Помінятися квартирами – це була благородна ідея моєї свекрухи. Вона сама прийшла до нас з пропозицією нам переїхати у її більшу, двокімнатну квартиру, а вона переселиться в мою однокімнатну.

Аргументувала мама чоловіка це тим, що у нас скоро народиться дитина, і нам втрьох буде затісно, а їй одній платити комуналку за двокімнатну квартиру теж стало важко останнім часом, тому обмін – для обох сторін вигідний.

Спочатку я відмовилася, оскільки у своїй квартирі я почувала себе повноцінною господинею. Тут було зроблено ремонт та все адаптовано під мої потреби.

Але чоловік вважав, що його мама каже діло, і почав мене вмовляти, щоб ми переїхали у більше житло.

Сама не знаю чому, але я погодилася. Мені не хотілося псувати стосунки з чоловіком, до того ж, ми найближчим часом планували продати мою спадкову квартиру і купувати більше житло, от тільки грошей у нас на це не було.

Свекруха раділа, що вона змогла стати нам у нагоді, а мене ця ситуація зовсім не тішила. Ми здійснили переїзд, почали обживатися. Довелося трохи оновити ремонт, докупити меблі та техніку, щоб було комфортно.

Свекрусі нічого змінювати не довелося – їй було зручно у моїй квартирі, все їй подобалося.

На якийсь момент мені навіть здалося, що не така вже це була погана ідея – помінятися помешканнями, але я навіть не уявляла, що буде далі.

У мого чоловіка доволі велика родина, і багато його родичів живе в селі. А коли вони приїжджали в місто, то вже звикли зупинятися у моєї свекрухи, хто на день, хто на два, а хто і на весь тиждень.

Коли дитині виповнився місяць, мені зателефонувала мати чоловіка і повідомила, що її племінниці треба до лікаря сходити, тому вона кілька днів поживе у нас, бо грошей на готель у неї немає.

Світлану я знаю ще з нашого весілля, у неї і справді складна ситуація, вона хворіє, з чоловіком розлучилася, доньку сама виховує, тому я погодилася прийняти її у себе, хоча мені з місячною дитиною абсолютно не хотілося ніяких гостей в квартирі.

Лише 2-3 дні, про які була домовленість, перетворилося на два тижні. Приїхала родичка не одна, а з своїм сином, який постійно капризував, та ще й мій малюк був неспокійним. Я ледве все це пережила, не кажучи вже про фінансову сторону, адже весь цей час родичі жили і харчувалися за мій рахунок.

Не встигли ці родичі поїхати, як знову дзвінок від свекрухи, на цей раз вона просила прийняти у себе її двоюрідну сестру з чоловіком на кілька днів, бо у них є якісь справи у місті.

– Вибачте, звісно, ​​але я ще від перших ваших родичів не відійшла. І, мабуть, ви забули, що у нас маленька дитина, тому нема чого робити з квартири безкоштовний готель. Я не хочу, щоб чужі люди приносили всякі віруси та болячки, – пояснюю я свекрусі.

– Вони всі здорові, не хвилюйся, – каже вона мені. Їх треба прийняти, адже вони нас на селі завжди добре зустрічають.

Я не хотіла зустрічати гостей, оскільки це дуже багато турбот. Усіх нагодуй, прибери, обслужи. Загалом я відмовила, а свекруха на мене образилася. Де зупинилися родичі, я не знаю.

Ви думаєте, що на цьому був кінець? Ні! Свекруха заявила, що племінниці треба знову до лікаря.

Та я відповіла, що про це і мови не може бути, бо я не маю наміру робити з нашої квартири готель.

Свекруха розцінила мою відмову як те, що я хочу посварити її з її родичами, і зателефонувала моєму чоловікові, щоб поскаржитися на мене. Вона сказала, що я не вмію цінувати добро, бо бачите, вона нам квартиру звільнила, а я така невдячна.

Чоловік прийшов додому з наміром з’ясовувати стосунки, але я була готова до цього, навіть речі зібрала, і оголосила, що я повертаюся в свою невелику однокімнатну квартиру, а свекруха нехай із почестями зустрічає хоч усю свою рідню.

Мама чоловіка влаштувала сцену, коли дізналася про переїзд. Але мені було байдуже. Поки дитина підросте, сподіваюся, ми з чоловіком зможемо назбирати грошей на більше житло.

Тепер я зрозуміла слова з пісні: “Збудуй хату з лободи, а в чужую не веди”. Своє то таки своє, ніде так не добре, як вдома.