– Василь, щоб тебе! Куди подівся цей хлопчик? – Маргарита Андріївна залетіла на кухню, узялася в боки й дивилася на сина невістки від першого шлюбу.

– І що це таке? Хто тобі дозволив заходити на кухню? Я тобі дозволяла брати млинці?

– Але я зголоднів, – жалісним голосом промовив хлопчик. – Ви мені не дали поснідати, а в мене живіт болить.

Хлопчик відкусив ще один шматочок від апетитного млинця, фаршированого м’ясом та грибами. Їх учора купила його мама, Антоніна, у кулінарії поряд із будинком.

Вона сказала синові, щоб не соромився і брав усе, що захоче. А Маргарита Андріївна чомусь лаялася.

– Нема чого пхати в себе стільки їжі! Потім проходити в жодні двері не будеш. – Маргарита Андріївна говорила так, ніби дитина страждала від повноти.

Василь був худеньким хлопчиком, а ось самій жінці було над чим замислитись. У двері вона поки що проходила, але все одно мала значні розміри. Під її натиском Василеві страшнувато ставало.

– І взагалі – не смій брати їжу з мого холодильника! Це мій холодильник! Все, що туди поклали – моє. А ти… ти чужий і нікому тут не потрібний! Якби тебе не було, усім було б набагато краще.

Василю боляче було чути такі слова. Стиснувши зуби, хлопчик намагався не вступати в конфлікт зі злою бабусею. Йому доводилося залишатися з нею вдома, а краще б був один.

Антоніна та Василь змушені були переїхати до свекрухи на кілька тижнів, поки лагодили каналізаційні труби в їхній квартирі, та робили невеликий ремонт.

Так сталося, що Семен, новий чоловік матері хлопчика, в цей час якраз поїхав у відрядження. Ох і розгулялася Маргарита Андріївна, вирішивши, що може залишитися безкарною.

Вона знала, що Василь скаржитися матері не буде. Пояснила йому одразу, що якщо хлопчик побіжить до Антоніни й все розповість, то стосунки матері з Семеном будуть під загрозою.

– А ти хіба хочеш, щоб твоя матуся залишилася сама? Вона знову буде непотрібна нікому! Нехай богам дякує, що її мій синок з дитиною підібрав.

Ось тільки цього разу нічого не треба було говорити. Бо я з самого ранку почувалася неважливо, начальник відпустив мене додому, наказавши, щоб завтра прийшла, як огірок.

Маргарита Андріївна так сильно була захоплена відчуттям власної переваги над дитиною, що й не почула, як відчинилися вхідні двері.

– Васю, піди, будь ласка, до кімнати! – сухим тоном промовила я, дивлячись на свекруху, обличчя якої вкрилося червоними плямами. – Ми зараз пообідаємо разом.

Син не став сперечатися і слухняно покинув кухню.
– А вам не соромно говорити такі речі дитині? Ви вважаєте це нормальним?

– Я й не таке можу сказати! – наважилася Маргарита Андріївна, хоч раніше зі мною намагалася говорити ввічливіше. – Ти сама розумієш, що твій син ніколи не стане рідним мені та Семену.

– А ви лише рідних дітей готові нагодувати? Чужі нехай сконають з голоду? – Я намагалася говорити спокійно, не дозволяючи емоціям взяти гору. – Пройдете повз голодну дитину на вулиці?

– Чому це я маю утримувати чужих дітей? Хто їх нажив, той нехай і дбає! – пирхнула Маргарита Андріївна.

– Бачите, самі собі суперечите. Все, що лежить зараз у вашому холодильнику, я купила за свої гроші, але при цьому, ви не можете нагодувати мою дитину.

– Він сам узяв їжу, а ви забираєте. Це жахливе ставлення до дитини! Вам не здається?

Свекруха не знайшлася зі словами й просто відвела погляд.

– Маргарита Андріївно, я такого від вас не очікувала, але це добре, що я повернулася додому так вчасно і зрозуміла, наскільки ви егоїстична людина.

– Ми з сином сьогодні ж покинемо вашу квартиру, а ви насолоджуйтесь, їжте те, що я купила, бо я шматок хліба відбирати ні в кого не збираюся.

З цими словами я поспішила у відведену нам із сином кімнату, та почала збирати речі. Я поки не знала, куди піти, адже в цьому місті не було ні друзів, ні рідних, але точно не збиралася залишатися в лігві Горгони, готової розтерзати мою дитину.

За що Маргарита Андріївна так не злюбила Василька, залишалося загадкою, адже хлопчик був слухняний, тямущий, нічого не просив і ладен був допомагати по дому.

