Мама Оксани була непростою людиною. Занадто прямолінійна, різка, яка не знає заперечень. Оксана бачила стосунки у сім’ях її друзів, знайомих, і розуміла, що у них все не так. Вона не пам’ятала, щоб мама хоч раз обняла її, приголубила. Пораду завжди дасть, а от втішати не стане.

Напевно, життя залишило такий відбиток на ній. Працювала Ганна Іванівна директором одного великого магазину, дуже багато працювала, щоб зрости по цій посаді. Адже коли батько Оксани їх покинув, поїхав до іншого міста, навіть не залишивши адреси, їм було складно. Грошей було мало, квартира була орендована, загалом, доводилося якось виживати.

Ось Ганна Іванівна й працювала, не покладаючи рук. Не до сентиментів тут. Та й ужилася вона у роль начальника, командувала не лише підлеглими, а й близькими людьми.

Після батька у мами було двоє чоловіків, але жоден із них надовго не затримався. Не витримав характеру цієї суворої та норовливої ​​жінки.

А Оксана, на відміну від багатьох, хто теж залишився без батька, навіть мріяла, що мати знову вийде заміж. Сподівалася, що вона стане м’якшою, що їй стане простіше жити, але не склалося.

Коли Оксана зустріла Павла, вона відразу зрозуміла, що мамі він не сподобається. Він був із тих, хто ніколи не змовчить. Власне, коли відбулося знайомство Павла з майбутньою тещею, все пройшло не так гладко, як хотілося б. Мамі не подобалося, що Павло з нею сперечається, а він не готовий був вислуховувати критику на свою адресу.

І коли він пішов, Оксана чекала, що мати заявить, що цей Павло їй не пара. Але цього не сталося. Вона взагалі нічого не сказала.

– Мамо, ну чого ти мовчиш? – не витримала Оксана. Вона вже готувалася до сварки, збиралася свою думку відстоювати, а тут тиша.

– Нічого не скажу, тобі з ним жити. А ти вже вирішуй, потрібен тобі такий чоловік чи ні. Ти доросла, лізти не стану.

То був, мабуть, перший випадок, коли мама самоусунулася. І Оксана не знала, у чому причина. Може, мама прийняла, що її дочка доросла, і все одно зробить так, як треба. А може, вирішила, що вона не та людина, яка може роздавати поради щодо щасливого сімейного життя. Адже у мами щастя так і не сталося.

Через рік стосунків Павло зробив Оксані пропозицію. І, звичайно, вона сказала «Так!».

Ганна Іванівна ніяк не відреагувала на цю новину. Запитала лише, чи Оксана добре подумала. І, отримавши ствердну відповідь, сухо привітала.

На весілля Ганна Іванівна подарувала хорошу суму грошей, але пішла одна з перших. Сказала, що голова важка від галасу. І Оксана не знала, чи це правда. Або мамі просто не хотілося вдавати, що вона рада за свою дочку.

Павло майже одразу після весілля заговорив про дитину. Оксані на той момент лише двадцять чотири виповнилося, і вона хотіла трохи почекати. Але він наполягав, казав, що у справжній родині мають бути діти. А інакше навіщо узаконювати стосунки?

І Оксана погодилась. І, подумавши, навіть вирішила, що так краще. Швидше народить, швидше набуде форми. І буде ще зовсім молода, коли дитина підросте.

Завагітніла Оксана швидко. І, звичайно, насамперед повідомила чоловікові цю радісну новину, а вже потім сказала мамі.

– І куди ви так поспішаєте? – зітхнула Ганна Іванівна. – Пожили б, подивилися, як піде.

– Мамо, ми любимо одне одного! – обурилася дівчина. – І я думала, що ти будеш рада. Ти ж скоро станеш бабусею.

– Та я рада. Головне, щоб і ти продовжувала радіти.

Оксана тоді навіть образилася. Мама, як завжди, у своєму репертуарі. Але незабаром образа забулася, і всі думки були тільки про дитину.

Мама Оксани подарувала гарний, дорогу колиску, ще й грошей дала дочці. Але сказала, щоб чоловікові вона про них не говорила.

– Мамо, у мене від Павла секретів немає!

– Це й не секрет. Це твої кошти, я дарую їх тобі. Зрозумієш, коли своїх грошей у декреті не буде.

На цей раз, як не дивно, Оксана до мами прислухалася. І справді, невдовзі вона зрозуміла, про що мама говорила.

Спочатку все було чудово. Здавалося, що Павло – дуже дбайливий батько. І купати допомагає, і вночі встане, і підгузник поміняє.

Але так було тільки, поки дитина не вередувала. Перші місяці їхній синочок тільки їв і спав, як такого можна не любити? А ось потім почав проявлятися характер, і дуже часто малюк плакав, просився на руки. Ще й зуби… Загалом, усі принади материнства.

