати. За столом дуже ретельно оглядала виделку і миску, та до їжі так і не торкнулась.
У нас в будинку завжди прибрано і посуд чистий, тому такої поведінки я не зрозуміла. Це дуже не виховано і є неповагою до господарів.
А коли Оля збиралась йти, я випадково почула як вона телефоном комусь казала:
– Що тут доброго? Це ж село. Цим все сказано.
Сину про почуте я говорити не стала, просто сказала, що нам Оля не дуже до вподоби, але жити з нею йому, тому хай вирішує сам. Ми будь-який його вибір приймемо.
Син все ж одружився з Ольгою. Живуть вони в місті в Романовій квартирі, яку ми йому залишили.
З дня весілля пройшло ще 5 років, та невістка так і не навідалась до нас більше жодного разу. Ми її й в гості запрошували, і допомогти просили, та в неї завжди якісь важливі справи. Рома завжди сам приїжджає.
От я і не витримала і поїхала до них у гості, без попередження (щоб Оля точно вдома була).
Невістка оторопіла, коли побачила мене на порозі квартири з пакунками, я привезла гостинці з села. Ми з чоловіком часто передачі передаємо Ромі з Олею, хоч син і каже, що не варто. Та нам не важко допомогти своїй дитині хоч продуктами, тим більше він у нас один. Не знаю, чи Оля ті продукти їсть, але не подякувала за них жодного разу.
Оля запросила мене на кухню, зробила чаю. Розмова у на не дуже клеїлась. Згодом прийшов Рома.
– Мамо, ти чому не попередила? Ми б якесь частування приготували б.
– Та я провідати вас зайшла, скоро буду додому збиратись.
– Яке збиратись, вже стемніло. Переночуєш, а завтра поїдеш. Оля тобі постелить в іншій кімнаті.
Ми разом повечеряли. Оля за весь вечір лише кілька слів сказала і сиділа як у воду опущена. Потім полягали спати.
Вранці я почула якесь шурхотіння і придушені голоси. Це Рома з Олею говорили на кухні. Я хотіла прийти та привітатись, та те, що почула, відкривши двері, мене зупинило.
– Чого твоя мати припхалась? Хай сидить у своєму селі.
– Олю, ти чого?
– Вона своїм сільським запахом мені всю квартиру засмерділа. Хай їде вже.
– Ця квартира моїх батьків. Ти не забула?
– Вона тобі її віддали, отже вона наша.
– Мама з татом нам стільки допомагають, продукти завжди передають, які ми їмо.
– Хоч якась з них користь.
– Ти жодного разу до них не приїхала, я вже не знаю, що їм казати, щоб не образились на тебе.
– Мені байдуже на їхні образи. Ноги моєї в тому селі не буде!
Далі я не стала слухати. Тихенько зайшла в кімнату, одягнулась і поїхала на вокзал. На питання сина, чому навіть не хочу поснідати, сказала, що боюсь спізнитись на електричку, і проводжати мене не треба.
Всю дорогу додому я проплакала. Все розповіла чоловіку, він відразу ж хотів поїхати та вигнати цю Олю з квартири, але я його зупинила. Нехай Роман сам із нею розбирається. Це його дружина.
Більше я до них не їздила та Олю ми до себе не запрошували. Не знаю за що нам така невістка дісталась.
Залишити відповідь