— А ти де зараз? І чому я не бачу в квартирі твоїх речей? — чоловік подзвонив Даші, повернувшись додому.

— А більше ти нічого не хочеш дізнатися? — різко відповіла Даша. — Хоча ні, вже не треба. Мені і так все доволі зрозуміло. А речей моїх немає, тому що я більше з тобою не живу. Я тебе попереджала…

— І де ж ти живеш, дозволь дізнатися? Чоловіка вже знайшла? Так швидко? — не зменшуючи гучності, говорив у слухавку Роман. — А Віталіка навіщо з собою забрала? Поверни сина додому! А сама можеш і далі розважатися!

— Та про які розваги ти мені говориш? Ти що, так нічого і не зрозумів? — з досадою промовила Даша.

Сьогодні вранці вона прийняла остаточне рішення — поїхати від Романа, забравши з собою п’ятирічного сина.

Жити в квартирі, де вони прожили з чоловіком і сином ці п’ять років, більше було неможливо.

І справа була навіть не в самому чоловікові.

Дашу відкрито цькувала свекруха, яка була присутня в їхньому з Романом сімейному житті відсотків на дев’яносто.

Добре хоч, спати з ними разом не лягала в одне ліжко. Але і це було питанням часу — так здавалося молодій жінці, змученій вічним контролем з боку свекрухи…

— Дашуля, все, збирай речі! Мама нам квартиру бабусину віддає, більше не будемо знімати чужий кут. Досить! — оголосив дружині через півроку після весілля радісний Роман.

— Та ти що? Ось це новина! А що, Світлана Семенівна більше не здає цю квартиру? Вона ж нам ще до весілля оголосила, що там живе дочка її подруги, і вона поки не може відмовити їм в оренді бабусиної квартири. І ми з тобою саме тому зняли цю кімнатку, — здивовано міркувала Даша.

— Ну, все, вирішилося житлове питання у квартиронаймачів, вони купили квартиру. А бабусину тепер ми з тобою займемо. Клас, так?

— Та просто чудово! Ромка, я така рада, що у нас буде свій куточок! — вже уявляла Даша своє нове життя з чоловіком.

— Тільки там ремонт потрібно буде зробити, мама так і сказала — в’їдете тільки після того, як відремонтуєте її.

— Ну і відремонтуємо. Позичимо, мої батьки допоможуть. Адже, я так розумію, ця квартира все одно потім нам залишиться, так? — наївно міркувала Даша.

— Я думаю, так і буде. У батьків є квартира, у старшої сестри теж, вони з чоловіком давно вже собі купили житло, ще після весілля, — відповідав молодій дружині не менш наївний Роман.

Вони тоді дійсно позичили чималу суму у Дашиних батьків і зробили косметичний ремонт у своєму, як вони були впевнені, житлі.

Даша з натхненням і ентузіазмом взялася наводити там затишок.

А незабаром і синочок з’явився, для якого молодими батьками з любов’ю і ніжністю вже була облаштована крихітна дитяча кімната в невеликій бабусиній квартирі.

— Ну як ти Віталіка купаєш? Хіба так можна? — обурювалася Світлана Семенівна, яка постійно приходила до сина і невістки. — Так і захлинутися може дитина. І достатньо вже натягати на нього ці памперси. Переходь на пелюшки. Просто їх переш і прасуєш, я перевірю тоді. Ось я тебе навчу, як треба, почекай.

Даша, окрилена своїм материнством і турботою про новонародженого сина, спочатку не дуже звертала уваги на вічні претензії і причіпки свекрухи.

Думала, що так вона поводиться тільки з добрими намірами, бажаючи допомогти і підказати недосвідченій молодій мамі.

Але поступово її невдоволення почало поширюватися вже і на чистоту в квартирі, і на турботу про Романа, і на приготування їжі.

Адже все перераховане тепер було під пильною увагою і контролем Світлани Семенівни.

— Знаєш що, моя люба? — говорила вона під час чергового візиту до сина і невістки. — Маленька дитина — ще не привід розводити бруд на кухні. Подивися, що тут у тебе коїться! Це ж жах! Скоро жаби заведуться, як у болоті.

Жінка робила гидливе обличчя, розглядаючи безлад на кухні у невістки.

— Світлано Семенівно, я все приберу і посуд помию обов’язково, але потім. Ми всю ніч не спали, у Віталіка була температура. Мені, знаєте, не до посуду зараз! — відповідала Даша свекрусі.

— Ой, тільки не треба свою безладність і лінь намагатися виправдати якимись причинами. Хвороба дитини — не привід перетворювати квартиру на хлів! Маленькі діти постійно хворіють, це не трагедія. Зараз він спить, отже будь ласкава, вимий тут все, — безжально продовжувала свекруха, якій було абсолютно байдуже, що невістка за всю ніч і ока не змикала.

