Я не хотіла відповідати на дзвінок сестри, та вже вона вдесяте набрала, то таки натисла я ту зелену кнопку. Звісно, тема та ж, що і вчора і три дні до того. Бачте, вона щиро не розуміє, як я можу відмовчуватись стільки часу і чекає відповіді. Та от я не збираюсь нічого робити. Так, батьки у нас спільні, але є нюанс.

Мої батьки живуть і маленькому селі до якого мені їхати п’ять годин. Та й село те вже і не село, бо там нині не більше трьохсот мешканців залишилось. Магазин і той тричі на тиждень працює.

Я з дитинства мріяла поїхати звідти і більше ніколи не повертатись. Мені ще тоді набридло бездоріжжя, відсутність елементарних умов і тиша від якої у вухах дзвеніло.

Заміж я вийшла у столиці і тут уже двадцятий рік живу. З чоловіком ми їздили на заробітки і таки змогли узяти трикімнатну квартиру. Ще років п’ять нам виплачувати, але ми щасливі, тому що маємо свій куточок у цьому великому місті.

Сестра ж моя вийшла заміж у нашому селі. Вона не жила, тягнула сім’ю на собі. Я не раз просила її покинути Миколу, але вона ніби не чула: “Чоловік повинен бути. Як я сама із дітьми?”

Та от цікаво те, що вона сама працювала і худобу тримала, сама косила, носила і їсти варила, а Микола лиш із друзями пропадав та влаштовував концерти. Але що я могла вдіяти?

Лиш коли чоловіка не стало і свекруха виставила мою сестру із дому, та повернулась до тата і мами жити. Вона одразу ніби як відокремилась, чим ображала маму.

Їсти вона готувала окремо, окремо вела господарство і щомісяця віддавала батькам гроші на оплату комунальних послуг. Я її в чомусь розумію, адже різні покоління, дві різні сім’ї, у кожного свій погляд на все.

Та от що цікаво: сестра хоч і проживає із батьками разом, та дім їхній підтримує і ремонтує тільки тоді, як вони їй віддадуть рівно половину за матеріали, чи за оплату праці найманих працівників.

Та ще поки то було щось типу бетонних доріжок і нових шпалер, то ще батЬки справлялись, а тепер сестра задумала зробити свердловину, бо ж центрального водопостачання немає, а вода з криниці пішла і тепер треба ходити аж на сусідню вулицю води набрати.

Звісно, у батьків таких грошей немає, тож сестра до мене:

— Тато і мама у нас спільні. Я не тільки собі роблю, тому сестро, чекаю від тебе рівно половини коштів.

Тобто, я от так просто повинна більше тридцяти тисяч звідкись узяти і віддати сестрі? Цікаво.

Дзвонить вона мені щоденно і все не розуміє, чого то я відмовчуюсь не хочу покращити умови татові і мамі рідним. От тільки де я, а де те село? Мені той дім не потрібен аж ніяк. Та він дешевше буде коштувати при продажі, ніж я віддам за те, аби зробити ту свердловину.

Так, мені шкода мами, але дешевше дати сусіду двісті гривень на тиждень, аби він притягнув батькам бочку води раз на тиждень, ніж от такі гроші витрачати. Та й, зрештою, я ще квартиру свою мушу виплачувати, у мене кредит.

Ну от скажіть, хіба я повинна вкладатись у дім батьків, якщо оті всі зручності робить для себе сестра яка там проживає?

Ну а ви б, заплатили половину тільки тому, що тим будуть наші батьки користуватись?