Я не очікувала, що мій колишній зять про мене згадає, але я дуже помилилась. Андрій мені допоміг, як ніхто.

Все життя я важко працювала і не чекала ні від кого ані дяки, ані допомоги. У мене єдина дитина – донька Карина, я їй давала все, що могла, старалась ні в чому їй не відмовляти. От і коли доня заміж зібралась – благословила.

Андрій – хлопець непоганий, працьовитий та й доньку мою любив дуже. Лише один мінус у нього був – після роботи часто приходив на підпитку. Карина терпіла, але сказала, що я якщо це триватиме постійно, то кине Андрія, а собі знайде іншого чоловіка.

Так і сталось, після року їх сімейного життя донька сказала, що знайшла собі гідну пару і розлучається з Андрієм. Дітей у них ще не було, тож розлучили їх швидко.

Після того Карина з чоловіком переїхали до Праги та стали там жити, а Андрій запив ще сильніше. Не міг забути мою доньку і так заливав горе. Не раз я бачила як він п’яний сидить у когось під парканом, часто відводила його додому. Останній раз я ледве дотягла його додому та вклала спати, а на ранок вирішила серйозно поговорити, щоб за розум брався. Так і зробила.

–  Синку, хоч ти мені й не рідна дитина, та я встигла тебе полюбити. Мені важко дивитись, як ти марнуєш своє життя. Берись за розум, ти Карину вже не повернеш. Їдь на заробітки та влаштовуй своє життя.

Не знаю, чи то мої слова так подіяли, але наступного дня Андрія у нашому селі уже не було.

З того часу минуло 15 років. Донька моя так і живе в Празі. Каже, що дуже важко і вони з чоловіком багато працюють, щоб щось мати. Я і досі живу сама в селі. Мій старий будинок давно не знав ремонту – дах протікає, стіни дали тріщини, а про косметичний ремонт і взагалі мовчу. Та й на подвір’ї повно роботи. Карина не допомагає, бо й у самих немає грошей, а я сушу голову, що ж мені робити, щоб все це до ладу привести.

Тоді я поралась на городі, як біля дому зупинилась чорна іномарка і з неї до мого подвір’я попрямував статний чоловік. Я не відразу впізнала, що то був Андрій.

–  Дякую, вам, мамо, за пораду. З того дня я кинув пити. Тепер маю власний будівельний бізнес. Чаєм пригостите? Бо ми вже давно не говорили.

На наступний день в мене були майстри, а робота в будинку і на дворі кипіла. За місяць часу все було відремонтовано, і важко було впізнати моє обійстя.

–  Дякую тобі, синку. Не думала, що ти про мене ще згадаєш.

–  Ви ж мене до тями привели. Це завдяки вам я тепер той, ким є.

Я не чекала подяки від Андрія, бо ж нічого надзвичайного тоді не зробила. Проте правду кажуть, добро повертається сторицею. За все своє життя мені ніхто так не допоміг, як Андрій, чужа, але така рідна дитина.