Валентин одружився зі мною, коли йому було за тридцять. Для нього це був перший шлюб, а для мене – другий.

Від першого шлюбу я мала семирічну дочку. Дізнавшись про це, свекруха Галина Сергіївна відразу висловила своє невдоволення.

– Навіщо тобі ця тридцятирічна тітка з приплодом? – З обуренням почала висловлювати матір. – Невже ж інших не знайшлося?

– Нізащо не повірю в це. Ти в мене гарний, добрий, добре заробляєш. Треба було брати за дружину жінку покл…

– Мамо, мені самому вже не двадцять, – роздратовано пробурчав Валентин. – Альбіна мене повністю влаштовує.

– А її дочка? – насупилась Галина Сергіївна. – Вона все одно зіпсує вам усе життя. Дочка для твоєї паночки завжди буде дорожчою за тебе.

– Було б дивно, якби було інакше. Так і має бути! – відрізав у відповідь чоловік, і мати зрозуміла, що немає ніякого толку його переконувати.

– Перевір на своєму гіркому досвіді! – З придихом заявила вона, ніби розлучення для нас в майбутньому було неминучим.

Оскільки я з донькою не мала ніякої нерухомості, Валентин запропонував винаймати квартиру.
Однак дуже швидко я зрозуміла, що винаймати гарну двокімнатну доволі утратно.

– Може, нам квартиру взяти під державне кредитування? – Запропонувала я після весілля.

– Можливо, нам краще будинок купити, для дітей потрібне свіже повітря, – запропонував Валентин.

– Дітей? – перепитала я.

– Так, спільні ж у нас теж будуть? – Занервував чоловік, вирішивши, що я передумала, хоча раніше йому обіцяла.

– Це коли ще буде, – задумливо відповіла я. – Напевно, ти маєш рацію. Найкраще буде купити будинок.

Протягом двох місяців ми придивлялися собі нове житло. Галина Сергіївна про наші плани дізналася випадково.

– Будинок зібралися купувати? Чого його шукати? У мене купуйте, – запропонувала вона. – Там, звичайно, потрібний косметичний ремонт, але я і знижку зроблю, як своїм.

Ми розгублено переглянулися і повідомили, що подумає над її словами. Проте свекруха ніби не хотіла давати нам багато часу на роздуми.

Щодня вона нагадувала про те, що їй потрібна швидка відповідь, інакше доведеться виставити його на продаж.

Поспішно все обміркувавши, ми погодилися. Галина Сергіївна насилу приховала свою радість.

– Тільки я документи на вас пізніше перероблю, – вирішила уточнити свекруху. – Але гроші хотілося б раніше отримати. У мене деякі витрати заплановані.

– На жаль, так не вийде, ми все оформимо у нотаріуса, – відповіла я, чим розчарувала свекруху.

– Тоді трохи пізніше зробимо, тому що мені потрібно придивитися собі житло, – повчальним тоном промовила свекруха.

Я сподівалася, що Галина Сергіївна протягом місяця знайде собі квартиру, але тій було просто не догодити.

У будь-якій нерухомості вона знаходила свою ваду: то не той поверх, то поганий під’їзд, то сусіди підозрілі, то ще якась незначна причина.

Бачачи, що справа затягнеться, я запропонувала чоловікові почати робити ремонт у будинку:

– Скоро зима почнеться, а ми нічого не зробили. Поки Галина Сергіївна шукає собі квартиру, можна розпочати ремонт.

Гроші на нього ми взяли у кредит. Однак зробити косметичний ремонт не вдалось.

Стали класти лінолеум, виявили, що потрібно міняти дошки. У підсумку близько пів року ми робили його, проживаючи разом із Галиною Сергіївною та чекаючи, поки вона знайде собі квартиру, та з’їде.

Я настільки захоплювалася ремонтом, що зовсім забула про те, що за документами будинок поки що належить свекрусі.

Як тільки її будинок став виглядати, як цукерка, вона стала напівжартома заводити розмову про те, що їй зовсім не хочеться переїжджати.

Ми вважали, що вона просто жартує. Однак, як тільки ремонт був закінчений, свекруха кардинально змінилася.

