Моя братиха геть знахабніла, хоче, щоб всі обов’язки щодо святкування її дня народження ми з чоловіком взяли на себе.

Мій брат Богдан одружився 2 роки тому, його дружна – Марина не погана жінка, допоможе, підтримає і пораду дасть. Я дуже раділа, що тепер матиму ще й сестру, але моя радість тривала недовго.

Вже за рік після їх весілля Марина почала керувати не лише в їх сім’ї, але й пхала носа в чужі справи, коли її про це не просили. Розказувала, що і кому робити, як влаштовувати своє життя, як робити ремонт, що готувати й так далі. Богдан ніколи їй не заперечував у цьому прагненні, навпаки казав «вона ж нічого поганого не каже, хоче, щоб було краще».

Цього року вони приїхали до нас за місто на день народження мого чоловіка. Все було чудово – святкування вдалось. Настрій не зіпсувало навіть те, що Марина, як завжди, все критикувала і казала як краще.

Після застілля, коли ми просто сиділи на веранді Марина говорить:

–  У вас тут так добре, свіже повітря, власна територія. Відпочиваєш і душею, і тілом.

–  Так, я теж люблю тут бувати, – відповіла я.

–  Я тут подумала, було б добре і собі тут відсвяткувати день народження. Ви ж не проти?

–  Та ні… – я не очікувала такого і не встигла навіть договорити думку до кінця.

–  От і чудово. За два тижні знову погуляємо тут.

Коли брат з дружиною поїхали, ми з чоловіком таки вирішили дозволити їм тут святкувати, не чужі ж люди.

За три дні до свята дзвонить до мене Марина:

–  Ти вже прибрала на дачі? Бо ж гості будуть, щоб соромно не було.

–  Тобто прибрала?

–  Ти що, забула? Я ж святкуватиму свій день народження у вас на дачі, от і питаю чи прибрано там.

–  То це я маю прибирати?

–  Ну, а хто ж? це ж твоя дача, я в чужих речах не риюсь.

–  Добре, приберу.

–  Чудово. Бувай.

Я після роботи поїхала на дачу і навела там лад, хоч і була страшенно втомлена. Та це ще був не кінець. Ще через день дзвонить знову Марина.

–  Привіт. Богдан везе на дачу продукти для завтрашнього свята. Допоможи йому.

–  Чому я? Їдь ти та робіть, що потрібно. Ключі я дам. Це ж твоє свято.

–  Я трохи зайнята зараз. Поїдь, будь ласка.

Я знову поїхала замість Марини та допомогла брату. Коли він збирався їхати додому і я теж сідала в машину, він дуже здивувався, що я їду додому.

–  Ти ж мала готувати страви.

–  Які страви? Я їду додому.

–  Марина казала, що ти їй допоможеш. Вона скоро має під’їхати.

–  Добре.

Я лишилась. Прочекала Марину 2 години, вона так і не приїхала. Готувати сама я не збиралась і теж поїхала додому.

Зранку мене розбудив телефонний дзвінок. Це була Марина.

–  Ти чому нічого не приготувала? Чим мені гостей годувати?

–  Ти мене питаєш? Це твоє свято, де я гостя. Я й так допомогла тобі, віддала дачу свою під святкування, прибрала там і привезла продукти з Богданом. Вчора я прочекала тебе 2 години. Ти що думала я сама все готуватиму для тебе?

–  Для цього і потрібні родичі, щоб допомогти.

–  Допомогти, а не зробити все замість тебе.

Марина кинула слухавку. Коли я приїхала на святкування, то почула як братиха жаліється своїм подругам:

–  Ви уявляєте, вона відмовилась мені допомогти. Хіба так родичі вчиняють? Ще й подругою мені бути хотіла. Не заслуговує вона цього.

Після почутого я вирішила не панькатись з Мариною. Одразу взяла слово для привітання.

–  Маринко, я тебе вітаю з твоїм днем народження. І бажаю нарешті знайти свою совість і почуття вдячності. За все добре, що я тобі зробила ти віддячила мені докорами та не подякувала. Тому я даю тобі 10 хвилин, щоб ти забралася геть з моєї дачі й святкувала де-інде. Якщо ти вже всім розповідаєш, яка я погана, то я це покажу наяву. Час пішов.

Марина такого не очікувала. Вона підбігла до мене і просила змінити своє рішення, не псувати свята, але я вирішила відплатити їм тим же, чим і вона мені.

Гості швидко порозходились і продовження свята вже не було. Марина на мене ображена, та мені байдуже. Відтепер я не дозволю нікому сідати собі на шию і користуватись мною. Нехай робить висновки.

Як би ви вчинили на моєму місці? Хто з нас неправий?