– От не думала, що ти приведеш цю нечепару до нас у хату, синку! – Вона не те, щоб будинок у чистоті утримувати не може! А навіть вашу кімнату!

– У якому це сенсі, мамо? – не зрозумів я цього наїзду.

– Та в самому прямому! Ти бачив, що діється у вас під ліжком? А речі у шафу після прання вона як вкладає? Нічого не гладить, все як у…

– Мене влаштовує, як справи у нас у кімнаті, мамо! Катю – теж! А ось що ти там робила – це питання! – почав злитися я.

– Запитання? Це, на твою думку, питання? У тебе дружина – криворука хамка, яка нічого не вміє, мабуть, так само, як і її матуся! У вас під ліжком валяються сумки та всякі коробки!

– Вона зняла ту ікону, що висіла над ліжком! Оце важливі питання! І це мій дім! Що хочу в ньому, те й роблю!

– Якщо мені треба буде, прийду вночі у вашу спальню і спостерігатиму за вашими утіхами! Зрозумів?!

– Серйозно? А ти нічого не переплутала, мамо? Половина цієї квартири моя, мені її батько залишив! І ти не була проти, щоб ми з Катею переїхали сюди, доки не накопичимо на початковий внесок!

– А свої думки про те, чим ми займаємося вночі в спальні, краще б ти взагалі тримала при собі!

– Та з якого це дива? Я вдома! Можу говорити та робити, що хочу і коли хочу! Ти зі своєю дружиною – мені не указ!

– Просто не лізь у наше життя! Ми ж у твоє не ліземо! Ми живемо нормально, при переїзді не просили тебе ні про що! Усе зробили самі!

– Чи стала б я їй допомагати, ага, звичайно! У неї дітей для тебе не буде! Так що…

– Це в якому сенсі у неї дітей для мене де буде? – напружився я.

– А ти не бачиш, як вона ходить по дому? Як вона поводиться? Хамка та розпусниця! До того ж, ви вже одружені два роки, а радісних звісток про її цікаве положення я щось не чула!

– А які діти можуть бути, поки ми не маємо своєї квартири? Ти про що? І як вона ходить? Що в її зовнішньому вигляді тебе так напружує? Зараз літо, спекотно!

– Коли ми з твоїм батьком одружилися, ти у нас з’явився майже одразу! І нас не зупиняли квартири та те, що не було грошей!

– А вона просто безплідна погань, яка маячить перед тобою, в чому мати народила, от ти на нормальних дівчат і не дивишся!

– Настенька, сусідка наша, така гарна дівчинка, стільки років тебе кохала, а ти навіть не дивився на неї! І вона досі дівчина!

Я засміявся від слів матерів. Мене просто розпирало від такої заяви.
– І що смішного я сказала?

– Коли тобі набридне мене сватати до цієї жиробасини, мам? У тебе що, договір якийсь, як у середні віки, з її батьками, чи ти чимось їм зобов’язана?

– Хоча ні, стривай… Я все зрозумів! Тобі вона просто подобається, тому що тільки вона бігає і в рот тобі заглядає, слухається кожної твоєї поради про те, як одягатися, рецепти ти їй постійно якісь даєш, як вона поводитись повинна! А Катя так не робить, і ти бісишся!

– Та твою Катю половина міста мала! Звісно, ​​мені вона не подобається! Якій свекрусі сподобається така невістка?

– Половина чого? А ти що, свічку там тримала? Чи, може, це просто такі ревнощі у тебе? Так?

– Та які ревнощі? Просто суджу за її поведінкою, манерами та зовнішнім виглядом! Це багато про що говорить, чи знаєш!

– Це говорить про твою заздрість, мамо, не більше! Заздрощі, ревнощі і, можливо, жалю до цієї Насті! Тому що їй уже майже тридцять, а на неї жоден чоловік не подивився, не тільки я, а й навіть асоціали з першого поверху! Це, знаєш, теж багато говорить про дівчину!

– Це вона нікого до себе не підпускає, все ще вірить, що ти будеш з нею, що ти роздивишся у ній саме ту, яка зможе стати доброю дружиною, та матір’ю твоїм дітям!

– Я не звинувачую її за це, бо сама була такою! У мене не було коханців до твого батька! Нікого! Не те, що твоя ця Катя, підстилка місцевого розливу!

– Інакше, як би вона заробляла по сорок тисяч на місяць? Просто її мають на роботі всі, кому не ліньки!

– А може, ти свій рот закриєш все-таки, мам? Катя про тебе слова поганого не сказала за весь час нашого спільного життя, а ти постійно на неї намовляєш!

– Займись краще ти цією своєю, навіть не знаю, як сказати… П’явкою! Ось точно, п’явкою! І не лізь у мою родину! Як тільки з’явиться можливість, ми залишимо вас самих, не хвилюйся, і більше не порушуватимемо вашу ідилію!