Даша не пускала б її до себе, але квартира, як і раніше, за документами належала свекрусі, і вони з Романом нічого з цим вдіяти не могли.

Мати чоловіка так розважалася.

Вона вривалася в їхнє життя в будь-який час дня і ночі, а все тому, що вже кілька років ніде не працювала.

Батько Романа, її чоловік, отримував хорошу зарплатню на заводі бурового обладнання.

І Світлана Семенівна, маючи складний характер і посварившись одного разу з завідуючою дитячого садка, де вона працювала вихователем, звільнилася. Та з того часу так і сиділа вдома.

Спочатку жінка спробувала активно брати участь у сімейному житті старшої дочки, яка на той час щойно вийшла заміж і відразу народила одного за одним двох дітей.

Але там і сама дочка, і її чоловік дуже швидко виставили зі свого життя настирливу і безпардонну матір і тещу.

І ось тепер жінка всю свою увагу переключила на молоду сім’ю молодшого сина.

І тепер вже від неї було не так просто позбутися. Адже син з невісткою жили в квартирі її покійної матері.

І повинні були за це бути їй вдячні, як неодноразово заявляла сама Світлана Семенівна.

— Ром, я так більше не можу, — плакала знесилена безсонною ніччю і хворобою сина Даша. — Скажи матері, нехай вона перестане лізти в наше життя. Ще й дорікає мені постійно.

— Та я вже говорив їй, і не раз. Ну правда! Вона все одно приходить. Каже, що тільки добра нам бажає. І що ми без її допомоги не протягнемо довго. Не звертай уваги, Дашуль.

— Та навіщо нам її допомога? А ще цей невсипущий контроль з її боку? Ми самі давно вже не діти. Адже це ж ніяких нервів не вистачить, коли в твоєму житті вічно присутня свекруха! — продовжувала Даша зі сльозами.

Роман не сприймав серйозно її сльози, вважаючи, що дружина перебільшує.

Він багато чого не знав і не бачив, тому що часто під час приходів матері був на роботі.

Світлана Семенівна тим часом продовжувала приходити до сина як до себе додому.

— Дарина, а тобі не здається, що у ванній кімнаті давно вже пора почистити кахель? Та й сама ванна вся в якихось жовтих розводах. Ну з іржею ж треба боротися! Зараз стільки різних засобів продається. Самим-то не огидно в такій брудній митися?

Даша мовчала, зціпивши зуби і вирішивши більше не реагувати на зауваження свекрухи.

— І вікна в кімнатах теж пора помити. На шторах он пил і павутина. Що ви як у сараї живете? Звичайно, навіщо утримувати в чистоті чуже житло? У вас немає ніякої вдячності за те, що я дозволила вам тут оселитися. Можна і в хлів перетворювати квартиру, адже вона не ваша! — щоразу намагалася підкреслити цю обставину Світлана Семенівна.

— Так, заберіть ви вже свою квартиру собі! — одного разу не витримала Даша. — Скільки можна нас дорікати цим? Тільки гроші за ремонт поверніть, які мої батьки давали. І ми тут же підемо звідси на орендоване житло.

— Що? Які ще гроші? Ти що це вигадала, невдячна? Ви ремонт для себе робили, ясно? — здивувала Дашу свекруха. —

Для себе! Щоб самим було затишно жити в квартирі, яка вже кілька десятиліть не ремонтувалася.

— Так це ж була ваша умова? — здивувалася Дарина. — Мені Роман так і сказав — в’їдемо тільки після ремонту, який йому веліли зробити ви. А тепер ви що заявляєте? І не треба називати мене невдячною. Можете забирати свою квартиру, тільки в наше життя не лізьте!

— Ваше життя? Ха-ха, насмішила! Так, мені не все одно, що відбувається в житті МОГО сина і МОГО онука! Затям собі це, дорогенька. І я буду приходити сюди стільки, скільки вважатиму за потрібне. І не тобі мені вказувати, що і як робити, бо це МОЯ квартира!

Даша того ж дня поставила Роману ультиматум. Якщо він найближчим часом не знайде квартиру, куди можна буде з’їхати, то вона від нього піде. Просто переїде до батьків, і все.

— Я так більше не можу, ти розумієш? Це вище моїх сил! Твоя мати — просто монстр. Вона спеціально поселила нас у цю квартиру, щоб все контролювати і знущатися наді мною. Таке відчуття, що вона від цього отримує задоволення.

— Ну навіщо ти так, Даш? Мама не хоче нам зла, — спробував захистити Роман свою матір.

— Не хоче, але постійно творить зло. Постійно! Вона що, задумала нас розлучити, я не розумію? Чому її абсолютно нічого в мені не влаштовує? Ні те, як я готую, ні те, як я прибираю, ні як виховую сина. Скоро почне вчити, як нам з тобою спати разом! У твоєї матері що, своїх справ і турбот зовсім немає, що вона постійно у нас пасеться?

