Скільки я себе пам’ятала, мати завжди більше любила мого старшого брата Сашка. Мене мати завжди мучила причіпками, а в синові душі не чула.

Після того, як ми виросли, зовсім нічого не змінилося. Мати продовжувала стояти на задніх лапках перед Сашком та його дружиною Тетяною.

Поява дітей у моїй сім’ї також не змінило ситуації. Вона з прохолодою відносилася до них. Попри це, онуки все одно любили бабусю, та хотіли з нею спілкуватися.

Я мирилася з цим, і продовжувала спілкуватися з матір’ю, для котрої була порожнім місцем.

Мій чоловік тещу теж не злюбив. Антон одразу розкусив її хитру усмішку, тому стосунки у них були трохи натягнуті.

За кілька днів до дня матері між мною та мамою сталася сварка. З цієї причини я не знала, чи варто вітати її зі святом.

Я навіть вирішила, що не варто нагадувати матері про себе, але діти почали питати, чи поїдемо ми вітати бабусю зі святом.

Я не витримала і погодилася навідатися до неї. Антон спочатку не хотів везти нас до тещі, але потім таки здався, і ми поїхали її вітати, купивши букет квітів.

Я трохи нервувала через те, що не знала, як мати до мене поставиться після сварки.

Тому близько п’яти хвилин не наважувалася залишити машину. Тільки діти та розгніваний погляд чоловіка змусили мене вийти.

Мати помітила припаркований автомобіль зятя і вийшла на ґанок з віником у руках. Примружившись на сонці, вона почала розглядати, хто ж приїхав її відвідати.

Онуки помахали бабусі руками й, стискаючи саморобні листівки, побігли вітати її. Я помітила по обличчю матері, що вона ніби була не дуже рада нашому приїзду.

Переглянувшись з Антоном, я пішла за дітьми. Чоловік вважав за краще залишитися біля машини. Він був упевнений, що візит надовго не затягнеться, тому заходити до будинку немає потреби.

– З днем ​​матері! – зніяковіло промовила я, і простягла їй букет квітів.

– Дякую, але в цьому не було потреби, – промимрила вона, і навіть подарунок не додав їй радості.

Ми стояли навпроти матері, яка продовжувала тримати нас на вулиці.

– Ви чого приїхали? Мені нічим вас годувати, я до свята не готувалася, – невдоволено пробурчала вона.

– Привітати, – розгублено відповіла я, якій стало прикро за її слова.

Несподівано, спільну увагу привернув дорогий автомобіль, що під’їхав до її воріт, з якого вийшов Олександр зі своїм сином.

Мати радісно посміхнулася і, кинувши букет, побігла його зустрічати. Мій брат теж приїхав не з порожніми руками, а привіз матері дешеву коробку цукерок.

Я з подивом спостерігала за тим, як мати раділа подарунку від коханого сина. Не звертаючи жодної уваги на нас, мати почала розшаркуватись перед Сашком та онуком.

– Ходімо, я вас чаєм зі смачним тортом пригощу! – метушливо промовила вона, і покликала їх до хати.

Мої діти, Єгор та Оля, вирішивши, що запрошення відноситься і до них теж, поспішили за дядьком та двоюрідним братом.

Мені нічого не залишалося, як піти за ними. Не помічаючи нашої присутності, мати поставила на стіл два кухлі, та дістала з холодильника торт.

Вона відрізала від нього два шматочки й, поклавши їх на блюдечка, простягла синові та онукові.

Я з дітьми продовжувала стояти у дверях, не знаючи, як краще вчинити. Прийшовши до тями, я покликала Єгора та Олю додому.

Діти жадібно подивилися на двоюрідного брата, що їв із задоволенням торт, і голосно проковтнули слину.

– Мамо, а ти нам теж купиш такий же торт? – кароока донька з надією подивилася на мене.

Щоб забрати дітей, мені довелося пообіцяти, що дорогою додому ми обов’язково заїдемо в кондитерську.

Ми покинули будинок матері, та вийшла з двору. По наших обличчях Антон зрозумів, що нічого хорошого з цієї поїздки не вийшло, ми знову виявилися для тещі на других ролях.

– Тату, вези нас прямо зараз у кондитерську! – крикнув батькові Єгор. – Ми хочемо тортик!

Чоловік запитливо глянув на мене, чекаючи на моє пояснення. По тому, як я кивнула, він зрозумів, що я маю що розповісти.

– Мама запросила на торт тільки мого брата та племінника, а ми стояли в порозі, ніби облиті помиями. Уяви собі! До того ж вона кинула наші квіти просто у дворі, а його коробку дешевих цукерок була готова облизати!

– Все, як завжди, – байдуже знизав плечима Антон. – Тобі ще не набридло терпіти її ставлення?

– Що я мала зробити? – буркнула я. – Сказати, що так не можна поводитися?

– Нічого, просто перестань до неї леститися, та возити туди наших дітей. Не хочу, щоб вони почувалися не потрібними, коли теща вказувала їм на двері, а сина твого брата годувала тортом, – суворо відповів чоловік.

Я замислилась над його словами. Чоловік мав рацію! Мати настільки огидно ставилася до мене та дітей, що давно було час перестати з нею спілкуватися.

Цього ж вечора я вирішила, що не стану більше ні за що з нею контактувати. Дітям довелося сказати, що бабуся поїхала далеко і надовго, і тепер їздити до неї нам не вдасться.

Близько пів року Оля та Єгор згадували про бабусю, а потім перестали про неї навіть говорити.

Мати згадала про мене за п’ять років. Вона зателефонувала мені, і повідомила, що в неї проблеми з ногами, і я повинна їй допомогти.

– Чому я? У тебе є улюблений син, звертайся до нього, – посміхнулася я у відповідь.

– У мене є й дочка! Ти повинна за мною доглядати, а Сашкові дружина не дозволяє, а так би він з великим задоволенням, – з досадою промовила мати.

– Тому, твій дочірній обов’язок мені допомагати! Збирай речі, та перебирайся до мене. Від мене і їздитимеш на роботу.

Приголомшена, я на кілька секунд втратила мову. Я була сильно шокована зухвалими словами матері, яка вважала, що я, після всього, зобов’язана її доглядати.

– Ні, я не буду цього робити! Звертайся до брата, хай він вигадує щось. Ми з тобою п’ять років не спілкувалися, і не варто починати! – сказала я, і поклала слухавку.

Щоб мати більше не дзвонила, я скрізь заблокувала її номер, і не тільки в себе. Можливо хтось мене засудить, що я відмовила їй у допомозі?!

Але я ніколи не забуду її ставлення до мене, та моїх дітей – і ніколи не пробачу! Повірте, це дуже боляче, та образливо! Що скажете з цього приводу?