Я маю двокімнатну квартиру, яка дісталась мені у спадок від мами. У нашому місті є кілька вищих навчальних закладів, тому і студентів кожного року вистачає. Якось моя знайома підкинула мені ідею — взяти квартирантів. Вони б платили за комунальні послуги й мені б якийсь заробіток був. Послухала її й таки зважилась.

Син допоміг виставити оголошення в Інтернеті. З першого дня мій телефон не замовкав. В основному дзвонили рієлтори, які бажали мати з того вигоду. Але я обрала постояльців без посередників. Це була молода пара – хлопець і дівчина. Вони ще не були у шлюбі, але вже заручились та планували весілля. Мені стало шкода їх. Пригадала власну молодість, коли теж були проблеми із житлом.

Ми поїхали дивитись квартиру. Вона знаходилась у старенький багатоповерхівці, але всередині мала досить пристойний вигляд. Ми давно не робили там ремонт, але проблем зі зручностями не було. Всі меблі лишились на місці, побутова техніка, навіть колонка для підігріву води. Молодятам все сподобалось. Вони зразу запропонували оплату за перший місяць. Я ще трохи вагалась, але коли побачила готівку, всі мої сумніви, мов вітром здуло. Це, як друга моя пенсія. А квартира могла б просто порожньою стояти, ще й у збиток.

Вони там оселились і щомісяця присилали мені гроші на картку й скидали фото з показниками лічильників та квитанції.

Я була впевнена, що все гаразд. Але через три місяці до мене завітала поліція, щоб забрати у відділок. Я не знала, що й думати.

З’ясувалось, що вночі вони провели спецоперацію у моєму помешканні, куди я заселила постояльців. Квартиранти влаштували там справжнісінький бордель. Через скарги сусідів, ними зацікавились правоохоронні органи.

Я була ошелешена такою новиною. Хлопець з дівчиною видались мені такими порядними. У відділку зрозуміли, що я не маю до цього ніякого відношення і просто не розуміла, кому здаю своє помешкання. Сказали, щоб наступного разу була обачнішою.

Доки йде слідство, я не маю доступу до квартири. Але коли воно закінчиться, не уявляю, як я маю туди зайти, після того, що там відбувалось. Мені огидно від однієї думки. Це ж квартира моєї матері. І, як тепер комусь довіряти…