– Та справа не в нашій ідилії, Кирило! Справа в тому, що твоя Катя не приживеться у нашій родині! Як ти цього не розумієш?

– У нашій родині? Ти вже собі вибрала, мам, сім’ю! Це Настенька твоя, от і йди обходжувати її далі! А в мою сім’ю не смій лізти! – я на останніх словах ударив кулаком по столу, щоб мати зрозуміла, що я більше не жартую – Інакше нарікай на себе, я просити по-нормальному більше не буду!

Після цих слів я вийшов із кухні і пішов до своєї з дружиною спальні. Катя сиділа там за комп’ютером, щось друкувала.

– Що там у вас знову сталося, Кірю? – Знову з-за мене собачились? Я просто чула кілька разів згадку про своє ім’я…

– Не бери до уваги!

– Як я можу не брати це до уваги? Я не хочу, щоб через мене ти лаявся з матір’ю, я взагалі намагаюся не потрапляти навіть їй на очі, інакше вона зжере мене з тельбухами!

– Кажу ж, не бери в голову, Катю!

Я не стала допитуватись, не хотіла злити його ще більше. Я взагалі намагалася тримати все у собі. І стосунки з чоловіком, і зі свекрухою, працювала по шістнадцять годин на добу, у будні та вихідні.

Я хотіла, якнайшвидше, заробити необхідну суму і, нарешті, з’їхати від свекрухи, якій я явно була не до душі, і я це розуміла.

Але змінюватися через забаганки якоїсь жінки, яка мені, по суті, ніхто, не збиралася. Я одягалася так, як хотіла, фарбувалася так, як хотіла і поводилася так, як мені треба було, а не комусь іншому.

Якби я завжди робила те, що хочуть інші, то не зайняла б місце заступника керівника великої рекламної компанії міста до двадцяти п’яти років.

Мені довелося йти по головам, і Кирило це все чудово знав. Я, власне, і зараз сиділа працювала з документами, щоб із завтрашнього ранку запустити новий проєкт.

– Вона не в захваті від того, як ти одягаєшся, виглядаєш і взагалі поводишся… – раптом сказав Кирило, трохи вгамувавши свій гнів.

– Он як? А що саме їй не подобається?
– Як я зрозумів, як ти одягаєшся вдома, надто вульгарно, на її думку!

– Ось як? Ну, вибачайте! Я пропонувала поставити кондиціонер, але вона була проти, а мені не в прикол пріти тут, одягаючи на себе балахони, як та дивна… Жінка… Дівчина… Ну та, що приходить до твоєї матері майже щовечора!

– Ти про Настю?

– Мабуть! Уявлення не маю, як її звуть! Вона з твоєю матір’ю постійно дивляться на мене, як на ворога народу, тож…

– Це та сама, про яку я тобі розповідав, ну що мама мене хотіла з нею одружити!
– Серйозно? Вона? – От ти б влип не по-дитячому! – Як же добре, що ти мене зустрів!

– Тут навіть сперечатися не буду! – Він підійшов до мене ззаду, і поцілував мене в щоку. – І так, я завтра з ранку вдома залишусь, замок на нашу кімнату хочу поставити, потім ключ на роботу тобі завезу!

– Це ще навіщо?

– Мама нишпорила по нашій кімнаті, поки ми обоє з тобою були на роботі. Більше цього припускати не хочу. А може, й не одна, до речі…

– У якому це сенсі?

– Не кричи! Я завтра цю лавочку прикрию, і більше, крім нас з тобою, сюди ніхто не зайде, принаймні, поки ми тут живемо!

– Ти, звичайно, вибач, Кириле, але це вже занадто! Твоя мати переходить усі межі, які тільки можливо! Я спочатку не хотіла сюди переїжджати, хотіла винайняти дешеве житло на перший час, але ти наполіг на…

– Так, Кать, бо так ми швидше накопичимо потрібну суму і купимо квартиру в центрі, як того й хотіли!

– Всі проблеми через гроші та житло у всіх!
– Ну… Не тільки… Є ще й інші проблеми…

– Тільки саме ці найчастіше спливають у людей!
– Гаразд, як скажеш… – Я спати лягатиму, ти скоро в ліжко?

– Доробити тут треба … Ще хвилин двадцять приблизно …
– Добре!

Наступного ранку, як я і говорив, я поставив замок на двері нашої кімнати. Добре, що у нас із Катею був новий, підходящий замок.

Бо ми якийсь час винаймали кімнату в комунальній квартирі і хотіли поміняти там замки, але переїхали у квартиру. Потім відвіз ключ дружині, як і обіцяв, і поїхав на роботу.

