Скільки себе пам’ятаю, ніколи не любила святкувати день народження. Від однієї думки про натовп гостей погано стає. 

А все тому, що в цей день мені завжди не щастить. То подруги не прийшли привітати, то ногу зламала, то улюблений котик втік з дому… Словом, багато років я просто робила вигляд, що це звичайнісінький день.

Святкувати почала вже тоді, коли з’явились діти. Привітати маму гарною листівкою — улюблена справа для них. 

Цього року мені вже виповнювалось 58, тож частувати я готувалась не лише сина і доньку, а і внуків. Цілий день простояла за плитою, виготовляючи делікатеси, щоб кожному догодити. У п’ятницю навіть зателефонувала всім нагадати, що чекаю їх у гості.

Уже під вечір суботи зрозуміла, що їхати до мене ніхто не збирається.

– Алло, доню! Щось сталось? Ви де всі? 

– Привіт! Та нічого, мамо. Я забула, що це ти нас на сьогодні кликала. Але не страшно, ми завтра вже приїдемо, — почула я у відповідь.

Не буду приховувати: це вразило мене в саме серце. Знати, що я влаштовую свято тільки заради них, і отак байдуже до нього поставитись!

Усі їжу я віддала собаці і пішла спати. Всю ніч не могла заснути, у голову лізли різні думки. А під ранок таке вигадала, що змінило моє життя повністю.

Я давно відкладала гроші, щоб доньці допомогти житло власне придбати, сума там уже пристойна назбиралась. Але чого це я маю щось давати людині, яка мене навіть привітати з Днем народження забула?Взяла я свою подругу та й поїхала з нею в Єгипет. А що? Я на морі ніколи не була, вона теж його з роду не бачила. Відпочили ми, скажу я вам, на славу. Та ще й як усе склалось!

Максим Вікторович, давно вже вдівець, теж вирішив нарешті дати собі волю, і поселився в тому ж готелі, що і ми. Такий роман у нас закрутився, що їхати додому він уже не захотів — одразу до мене переїхав.

Телефон свій я цілих два тижні в руки не брала, тож дуже здивувалась, коли побачила доньку біля воріт хати.

– Мамо, ти що, зовсім з глузду з’їхала? Ми вже всіх сусідів обдзвонили, усі лікарні. А ти наче крізь землю провалилась! Ти де була? – кричала донька.

– Де була, там уже немає. День народження святкувала. У Єгипет літала! – сказала я чесно.

– Який Єгипет, ти ціни на такий відпочинок хоч бачила? 

– Звісно, бачила. Того, що я тобі на квартиру відкладала, якраз вистачило. Ще й лишилось трохи.

– То яка ти після цього мати?! Знаєш же, що нам важко зараз, і отаке робиш! Ще й діда якогось із собою привезла, тобі не соромно?

– А тобі не соромно було про свято моє забувати? Яка ж ти після цього донька?

Олена замовкла і поїхала додому. Сказала, щоб я ніколи більше їй не телефонувала. І я не збиралась. Досить з мене оцього всього. Тепер я буду жити так, як хочу. І навіть Дні народження почну святкувати знову. Тепер у мене є для цього компанія.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Правильно зробила жінка?