– Ти що твориш? З глузду з’їхав? – Віра схопила чоловіка за руку. Вона була готова мало не плакати.

Олексій заморгав і витріщився на дружину невинними очима, ніби не розумів у чому справа.

– Про що ти?

– Навіщо сказав, що даси в борг? – Віра кипіла від обурення, її вуха почервоніли.

– А що такого? У них дитина захворіла, як я можу відмовити? – Льоша звільнив свою руку і з осудом подивився на дружину.

Віра тяжко видихнула. Олексій вкотре змушував почуватися винною.

– Скажи, що помилився. Що немає такої суми. Що допоможемо, але не в тому обсязі, який вони очікували почути.

– Як я таке скажу? Я вже пообіцяв.

– Вони більшість проблем собі вигадують, – обурилася Віра. – З хворою дитиною зараз може сидіти Микола, який не працює, а не Ганна.

Та й зараз вони тут удвох. Де дитина? Студію їм не обов’язково знімати як зараз такі обставини. Можуть жити з матір’ю. Люди просто користуються твоєю добротою. Зверни увагу на нігті та вії Ганни.

Олексій замислився.

– До чого тут нігті та вії?

Підслухай їх хтось із сторонніх, то неодмінно вирішив би, що зла дружина проти того, щоб допомогти молодій сім’ї з хворою дитиною. Мабуть, вона ,Віра ,в їхніх очах була б чудовиськом, монстром.

Віра не знала, що її і без жодних підслуховувань вважали черствою, байдужою жінкою з крижаною душею. Але ніхто з оточення не смів би сказати їй це в обличчя через повагу до Льоші, який, добра душа, завжди допомагав і відгукувався на будь-яке прохання, був не жадібний і просто наївний.

З одного боку, Віра полюбила Олексія за ці якості, з іншого боку в сімейному житті його простота і довірливість сильно заважала.

Віра заварила чай і поставила маленькі порцелянові чашки разом із чайничком на тацю.

– Я втомилася пояснювати. – Віра була за крок від того, щоб сказати про те, що хоче подати на розлучення. Але взяла в себе руки. – Давай поговоримо, коли гості підуть.

Олексій обережно взяв тацю й відніс до вітальні. У вітальні сиділи гості. Льошини друзі – Микола та Ганна.

Колю нещодавно скоротили, а Ганна тільки-но вийшла на роботу після декрету і відпрацювавши два тижні, пішла на лікарняний. Молода сім’я була по вуха у боргах. Подружжя платило іпотеку за квартиру, та тимчасово знімали студію у спальному районі міста. Ну як тимчасово. Вже як п’ять років. Будівництво багатоповерхівки тривало, забудовник не поспішав здавати квартири.

– Ситуація склалася така, що більше нема в кого просити допомоги. Дитина хворіє, Ганна взяла лікарняний. Я у пошуках. За іпотеку треба платити, за студію платити треба.

Була б своя квартира, змогли б викрутитись. Але зараз немає грошей навіть на продукти та ліки. Вже не знаємо, на чому економити. Три місяці хліб без солі доїдаємо. Весь дохід йде на оренду квартири. – Сказав Микола і взяв свою дружину за руку.

Збоку вони нагадували зразкову пару, яка згуртувалася перед проблемою.

– Я все віддам, щойно вийду на роботу. Допоможіть?

– Скільки потрібно? – Олексій перейнявся проблемою і був готовий віддати будь-яку суму. Принаймні, у Віри склалося таке враження.

– П’ятдесят вистачить, – спокійно промовив Микола.

Олексій не замислюючись кивнув. Така сума в них була. Збирали на відпочинок. Хотіли побачити океан.

– Звісно, ​​допоможемо. На те ми і друзі, щоб у складні моменти підтримувати один одного.

– Ти справжній друг, – Коля зрадів і потис Олексію руку, Ганна зворушилася до сліз. Збоку можна було подумати, що Олексій не пообіцяв гроші, а життя їм врятував.

Віра, почувши згоду чоловіка, поспішила на кухню. Вона могла б у пориві емоцій сказати багато, але вчасно прикусила губу і вибігла. Не хотіла здатися грубою, сварливою бабою.

Жити з чоловіком марнотратом було дуже непросто. Льоша майже ніколи і нікому не відмовляв, виключення ситуації, коли в нього самого не було коштів. Але навіть тоді він був готовий зняти останню сорочку.

