Цьогоріч я приїхала до мами, щоб повідомити радісну новину – у мене буде дитина. Уявляла як вона за мене порадіє, але сталось не так як гадалось.

У мами нас троє: я, старша сестра Віра та брат Олег. Сестра та брат давно мають свої сім’ї та дітей. Живуть більш-менш щасливо. Лише я у свої 40 і досі самотня.

Мені завжди траплялись чоловіки, яким я потрібна не була, вони мене просто використовували: то жили в мене, то гроші позичить і зникне, то зрадить. Я вже й змирилась, що, видно, доля в мене така – бути самотньою.

На сімейні свята я не дуже любила їздити, хоч і брата з сестрою, і маму дуже люблю. Ми дружно всі живемо. Кожен має свій куток, а в мами всі разом збираємось на свята. Мені було завжди прикро за себе, що я сама, а всі мої рідні з сім’ями.

– Доню, ти ще зустрінеш своє щастя – заспокоювала мене мама.

Так і сталось. Цієї зими я їздила на медичний семінар в Київ, я хірург. Там і познайомилась з Кирилом, він організовував цей захід. Слово за слово, так і познайомились. Семінар тривав тиждень і ми щодня бачились і під час, і після лекцій. Я не помітила як закохалась. Думала, що у моєму віці так не буває, до того ж Кирило молодший за мене – йому 30.

По закінченню семінару ми зідзвонювались, Кирило приїжджав до мене кілька разів. Потім він просто зник, я не розуміла чому. Згодом дізналась – у нього є сім’я. Мене це розбило, не могла зібрати себе до купи, але робота допомогла відволіктись.

А ще через місяць дізналась, що вагітна. Я була дуже щаслива. Дітей у мене не було, тому появи малюка чекала з нетерпінням. Зі здоров’ям у мене все добре, житло маю та й заощадження є. Дитину виховати зможу і сама.

Коли приїхала до мами і всі зібрались за святковим столом (був Великдень), я привітала всіх зі святом і оголосила свою новину. За столом запала тиша, ніхто не радів і не вітав мене так, як я уявляла. Порушила тишу мама:

– Доню, ти впевнена, що хочеш народити.

Я не чекала таких слів і спершу розгубилась.

– Так, мамо, впевнена. Я вже достатньо доросла і даю собі раду сама, тому і з дитиною впораюсь.

– А де ж тато дитини?

– Немає. Буде лише мама.

Мої близькі не знали про мій роман з Кирилом, тому і не очікували від мене такої новини. За столом довго ніхто не сидів. Всі швидко порозходились і по черзі почали відмовляти мене народжувати.

– Яке народжувати? Тобі 40. Чим ти думаєш?

– Та твоя дитина тебе соромитись буде через років 5.

Ти вже стара. Хто за тебе візьметься? Старородка.

В тебе там вже не придатне нічого. Яку ти дитину виносиш?

Я була шокована реакцією родини. Невже вони не хочуть, щоб і я була щаслива? Та я не збираюсь ні у кого питати дозволу, що мені робити, в свої 40 – сама розберусь зі своїм життям.

Тому зараз готуюсь до народження дитини: слідкую за своїм здоров’ям, купую все необхідне і з нетерпінням чекаю нашої зустрічі. Кирило про мою вагітність не знає, йому це не потрібно. Думаю, рідні ще шкодуватимуть про свою таку реакцію, коли побачать моє маля.

Ви як вважаєте, хто правий я чи рідня?