Семен швидко порозумівся з моїм сином, вони потоваришували, а ось його мати…

Хоч лють і накочувала найсильнішими хвилями, але я намагалася придушити її. Я чудово розуміла, що криками та істериками вирішити щось не вийде.

Зрештою, навіщо підживлювати енергетичного вампіра, який отримує насолоду тільки від скандалів, вбираючи негативні емоції?

Часу, щоб зателефонувати чоловікові та розповісти про те, що трапилося, не було. Зібравши валізу і забравши сина, я покинула квартиру свекрухи.

Певні висновки я собі встигла зробити. Спілкуватися далі з Маргаритою Андріївною не було жодного бажання. Її слова, сказані маленькій дитині, завдали серйозного удару.

Як можна забути це і вдавати, що нічого не сталося? Я тепер розуміла, що й рідних онуків ніколи не змогла б довірити такій бабусі. Маргарита Андріївна показала свою справжню натуру, і навіть бачити її не було бажання.

Заселившись у готель, ми спустились у кафе, щоб пообідати. Я зателефонувала чоловікові й, повідомила про те, що сталося.

Семен розгубився і не зміг знайти слів, щоб якось заспокоїти мене. Чоловік не сподівався, що його мати здатна піти на таке.

Адже вона говорила, що не проти, якщо ми поживемо у її квартирі, а тепер відкрилася перед сином в іншому світлі.

Спроба поговорити з матір’ю успіхом не увінчалася, бо та почала говорити йому, що даремно він узяв дружину з чужою дитиною, що хлопчисько виросте невдячним і попсує її дорогоцінному синові чимало нервів.

– Розлучайся з нею, Семен!Знайди собі нормальну жінку. Вона таку істерику закотила, коли йшла! Я навіть не чекала такого від неї!

– Потім заспокійливих довелося чимало випити, щоб заспокоїтися, – намагалася натиснути на сина Маргарита Андріївна.

Я ж не знала, як складатимуться мої стосунки з чоловіком надалі. Я одразу пояснила йому, що спілкуватися з його мамою в майбутньому не планую, а коли у нас з’являться спільні діти, то точно не довірю їх бабусі, здатній відібрати млинець у дитини.

Минуло кілька днів. Мені довелося брати відгул на роботі, бо залишити сина у готельному номері одного я не могла.

З фінансами ситуація склалася напружена. Я думала, що робити? Чому чоловік мені, навіть, не дзвонить, я накручувала себе, але ввечері пролунав дзвінок.

– Тонь, я біля готелю, про який ти мені сказала. Збирайтеся! Вдалося домовитися з робітниками, вони все зробили у максимально стислий термін, тому вже можна повернутися у квартиру. У номер мене не пускають, тож чекаю вас на вулиці.

Я зраділа і поспішила зібрати речі. Чи означало це, що чоловік зайняв мій бік? Чи не намагатиметься він надалі помирити мене зі своєю матір’ю і змусити прийняти Маргариту Андріївну такою, якою вона є?

Повернувшись додому, я здивувалася, бо синова кімната була прикрашена повітряними кулями, а в центрі стояв великий іграшковий робот, про який так сильно мріяв Василь.

– Це для мене?

– Звичайно, тобі, герой! – усміхнувся Семен. – Я маю вибачитися за поведінку баби Рити. Вона сказала дуже погані слова. – Семен сів навпочіпки й, взяв Василька за руку.

– Однак ти мусиш знати, що я не думаю так само. Ви з мамою моя сім’я, а не чужі люди. Ти мій син, і я нікому не дам вас образити.

Василь обійняв Семена, а я втерла сльозинку, що котилася по щоці.

Поки син розпаковував нову іграшку, Семен обійняв мене і попросив у мене вибачення за те, що не дзвонив.

Йому довелося цілодобово не спати, щоб здати роботу заступнику та закінчити те, що залежало від нього, а додатковий час забирали переговори з робітниками.

– Як тільки вийшло, одразу зірвався додому. А мама… звичайно, я не повірив їй, коли вона намагалася оббрехати тебе.

– Загалом, я їй поставив умову – або вона перепрошує перед Василем, або я припиняю з нею спілкуватися.

– Сама розумієш, що вона обрала. Це її вибір! Ви з Васильком моя родина, і я нікому не дозволю ображати мого сина!

Ці слова мені було важливо почути. Я не стрималася і знову розплакалася. Я не просила чоловіка приймати мого сина, як рідного, лише про пошану.

Але він зумів дати навіть більше, полюбивши хлопчика! А що думала і говорила Маргарита Андріївна – не мало жодного значення!

Своєю поведінкою вона відштовхнула від себе навіть рідного сина, і навряд чи тепер можна було щось виправити! А мені її й не шкода! Людина, яка ладна пошкодувати для дитини їжу – пропаща! Ви зі мною згодні?