— Давай припинимо цю розмову. Мені вона неприємна. І про орендовану квартиру навіть не говори. Нерозумно платити чужому дядькові, коли є своя квартира. Нехай вона поки що і належить матері. Я впевнений, вона віддасть її нам, поступово. Треба тільки почекати.

Але Даша чекати більше не могла.

А вирішила все чергова дика витівка свекрухи.

Цього дня Даша зранку відчула нездужання.

Напевно, все-таки заразилася від Романа, який нещодавно переніс грип. Віталіка вона відвела в садок, а сама, зателефонувавши на роботу і відпросившись у директора на кілька днів, прийняла ліки і прилягла.

Її морозило.

Але не минуло й півгодини, як двері відчинилися і завітала свекруха.

Вона звично зайшла в квартиру сина і невістки, відкривши жвері ключем. розмовляючи з кимось по телефону.

Даша прислухалася. Судячи з розмови, Світлана Семенівна поки не здогадувалася про те, що невістка вдома.

— Ні, Люда, квартиру не здаю. Давно вже, що ти! Як Ромка одружився, так і все. Тепер його сім’я тут живе. Правда, невістка у мене так собі, бруднуля і невміха. Але, як то кажуть, не ми вибираємо нашим синочкам дружин. Так, так, ти мене розумієш…

Свекруха засміялася при цих словах. Послухала свою співрозмовницю, а потім продовжила.

— Та ні, що ти! Я фінансово не постраждала. Як отримувала з материнської квартири дохід, так і отримую. А що робити? Ти ж знаєш, що я безробітна. Мені тільки на чоловіка сподіватися треба, а я не хочу. Сама розумієш. Та як вирішила? Все дуже просто. Сказала синові, що він буде мені сам платити за оренду цієї квартири. Погодився, звичайно. А куди він подінеться? Він же розуміє, що матері треба допомагати. Та й пообіцяла я синові, що в решті решт квартира йому дістанеться. Тільки поспішати з цим не буду. А, ти про невістку? А хто їй буде доповідати? Це наші сімейні справи. Так, Люда, вміти треба, — гордо видала Світлана Сергіївна.

Коли вона обернулася на різкий звук за її спиною, то побачила Дашу, що стояла посеред кімнати.

— А ну-ка, повторіть, що ви зараз сказали? — промовила невістка тремтячими губами. — І давно вам Роман платить за цю квартиру?

— О, а ти що, вдома? Людо, я передзвоню. З роботи вигнали? Правильно, таких ледарів ніхто тримати не буде! — свекруха вирішила використовувати тактику нападу, щоб не відповідати на незручне питання.

— Значить, ось як ви все придумали — і ремонт за наш рахунок зробили, і плату ще берете? Та ви монстр, справжнісінький! Я була права! Скажіть мені, а Роман вам точно рідний син? Може, ви його в підворітті знайшли?

— Ти що мелеш, ненормальна? Не лізь в наші стосунки. Без тебе розберемося. Це наші справи і квартира наша. Ти-то вже точно ніяким боком до неї не маєш відношення. І твоєю вона ніколи не буде, як не пирхайся! — злобно промовила Світлана Семенівна.

— Не буде, ви праві. І дуже добре! З такою ненормальною родиною, як у вас, ніякої квартири не треба!

Даша кинулася в спальню, де почала збирати свої і Віталіка речі.

— Ой, тільки вистав мені не треба влаштовувати! — цинічно видала свекруха. — Все одно ж ввечері назад прибіжиш. Максимум, завтра.

Але ввечері Роман повернувся в порожню квартиру, в якій не було ні дружини, ні сина. Речей теж не було.

Перше, що спало на думку, — це те, що Дашка знайшла собі когось на новій роботі, закрутила роман і вирішила кинути чоловіка.

Цю версію він і озвучив їй, зателефонувавши і вирішивши з’ясувати, що сталося.

— Ти так нічого і не зрозумів? — запитала Даша, вислухавши гнівний словесний потік чоловіка.

— Що? Що я повинен зрозуміти? Ти кинула мене! Тільки ось сина я тобі не віддам! Май це на увазі!

— Та не потрібні ми з Віталіком тобі. Мати — ось твоя сім’я. І я, до речі, вже знаю, що ти платив матері за оренду бабусиної квартири. Такої дурості я ще не зустрічала! Я вже мовчу про те, як ти зі мною вчинив, промовчавши про це. Але те, що мати змусила тебе платити їй за свою квартиру, у мене взагалі в голові не вкладається. Якась дикість!

Даша і Роман розлучилися. Вона так і не пробачила йому обману.

Та й він, судячи з усього, не захотів щось змінювати заради дружини і сина.