Вірі пригадалося весілля сестри Олексія. Точніше фінансові конкурси. Віра нічого не мала проти таких розваг. Зрозуміло, що молоді хотіли окупити весілля. Але ведучий ніби за якоюсь наводкою з особливим завзяттям крутився навколо Льоші і постійно нагадував йому, що той знаходиться на весіллі у рідної сестри.

Хто допоможе молодшій сестрі, як не рідний брат? Адже, крім дядька та рідного брата, у неї нікого немає. Загалом Олексій залишив на цих конкурсах близько двадцяти тисяч гривень. І коли був аукціон на шматочок торта, у його кишені не залишилося жодної копійки.

– Що ви навіть тисячу гривень не запропонуєте? Ще брат називається. Найголовніший конкурс і не берете участі, — про професіоналізм ведучого не йшлося.

Він був близьким другом сестри і погодився провести весілля по душевній доброті. А ось реакція нареченої здивувала.

– Йому, мабуть, дружина не дозволяє. – Сміялася наречена, проте в її голові були нотки докору.

– Ревнує. Що вдієш?

До речі, фінансових конкурсів було так багато, що з гостей ніхто нічого не запропонував.

Віра на той час мало не дихала вогнем від злості. Сума двадцять тисяч у Олексія в кишені виявилася не випадково, його дядько чомусь у день весілля своєї племінниці вирішив повернути борг. Потім увесь вечір розводив руками й казав, що гроші віддав племіннику.

Після торжества Віра сказала чоловікові все, що думала.

– Ти марнотратника! Витрачаєш гроші праворуч і ліворуч. Я розумію, що весілля твоєї єдиної сестри. Але ти не подумав, чому ведучий біля тебе постійно крутиться? Безсовісний. Чому дядько вирішив повернути борг саме сьогодні. А? Мізки мати треба!

– Та що я зробив? – Льошка і не розумів причин обурення дружини. – Усі брали участь, як би я відмовився?

– Не варто було викладати всі гроші! Розум же має бути! Твої родичі вважають, що ти гроші лопатою гребеш. Так і будуть користуватися добротою. Огидно.

– Та я сам і не зрозумів, як витратив усе. Важко відмовити, коли так наполягають. Вибач. І до чого тут мій дядько та сестра? А тим більше ведучий. У нього така робота. Даремно ти так… Вони про тебе ніколи нічого поганого не говорили.

Віра не знала, що їй ще сказати. До Олексія було не достукатися. А ще вона думала про те, чи має вона право так відкрито обурюватись. Адже більшу частину доходу до сім’ї приносив Льоша.

Він заробляв тим, що створював сайти, магазини, веб-сервіси, розробляв дизайни. Віра ж працювала у гарному ресторані кухарем. І все ж таки він заробляв більше.

Також згадувалися й інші ситуації, коли Олексій тринькав гроші із загального бюджету. Він не міг відмовити,коли дивився на сльози тих, хто просить. Часто пробачав борги.

Віра була не проти допомогти тим, хто дійсно цього потребував. Іноді брала участь у благодійності. Але воліла допомагати не грошима, а ділом. Відразу ставало зрозуміло, кому допомога справді потрібна, а кому ні.

Але Олексій чомусь не помічав обману і не розпізнавав брехню. Судив усіх по собі і вірив у порядність людей.

Спочатку Віра мовчала, але останнім часом почала висловлюватися. Але це не давало жодних результатів. Чоловік дивився на неї так, наче вперше бачив. І вона почувала себе гидко.

Повернувшись до гостей у вітальню, Віра зайняла місце поряд із чоловіком і постаралася включитись у розмову. Їй не хотілося відверто грубити, та й мовчати вона більше не могла. Вирішила поставити кілька запитань.

– А малюк ваш де? – Запитала вона.

– У матері, – відповів Микола і подивився на Ганну. – Попросили сьогодні посидіти з ним. На жаль, любові моєї мами до онука вистачає лише на один день на тиждень. Погоджувалася б бачити дитину частіше, Ганні не довелося б брати лікарняний. Але їй терпіння не вистачає.

– Навіщо Ганна взагалі лікарняний взяла? – Надавши голосу наївності, запитала Віра. – Ти ж зараз без роботи. А маму зрозуміти можна, чим старша людина, тим складніше переносить шум. А діти це завжди шум і гам. Онуки – це безвідповідальна радість.

– Я в пошуку роботи, – голос Миколи придбав трохи ворожі нотки. Зауваження Віри його зачепило. – Все життя всі з онуками сиділи й нічого. Та й у жінок краще виходить ладити з дітьми. Як я знайду роботу з дитиною на руках? Смішно.