І ось тут Павло і проявив себе у всій красі. Він завжди був незадоволений, до сина особливо підходити не хотів. А коли все ж таки Павло намагався заколисувати малюка, вистачало його хвилин на десять. А потім він роздратовано повертав дитину Оксані.

І, як виявилося, до того, що він один утримуватиме сім’ю, він теж був не готовий. Невеликі декретні йшли на підгузки, суміші та одяг. А решта лягла на плечі Павла. І одного дня, коли Оксана попросила в нього грошей собі на косметику, Павло раптом почав сваритися.

– Я й так усі гроші на вас спускаю! Куди тобі косметика? Для сина фарбуватися? Нехай свою матір знає у натуральному вигляді, а не розмальовану!

Оксана такого не чекала. І тоді вона була дуже рада, що зберегла мамині гроші.

Взагалі, що далі, то гірше. Павло став десь пропадати вечорами, з дитиною зовсім не помагав. До Оксани чіплявся постійно. То вона погано прибрала, то виглядає погано. І нічого не пояснити.

А потім ще Павло і гульбанити почав часто. Він і раніше любив «відпочити» з друзями, але якось у міру, ніколи не перебирав. А тут почав практично ледве додому доходити після зустрічей із друзями.

Оксана намагалася про це з ним поговорити, але він її зупиняв. Але до останнього Оксана сподівалася, що все налагодиться. Кажуть, що перший рік дитини і для чоловіка з дружиною складні. Ось вона й думала, що син підросте, і знову стане добре.

Але одного дня її надії впали. Павло повернувся знову добряче «веселий», Оксана, не витримавши, почала сваритися на нього. Ще й син плакав, наче відчуваючи роздратування мами.

І тоді Павло не стримався…

Оксана одразу схопилася за обличчя і схвильовано дивилася на чоловіка, а той замість вимовляти прощення, лише посміхнувся.

– Знатимеш, як мені суперечити!

А потім спокійно пішов спати.

Оксана ніколи не розповідала мамі про проблеми у сім’ї. Не хотіла чути від неї “Я ж говорила”. Думала, що все налагодиться, що все буде гаразд. Але на цей раз вона зрозуміла, що мовчати не варто. І взагалі, не варто жити з тим, хто хоч раз зробив таке.

Дзвонити мамі Оксана не стала. Хотіла якнайшвидше зібратися. Тому, зібравши деякі свої речі, речі сина, Оксана викликала таксі і поїхала до мами.

Вона не знала, як та відреагує, тому всю дорогу репетирувала промову. Вирішила, що скаже мамі, що вона ненадовго до неї, щоб вона не хвилювалася. А потім Оксана щось вигадає. Можна вийти кудись віддалено працювати, зніме якусь кімнату. Та й аліменти Павлу доведеться платити, так просто це Оксана не залишить.

Ганна Іванівна відчинила двері відразу. На обличчі промайнула тінь здивування, але вона швидко взяла себе в руки. Забрала в Оксани онука, поклала його на ліжко. А потім повернулася до дочки.

Звичайно, мама відразу помітила обличчя Оксани. Оксана сама не знала, чому їй соромно. Але так було.

– Ходімо, я чайник поставлю.

Як тільки вода закипіла, заплакав син. Оксана, було, сіпнулася, але мама її зупинила.

– Сиди, пий чай. Я заспокою.

Повернулася вона за півгодини. Природно, що чай Оксана вже допила, і зараз намагалася якось обробити обличчя. Треба було раніше це зробити, та голова не працює.

Оксана подивилася на маму, чекаючи від неї запитань. Ну, чи претензій. Мовляв, спочатку слухати треба було.

Але мама мовчала. І тоді Оксана заговорила сама.

– Дякую, мамо. Я постараюся якнайшвидше знайти якусь роботу і з’їхати. Ти не хвилюйся, ми з Андрійком постараємося тебе не турбувати. І, якщо ти не проти, я поки що тут трохи поживу?

Мама зітхнула, а потім зробила те, чого не робила ніколи – підійшла до своєї дочки та обійняла її. І Оксана не витримала і розплакалася.

– Послухай мене, – тихо промовила мама, продовжуючи обіймати. – Щоб у цьому житті не сталося, ти завжди можеш повернутися сюди. Тут твій дім. І я завжди тобі допоможу. Яка робота? Андрійку навіть року немає. Виховуй дитину, я поки що, слава богу, можу працювати. І отримую я непогано, вистачить нам. Тож облиш ці думки.

Оксана хлюпнула носом і кивнула.

– Треба було прислухатися до тебе… – тихо промовила вона. – Ти ж одразу зрозуміла, який він.

– Я могла й помилятися. Я не завжди маю рацію, доню.

Оксана давно так міцно не спала. Звичайно, дякуючи мамі, що кілька разів до Андрійка сама вставала, даючи виспатися своїй дочці. Але головне було не в цьому. Головне, що Оксана сьогодні, як ніколи, почувала себе захищеною. Зараз вона розуміла, що з усім упорається. Адже вона має того, хто завжди їй допоможе. Її маму.