Ми з Мирославою вже довго зустрічаємось та я вирішив, що настав час познайомити її з моїми батьками. Мій батько любить готувати, мама й не проти цьому, тому сьогодні на стіл накривав він.

Батьки нас радісно зустріли, ми чудово розмовляли та потім щось пішло не так. Коли батько сказав, що приготував нам багато чого смачненького, то Мирослава здивовано подивилася на мене та повільно пішла до столу, прискіпливо оглядаючи приготовані батьком страви.

– Твій тато готує – це так дивно, – сказала моя дівчина мені на вухо.

Мирослава поводила себе стримано, не дивилася в очі батькам, складалося враження, що вона соромиться. Батько увесь вечір жартував, розповідав про своє життя, розпитував Мирославу про її захоплення та плани на майбутнє. Мама підтримувала розмову, розповідала про мене різні смішні історії. А увесь почервонів від такої розмови. Мирослава була якоюсь напруженою та увесь час дивилася на мене, подаючи якісь знаки за допомогою міміки та я не розумів її натяків.

Потім батьки дістали з шафи альбом з моїми дитячими фотографіями та запропонували Мирославі разом його подивитися, на що моя дівчина відмовила, мовляв, їй це не цікаво. Мама мовчки поклала альбом назад у шафу. Мені це не сподобалось та я прямо запитав у своєї дівчини:

– Мирослава, щось сталося?

З сором’язливої та скромної дівчини Мирослава раптом перетворилася в хамовиту істеричку:

– А ніби ти не знаєш, я хотіла в ресторан, а не до тебе додому! Я не можу їсти страви, яка приготовані вдома. І зараз я голодна, все, я йду, ти мене проведеш?

Мирослава різко встала зі столу, взулася, одягнулася та пішла на вулицю. Мої батьки лише здивовано поглянули один на одного. Мені було дуже соромно за те, як поводила себе моя дівчина. Де ж таке бачили? Це просто обурливо, ніхто собі подібного не дозволяє.

Я попросив пробачення у батьків та сказав, що більше не зустрічатимусь з Мирославою. Ми прибрали зі столу, зробили чай та почали смакувати тортом, який спік мій тато. Мирослава не знає, що втратила. Згодом ми з посмішкою згадували цю зустріч, а Мирослава переді мною так і не перепросила за свій ганебний вчинок.

Ми більше не бачилися з Мирославою ніколи. Та це й на щастя. Ось як швидко виявляється людина може змінитися в поведінці та показати хто вона насправді.

Згодом я познайомився з Оксаною та у нас все склалося та ми з батьками насторожено віднеслися до першого знайомства, оскільки були навчені гірким досвідом.