– Галю, в селі лише про тебе і говорять! – спішила передати по телефону останні новини моя сестра. – Майстри як закінчили твій будинок, то люди спеціально йшли туди дивитися на нього. Така краса! Яка ж ти молодець, сестричко, всім носа втерла.

Та я і сама неабияк раділа, бо вперше за все життя буду мати власне житло, і неабияке, а величезний будинок. Я в Італію заради цього і поїхала. Спочатку планувала невеликий дім, але в процесі апетити розгорілися, і вийшов без перебільшення – найкращий будинок в нашому селі.

Я сама з дуже бідної родини, вийшла заміж і пішла жити в невістки. Вдома у чоловіка, поряд з його мамою і сестрою, мені було дуже несолодко. Свекруха постійно мене картала, що я прийшла до них з пустими руками.

Чоловік мовчав, він боявся маму і не смів їй перечити. Я спочатку плакала, як молодша була, бо мені було прикро дуже, а потім я собі вирішила, що нехай донька підросте, і я тоді поїду за кордон, і усім їм носа втру.

Про свої плани я чоловікові не говорила, бо він би мене не пустив, я собі тихенько виношувала їх в голові. Ця думка, що колись і в мене все зміниться на краще, наскільки гріла мені душу, що я вже потім зовсім перестала звертати увагу на докори свекрухи і зовиці.

Як моя Тетянка школу закінчила і в університет поступила, я поставила чоловіка перед фактом, що їду за кордон.

Він був дуже проти, і сказав, що якщо я поїду, то він зі мною розлучиться. Та мене вже було не зупинити, я ж багато років мріяла про це.

Про роботу в Італії я вже знала все, бо спілкувалася до того з іншими заробітчанками, і мову я тихцем собі вчила, так що до Італії я була готова.

Чоловік дотримав свого слова і розлучився зі мною. Відразу до іншої пішов. А свекруха моя тоді таке про мене по селі говорила, що страшно було слухати.

Та я собі знала своє – я хотіла будинок. Розлучення навіть пішло мені на користь, бо чоловік не знав про мої плани будувати дім, а інакше мені би потім довелося з ним ділитися.

Пощастило мені з сестрою, вона з своїм чоловіком погодилася допомогти мені з будівництвом. Я в них шматок землі купила, і стала будуватися по-сусідству. Я гроші висилала, а сестра усім керувала на місці. Не кожному щастить з такою родичкою, я їй за це дуже вдячна.

Я ще додому їхати не збиралася, але моя донька надумала заміж виходити, і я мусила приїхати, щоб зустрітися з майбутніми сватами.

Запросила я їх усіх в свою нову хату, хотілося похвалитися перед новоспеченими родичами, до чого я доробилася.

Але це стало моєю помилкою. Бо свати все добре обдивилися і вирішили, що цей будинок я маю віддати молодятам.

– Свахо, ми своєму сину машину даємо, нову, з салону, а з вас будинок, – каже мені мама нареченого доньки.

Я дивлюся на них з нерозумінням, бо донька моя мені хвалилася, що її наречений – єдиний син у своїх батьків, і вони йому квартиру куплять, а тут свати враз все переграли, вирішили, що житло з мене, а з них машина.

– Галино, навіть не думай на таке погоджуватися, – каже мені сестра. – Ти цей будинок для себе будувала, отже він – твій.

Донька моя, бачу, дується, бо їй дім сподобався, вона хоче в ньому жити.

Але я розумію, що якщо я зараз впущу туди молодих, то це вже буде не мій дім, я поки приїду, вони тут обживуться, і я буду зайвою.

– Свахо, повертайтеся в Італію, і за три роки ви собі ще на однокімнатну квартиру заробите, – повчає мене сваха.

Їй легко казати, вона біля свого багатого чоловіка все життя навіть ніде не працювала. А мені довелося важко гарувати, щоб щось мати, і то, зараз у мене це хочуть забрати.

Скажіть мені, якщо я віддам будинок доньці, то з чим залишуся, а як не віддам – я буду поганою мамою? А як би ви радили мені зробити?