Продукти для святкового столу купила заздалегідь, одразу ж, як зарплату отримала. Щоб ніхто не брав, склала все в окремий пакет, щільно зав’язала, прибрала на нижню полицю холодильника.

Дивитися, чи все там на місці, на думку не спадало, бо домашнім сказала, що вміст цього пакету лежить на мій день народження.

Я живу у двоповерховому п’ятикімнатному будинку, який збудував чоловік, із сином, невісткою та онуком.

У будні ми бачимося рідко, то я на роботі, то вони. Собі готую окремо, бо невістка постійно худне, одній їй не худнеться, тому вона всю сім’ю годує прісною їжею.

З невісткою стосунку на межі, є у нас один постійний привід для її невдоволення, якраз річ у їжі. У вихідні, якщо я вдома, син із дружиною сплять до обіду, онук ходить, сухом’яткою перебивається, або я його годую.

Годую тим, що маю. Наприклад, супом, або картоплею з тушкованкою. Я б годувала онука невістчиною правильною їжею, якби вона була в холодильнику.

І як виходить: ми з онуком поснідаємо, погуляємо, ближче до обіду його батьки зі спальні виповзають. Обідати час, невістка тільки-но готувати починає.

Брязкає посудом, видно, що спеціально. Це вона так психує, бо дитину нагодували не вареною грудкою, та не вареною рибою, а шкідливим жирним супом із засмажкою!

Онукові п’ять років, уже не лялечка маленька, син у його віці картоплю з грибами уплітав, усе обсмажене, як на дорослому столі.

Невістці постійно кажу, щоб готувала, та залишала у холодильнику, грітиму онуку корисну їжу. Хто винен, що вона щоразу каже, що встане раніше і сама дитину нагодує? І щоразу бреше!

Настав день народження. Я запросила подругу та колегу, думала, посидимо по-домашньому, скромно.

Пішла салати готувати, пакет дістала, а він розв’язаний, і дещо пропало: банку з ананасами, шматочок карбонаду, половина упаковки ковбаси салямі, купила вже нарізану, та упаковану під вакуумом.

Невістці зателефонувала,- вона не брала. Син також не брав. Хто лишається? Онук. Я ж не завжди вдома, коли він не в садку, батьки сплять, а йому їсти хочеться, міг узяти.

Сходила до магазину, все докупила, торт взяла, салати та гаряче приготувала. Подругу та колегу зустріла. Ми на кухні сиділи за столом.

Син після зміни невістку з роботи забрав, вони до садка заїхали, додому повернулися, ми з гостями до мене в кімнату пішли.

Без напоїв сиділи, але нам було весело. Я домочадців запрошувала, щоби приєдналися, вони відмовилися — таке не їдять.

Ближче до дев’ятої вечора гості зібралися по хатах, я пішла проводжати. Провела, пішла все з кімнати прибирати, онук на очі попався, біг із ванної, зуби чистив.

Я його зловила, спитала, чи брав він щось із пакета в холодильнику. Сказав, що нічого не чіпав. Я онукові не повірила, бо очі бігали, та надто сильно зніяковів.

Ще раз спитала, але вже суворіше, онук відповісти не встиг – втрутилася його мати. Невістка почала захищати дитину. Вона заявила, що вже питала дорогою з садка, чи брав він бабусині продукти.

Ще зазначила, що банку з ананасами точно не зміг би сам відкрити — відкривачки у нас немає, банки ножем відкриваємо, він маленький, не впорався б.

Вона сказала мені, щоб я більше не сміла чіплятися до онука з цим питанням. Він нічого не брав! Крапка!

Банка з ананасами знайшлася в онука під ліжком, за тиждень. Невістка знайшла, коли прибирала у дитячій кімнаті.

Ледве не кинула в мене знахідку, звинувативши в тому, що я ананаси підкинула. Навіщо мені це треба? Онука люблю, балую його. І вирішила підкинути? Дурниця яка!

Син втрутився. Поставив онука в куток, сказав, що доки той правду не розкаже, стоятиме в кутку. Невістка кричати почала, що син моїм фантазіям потурає, дитина ні в чому не винна, це я не знаю, до чого ще причепитися.

Почала дитину з кута тягнути спати, але син її під руку в кімнату відвів, сказав, щоб не лізла. Онук зізнався. М’ясо, карбонад, ковбасу він з’їв, а банку взяв, хотів з’їсти, не міг відчинити.

Зразу не зізнався — боявся. Син онука покарав – тиждень без солодкого, та без мультиків. За брехню! Потім знову з дружиною посварився, невістка визнала покарання надто суворим.

Невістка на мене ображається. Тобто, вона так виховує, а винна я! Як мати, я її трохи розумію, це нормально, вірити своїй дитині.

Але вигадувати теорії змов із підкиданням банки з ананасами — це привід звернення до фахівця. Ви теж так вважаєте?