Цього вечора я не засиджувалася на роботі допізна, я хотіла трохи відпочити від усіх цих договорів, співробітників, стажерів та юристів – вони мене дратували більше за всіх інших.

Щоб відволіктися від роботи, я вирішила навести порядок у нашій спальні, тому що, після переїзду не було часу робити хоч щось. Я і так взяла кілька відгулів, щоб переїхати і навести хоч трохи затишок у кімнаті.

Вимивши і протерши все в кімнаті, я автоматично перейшла в коридор, бо там теж не завадило б помити підлогу, і якраз у цей момент зі своєї спальні вийшла Віра Григорівна.

– Потім вітальню вимиєш і на балконі теж порядок наведеш! – Наказним тоном сказала свекруха.

– Це ще з чого?
– Бо я так сказала!

– Вам треба, ви й робіть, мене сюди не вплутуйте, я у вітальню не заходила жодного разу!
– О ні, люба! Ти все це зробиш! Інакше прямо зараз підеш жити надвір! Зрозуміла?

– Слухайте, Катерино Григорівно, я вам щось зробила? Сказала? Подивилася не так? Що ви до мене постійно чіпляєтеся?

– Ти живеш у мене вдома, а значить мусиш робити все, що я тобі скажу! І за мого сина тобі сховатися зараз не вдасться!

– А я не наймалася тут прислужувати вам, я навіть переїжджати сюди не хотіла, тож синові своєму вимовляйте невдоволення! – І я живу у свого чоловіка, а не у вас!

– Та ти що? А ти знаєш, що твій чоловік, який мій син, усім завдячує мені?

– Дуже йому співчуваю, а від мене ви чого хочете, на хатню робітницю перетворити? Так не вийде!

– Я перетворю тебе на того, кого мені треба! А для початку, йди прикрийся, розпусниця! Ось як ти мого сина приваблюєш, так? – Звичайно, він не може після цього звернути увагу на гідних дівчат! Він же чоловік! А ти…

– Ви подивіться на себе, перш ніж на мене образи сипати! Ви замість того, щоб сприяти щастю сина, намагаєтесь зруйнувати все! – Заздрість, знаєте, ще нікого до добра не доводила!

– А чого мені тут заздрити? Тому, що ти все виставляєш напоказ, щоб чоловіки голови втрачали? Виставляти своє тіло – це прерогатива розпусних жінок! А Настя, вона не така, вона мені, як дочка! Така сама, як я! А ось ти…

– А що я? Вам не як дочка? Та я невимовно цьому рада! А то виглядала б зараз, як те опудало, про яке ви зараз кажете!

– Як ти смієш? У моєму будинку?!

– Так, все, з мене вистачить! – я все кинула в коридорі, зайшла до кімнати і закрилася на замок, щоб свекруха не зайшла слідом.

Як я і припустила, Віра Григорівна почала стукати у двері і кричати, матюкатися, обзивати мене. Я відразу взяла свій телефон, відправила чоловікові повідомлення, що ми найближчим часом переїжджають звідси.

Через десять хвилин додому зайшов Кирило, а його мати все ще довбала у двері, кричала різні прокляття на мене.

– Мама! – Ти що твориш?!

– Я її порішу! Задушу своїми руками, чуєш? Якщо вона ще хоч слово скаже на Настю!

– Якщо ти зараз не заспокоїшся і не залишиш нас у спокої, я сам задушу твою Настеньку, ясно?! – Ти взагалі чого бажаєш?

– Щоб я збожеволів через рік сімейного життя з цією кобилою, чи щасливо жив так, як мені треба?

– Кирюша, що ти… Я найменше хочу, щоб з тобою щось трапилося…

– Значить, дай нам спокій! Ми не ліземо в твоє життя, повністю платимо за всю квартплату, не беремо твої продукти, взагалі, ніяк тебе не торкаємося, а значить, і ти перестань, інакше …

– Добре, синку, добре…

Кирило зрозумів, що погарячкував з такою заявою, але його мати начебто зрозуміла, що він більше не жартує і не дасть свою дружину образити.

Він зайшов у кімнату, де Катя вже почала складати речі з шафи до сумки.

– Я все залагодив!

– Чи надовго? Поки не прийде те опудало і не накапає чогось ще твоїй матері у вухо?
– Давай так: якщо ще хоч одна витівка, ми одразу ж шукаємо квартиру, винаймаємо і з’їжджаємо звідси?

Я трохи подумала над словами чоловіка і кивнула на знак згоди. Але після всіх цих криків зі свекрухою, адреналін в організмі ще довго не давав мені спокою.

Я не мала віри, що все налагодиться, але прислухалася до слів чоловіка. Хоча, мені здається, що це марна трата часу! А ви як вважаєте?