– Одужає малюк і знайдеш роботу. – обережно додала Віра і відразу перевела тему, побачивши, як стиснув кулаки Коля.

Найімовірніше, він, як і його мати не жадав проводити час із примхливою дитиною.

– А зі студією у вас що? Чи багато хазяйка чи господар просить?

– Та взагалі… – відповіла Ганна. – Ні, вона попереджала, що підніме ціну, але ми думали, що на той час забудовник здасть будинок. Жадібна баба не увійшла до нашого становища. Сподіваюся, подавиться своїми грошима. Ну нічого, я наостанок влаштую у квартирі хаос. Добре, що залишилося зовсім трохи протриматися. Усього півроку і в’їдемо у свою квартиру.

– Я б на вашому місці, якщо оплата оренди за студію сильно б’є по кишені, на деякий час переїхала до свекрухи. Якщо ми, чужі люди, готові вам допомогти, то рідна мама не відмовить. Не треба нікому шкодити. Тим більше, раз господиня попереджала.

Тепер у Ганни змінилося обличчя. Пропозиція Віри їй не те, що не сподобалося, скоріше розлютила.

– Я краще голою вулицею пробіжуся, ніж житиму зі свекрухою! Вже відбувався цей етап. У себе на кввртирі я вільна від наказів, коли хочу – посуд мию, коли хочу – речі праю. Свекруха не терпить, якщо в раковині гора з посуду стоїть. Почне мозок ложкою виїдати. Скандал влаштує. Я намагаюся часто не мочити руки через манікюр.

– Микола піде замість тебе на лікарняний із дитиною. Ви переїдете до його матері. Вже економія якась! Півроку це не надто довго. Можна і вимити посуд за собою, якщо свекруха любить порядок. – Віра наче її не почула.

– Віра, ти в мене така молодець, – Олексій підтримав дружину, – справді це не поганий вихід із ситуації, щоб ви не сильно влізла у борги.

Правду кажуть, що над проблемами треба колективно думати. Я навіть про це не подумав би. Ви можете заощаджувати на оренді квартири. – Олексій насупився. Віра посміхнулася.

Микола з Ганною переглянулись. Їм треба було щось відповісти.

– Відразу б сказали, що грошей давати не хочете! – не витримала Ганна. – Сама мий посуд на першу вимогу! Ще одна ділова знайшлася. Чужу біду розведу руками.

– Не треба так. Віра просто пораду дала. – Олексію явно не подобалося те, що відбувається.

– Причому дуже добрий. Микола сказав, що не знає, на чому економити. Віра підказала. Не обов’язково дослухатися.

– Правильно про Віру кажуть. Жадібна баба і чоловіка під себе підминає. Нічого нам не треба. Без вас впораємось! Одразу сказали б, що допомагати не хочете. Не чекав від тебе, друже. Підкаблучником став.

Обличчя Льоші стало похмурим. Віра мовчала. Їй було все одно на обурення Миколи та Ганни. Вони постійно чогось потребували і жили не за коштами.

– Пішли геть! – розлютився Олексій. – Обидва! Будете ще в нашій квартирі ображати мою дружину! Зовсім щось поплутали!

Коля підвівся і потягнув дружину за собою.

– Якби не хворий син, ми б у житті не попросили копійки! – огризнулася Ганна. – Ситуація така, що на жарознижувальне немає. А ви нелюди. Щасливий союз тигриці та ягняти. Ну, нічого прилетить до вас бумеранг через те, що на ліки дитині не дали.

– На нігті з віями знайшла, – сказав Олексій. – На ліки точно знайдеш.

Віра анітрохи не образилася через образу. Навпаки, реакція чоловіка їй сподобалося. Він випроводив гостей і зачинив за ними двері.

– З глузду з’їхали. Нічого їм не дам! Я до них по-людськи, а вони, — нарікав Льоша. – Ти нічого такого не сказала…

Віра слухала, як чоловік обурюється і думала лише про те, чому раніше боялася говорити те, що думає. Щоб не з образами та агресією, а з аргументами логічними. Олексій не дозволив би нікому її ображати.

– Про що ти хотіла поговорити? – Запитав він.

Віра вже й забула, що думала про розлучення. Про втому від того, що чоловік завжди готовий всім допомогти. Що відкладені на відпочинок кошти постійно комусь віддають, залишаючи себе без свята.

Олексій вперше її почув і зрозумів. З’явилася надія, що й надалі так буде. Головне не скандалити і не ображати, а наводити розумні аргументи. Розумні аргументи розумна людина завжди почує.

– Про відпустку, – посміхнулася Віра. – Нам час відпочити.