– Бабусю, як ти могла так зробити? Я ж уже нареченому сказала, що у мене буде квартира, – картає мене моя онучка.

У нас в цьому році влітку дві важливі події. У мене 70-річний ювілей, і я приїхала з Греції додому, щоб його відзначити в колі рідних.

А ще, моя єдина внучка Дарина вирішила заміж виходити, чим зчинила в родині неабиякий переполох. Їй лише 22 роки, вона щойно університет закінчила, тож я не розумію, навіщо їй так швидко створювати родину і обкладатися обов’язками.

Я в Грецію поїхала ще 28 років тому. Додому приїжджаю рідко, раз на 2-3 роки і то ненадовго. Ми з чоловіком не розлучалися, але самі розумієте, яке воно сімейне життя, коли майже 30 років ми живемо окремо одне від одного.

Дітей у нас з чоловіком двоє: син і донька. Син з родиною давно живе в Канаді, а дочка моя разом з онучкою і чоловіком (він у неї уже другий), живе в тій квартирі, яку я їм колись купила.

Чоловік сам живе в нашій двокімнатній квартирі, я коли приїжджаю додому, то живу з ним, але розумію, що ми давно стали чужими одне одному, навіть поговорити нам нема про що.

Я за ці роки багато собі усього передумала, навіть була думка купувати житло в Греції і залишатися там, та з віком дуже тягне додому, і я прийняла рішення, що зараз приїду в Україну, куплю собі квартиру, а сама ще на рік в Грецію поїду.

За цей час я житло гарно облаштую, і буду собі жити. Сама. Тому я прийняла ще одне важливе рішення – розлучатися з своїм чоловіком, бо в старості жити в одній квартирі і не говорити одне до одного жодного слова, щось я не готова до такого.

Дочці своїй і внучці я сказала лише про те, що квартиру купую, в подробиці я їх не посвячувала. А вони самі собі вирішили, що цю квартиру я Дарині віддам, своїй улюбленій внучці. І нагода знайшлася – вона заміж виходить, так що внучка була впевнена, що ключі від новенької квартири уже в неї в кишені.

Ювілей у мене був на початку липня. Я покликала доньку з чоловіком і внучку з нареченим в ресторан на святкування. Вони дуже здивувалися, що немає дідуся, стали хвилюватися, чи він не захворів. І тоді я їм сказала правду, що я з ним розлучаюся.

– А де ж ти будеш жити, бабусю? Як це ви розлучаєтеся? – розгублено стала питати онучка.

– Розлучаємося, бо ми давно чужі, – кажу. – А жити я маю де, я ж собі квартиру купила.

На цих словах постала німа сцена. Першою заговорила онучка. Виявляється, вона чекала, що на цьому торжестві я вручу їй ключі від квартири, вона вже й нареченого свого про це попередила.

– Ця квартира мала бути моя, – сказала зі сльозами на очах Дарина, демонстративно встала з-за столу і пішла з мого ювілею.

– Мамо, що ти собі таке надумала? Навіщо тобі розлучатися з батьком? Вам по 70 років, – пробувала напоумити мене моя донька, яка сама в свій час розлучилася з батьком Дарини, бо не захотіла йому терпіти.

То виходить, що їй можна розлучатися, а мені ні? Дочка раптом стала на сторону свого батька, каже, що їй його шкода. А то нічого, що всі ці роки мій чоловік собі жив і про наших дітей навіть не згадував? А я допомагала їм обом з-за кордону чим могла.

Я впевнена, що донька не про батька свого хвилюється, а про те, що квартира у них з рук сплила, а весілля Дарини на носі.

Ситуація не дуже красива, мені неприємно, що і донька, і внучка замість того, щоб порадіти за мене, так негарно відреагували на мою покупку і мої плани.

Вже кілька днів вони зі мною не розмовляють. Я залишилася сама в своїй новій квартирі і просто не знаю, що мені робити.

А яка ваша думка? Як мені правильно вчинити в цій ситуації?