Ні з того ні з цього, вона почала виводити мою доньку, чіпляючись до неї через дрібниці: то не подобався її одяг, то, як вона їсть, то іграшки не там кладе.

Дуже швидко злість свекрухи перемістилася на мене. Галина Сергіївна почала відчитувати мене за те, що я погана господиня.

– Підлога має бути кришталево чистою, а ти її всього раз на тиждень миєш! Твоя донька дуже смітить і розтягує його по всіх кімнатах.

– Ти за нею повинна взагалі з віником ходити, – невдоволено пробурчала свекруха. – Усі нерви мені витріпали…

– Галино Сергіївно, ви чого так розпереживалися? Хата все одно наша, – нервово засміялася я. – Ви все ще не знайшли собі квартиру?

– Ні, не знайшла, – холодно відповіла вона, проігнорувавши всі мої питання. – І взагалі, я передумала продавати свій будинок вам. Ви його остаточно занапастите, а це для мене велика пам’ять!

– Як передумала? – Валентин був приголомшений словами матері. – Ти смієшся з нас? Ми виплачуємо кредити за ремонт. Він нам у кругленьку суму обійшовся.

– І що з того? Мені все одно повертати нема з чого, – посміхнулася Галина Сергіївна і з байдужістю знизала плечима.

– Мамо, ти ж пожартувала? – не вгавав чоловік, якого одкровення матері дуже завели.

– Ні, не пожартувала. Не хочу я жодної квартири. Думала, що в хаті взимку буде з усіх кутів сифонити, от і хотіла його позбавитися, а ви підремонтували, і я бачу, що не варто міняти шило на мило, – діловито сказала мати.

Обличчя Валентина мимоволі спотворила дурна посмішка. На кілька секунд йому здалося, що це сон.
Чоловік не міг повірити, що рідна мати вирішила зробити йому таку каверзу.

– Значить, поганий будинок нам хотіла збагрити? Ось ти молодець! – Осудливо промовив Валентин. – Я думав, що ти була не в курсі того, що в ньому в стіні дірки, а ти, виявляється, все знала.

– Ну, що з того? – хмикнула Галина Сергіївна. – Хочете, щоб я вас похвалила? Дякую, молодці!

– Я від вас просто шокована! – у мене прорізався голос. – Ви тому стали нам із донькою дошкуляти? Хотіли, щоб ми не витримали й самі з’їхали?

– Нічого я не хотіла, – жінка присіла на диван і скромно поклала руки на коліна. – Просто ви мене дратуєте! Я тиші хочу у своєму будинку, та й взагалі, ви загостилися.

– Отже, ми були тут у гостях? – похитала я головою. – І як ми тільки попалися на вашу вудку?

– На яку вудку? Я й справді хотіла вам спочатку продати свій будинок, але потім передумала. Хіба я не маю на це права? – Заголосила Галина Сергіївна.

– Стільки ниття на порожньому місці! До того ж у мене є виправдання, я передумала тільки після ремонту.

– І взагалі, я хотіла вам допомогти, щоб ви по чужих будинках не бігали. Продала б будинок, а потім повернула за нього гроші. Я по-доброму хотіла, але тепер дулю ви побачите!

– Ми й не збиралися у вас нічого брати, – рішуче заперечила я. – Тільки голову нам морочили весь цей час та безплатно отримали ремонт!

– Ой, не корч із себе святошу! Нав’язалася моєму синові з чужою дитиною, ще й пику корчиш, – зневажливо пирхнула свекруха. – Ти за це мені й не так винна!

– Мамо, ти чуєш себе? Ти таким чином вирішила помститися Альбіні? Ти у своєму розумі взагалі? – вигукнув чоловік. – Все, до біса ремонт! Збирай речі! – Скомандував він, звернувшись до мене.

За годину ми завантажили речі в багажник і від’їхала від будинку свекрухи. Ми вирішили тимчасово оселитися у друзів і зайнятися пошуком будинку.

За два тижні ми в’їхали в нове житло, де ми стали господарями. А свекруху я більше не хочу ні бачити, ані чути! Забула “людина”, що старість не за горами – її справи!

На віку, як на довгій ниві, і закон бумеранга ще ніхто не скасовував! А ви що скажете про витівку “родички”?