Хто б знав, що, начебто адекватна, свекруха видасть. Доньці було вісім місяців, приїхала свекруха до нас в гості. Сіли на кухні, чай, голубці, торт, печиво. Сиділи, розмовляли. Донька прокинулася, я її на кухню принесла.

– Давай мені нашу красуню, – свекруха простягла руки, я віддала їй дочку.

Свекруха посадила доньку на коліна, почала розважати: хто в нас тут такий гарний, де носик і так далі.

Я почула, що пралка запищала, повідомляючи про закінчення циклу прання, пішла у ванну, дитячі речі розвішувати.

Коли на кухню повернулася, ледь не блюнула, побачивши, як свекруха виплюнула на ложку пережований голубець і вирішила цією масою пригостити дитину.

– Ану фу! – чомусь крикнула я. – Що ви робите?
Свекруха забрала ложку від рота моєї дочки й, поклала її на тарілку.

– Ти куди дивишся? – Наїхала я на чоловіка. – Не бачиш, що діється? Ти потім із дочкою до лікарні поїдеш?

– Чому ти розійшлася? Що в голубці такого страшного? М’ясо, капуста, рис, морква та цибуля. Це все внучці вже можна.

– Навіть якщо можна, то не в такому вигляді!
– Та в якому вигляді? — спитала свекруха.

– У цьому! — я тицьнула пальцем у ложку. – Ви знаєте, скільки всього живе на зубах? Є дитяче харчування. Пережовувати їжу, та давати це дитині?

– Сина так годувала і нічого!

– Нічого? На, чоловік, пригощайся, — я взяла ложку свекрухи та запропонувала чоловікові з’їсти те, що його мати нажувала.

– Не хочеш? Гидко, так? Може, Ви з’їсте те, чим хотіли пригостити внучку? – я простягла ложку до рота свекрухи.

– Їжте. Це ж голубець. Капуста, м’ясо, рис, цибуля та морква. Їжте. Що не їсте? Гидко? А дитині не гидко? Це ви, дорослі, розумієте, що в ложці, і гидуватимете, а дитина ще не розуміє. Щоб я такого більше не бачила!

Ложку з пережованим голубцем кинула на тарілку свекрухи, забрала доньку, та пішла до спальні. Мене аж трясло, від злості та гніву.

Чоловік у прикормі доньки бере участь лише купуючи баночки з дитячим харчуванням. Я веду харчовий щоденник, куди записую все, що пробує дочка, що їсть.

Сьогодні половинка чайної ложки, все гаразд. Завтра ціла чайна ложка, все гаразд. І так далі. А тут голубець: м’ясо – свинина, голубці спершу обсмажені, а потім тушковані в томатній пасті з цибулею та морквою.

У вісім місяців така їжа протипоказана, особливо, якщо її перед цим пожував хтось інший. Тьху, блін, що за свинство?

– Можна? – Чоловік заглянув у спальню. – Мама все зрозуміла. Більше так не буде. Вийди до неї, вона перепросити хоче. Я не дав би їй нагодувати цим дочку, ти перша встигла на неї наїхати.

Віддала доньку чоловікові, пішла до свекрухи. Перепрошувати почали одночасно. Я – за перегин із реакцією, можна було просто попросити так не робити, а не влаштовувати спроби згодувати цю масу чоловікові та свекрусі. Свекруха за те, що не подумала.

Перепросили один перед одним, обнялися. Свекруха пообіцяла, що ніколи нічого подібного не повториться. Її бабуся так робила, її мати так робила, вона сама так робила.

Причому, для мого чоловіка, коли він був маленьким, їжу жувала не тільки свекруха, а і її мати. Я б, якщо чесно, обійшлася без цих подробиць.

Рада, що свекруха зрозуміла, що не варто застосовувати до нашої з чоловіком доньки застарілі та неприємні традиції та дії. А ще рада, що свекруха не почала тримати на мене зла за мій зрив!

Чоловік заявив, що я прекрасна у гніві. Вперше мене такою розлюченою побачив. Пожартував, що тепер побоюватиметься мене. Йому чого боятися? Йому в голову всяка нісенітниця не приходить!

Я вдячна своїм рідним, що вони зрозуміли мій материнський інстинкт і не образилися! А могли ж! Не одноразово чула історії про злих свекрух. Борони Боже!