Сашко безтурботно дивився футбол, лежачи на дивані, і хрумтів чипсами, коли у двері подзвонили. Чоловік здивовано глянув на дружину, яка сиділа навпроти нього у кріслі.

– Хто це цікаво?

– Не знаю, – знизала Жанна плечима. – Іди відчини, може сусіди? Або до Костика друзі прийшли.

– Може не відчиняти, хай підуть? – Сашко зовсім не хотів підводитися, але дзвінок повторився знову.

Цього разу він звучав нетерпляче, і йому таки довелося вставати. Жанна прибрала телефон убік і пішла за чоловіком до дверей, їй стало цікаво, хто б це міг прийти.

На порозі стояла мати Жанни – Лариса Іванівна. Вона без емоцій пройшла повз здивованого зятя, і кивнула дочці.

– Привіт, Жанно. Як у вас справи? Чого такі обличчя здивовані? Давно не бачили?

– О, бабуся приїхала! – восьмирічний Костик вийшов на галас зі своєї кімнати.

– Ну, хоч хтось радий мене бачити, – вигукнула Лариса Іванівна, і поцілувала онука. – Як ти, мій хороший?

– Нормально, – знизав той плечима. – Уроки ось роблю. А ти надовго до нас? Може допоможеш мені з математикою?

– Звичайно, тільки трохи згодом.

Жанна весь час переглядалася з чоловіком, поглядом показуючи йому, що вона не знала про приїзд матері.

– Мамо, а ти до нас надовго? – ніяково прокашлявшись, нарешті спитала вона.

– А я не писала хіба тобі? Ви мені що, і кімнати не приготували? Ой, напевно забула! А збиралася ж…

Жанна здивовано розвела руками, а Сашко підійшов ближче до тещі.

– Ларисо Іванівно, яку кімнату ми мали вам приготувати? Ви чого приїхали? Щось сталося?

– Все ти, зятю, у своєму репертуарі, – хитро посміхнулася жінка. – Запитаннями відразу в лоб. Звичайну кімнату. Мені, на якийсь час.

– А приїхала тому, що у моїй квартирі зараз ремонт роблять. Мене затопили сусіди зверху, та сплатили ремонт. Тож поки я побуду у вас. Ви ж не проти, я сподіваюсь?

– А хто за робітниками стежитиме?

– А в мене сусідка гарна, – махнула рукою Лариса Іванівна. – Ще краще мене наглядатиме. У мене ж тиск піднявся тієї ночі, коли затопили, в лікарню навіть забирали. Ось вона мене і відправила до вас, щоб я не хвилювалася.

– Так, тут спокійніше, – пробурчав Олександр.

– Ну, якщо ти іноді мовчатимеш, то буде спокійніше, – відрізала Лариса Іванівна. – Сашко, давай по-доброму, не хочу сваритися. Справді.

Олександр, здивований такими словами, які чув уперше від тещі, збентежено знизав плечима і сказав:

– Добре, спробуємо по-доброму.

Лариса Іванівна по-господарськи обвела зал поглядом.

– Так. Спати я буду тут, тому прохання пізно ввечері та рано-вранці не шуміти. Мені потрібно багато відпочивати. Лікар прописав спокій, та позитивні емоції.

Жанна, яка мовчала весь цей час, кивнула, а потім спитала:
– Мамо, а довго в тебе ремонт робитимуть?

– Я не знаю, – відмахнулася жінка, але її дочка наполегливо запитала:
– Ну, приблизно скільки? Три дні, тиждень, два тижні?

– Дочка, та не знаю я. Бригаду не я наймала.

Жанна примружилася, вона не дуже вірила матері, бо чудово її знала.

– Мамо, ну ти ж не підеш із квартири просто так! Я тебе знаю! Все до найменших подробиць дізнаєшся! Що, де, та як! Тож наскільки ти до нас?

– Ну … Можливо тижнів на два, – спробувала прикинути Лариса Іванівна. – Там у робітників ще об’єкт є, тому у мене у квартирі вони можуть не так часто працювати. Так мій сусід сказав, що їх найняв.

– І ти йому повірила? А чи не можна було інших найняти? Щоб швидше? – продовжувала Жанна ставити запитання.

– Дочко, ти, що мені не віриш? Думаєш, що мені хочеться їхати до вас і жити тут? Серед квартири? Та я краще в себе вдома жила б! Але так буває, повір!

Костя, якому давно набридло слухати цю суперечку, потяг бабусю до себе в кімнату.

– Ходімо, бабусю, допоможеш мені!

Коли вони зникли в кімнаті, Сашко захоплено глянув на дружину, і показав їй великий палець.

– Ти прямо, як слідчий. Навіть я б так не зміг!

– Та просто я її знаю… – прошепотіла Жанна. – Навряд чи там взагалі ремонт іде.

– Серйозно? – Олександр знав, що теща підступна, але не підозрював, наскільки.

– Все просто! Мамі елементарно стало сумно, або ліньки прибиратися і готувати. Таке вже бувало.

Жанна засміялася, побачивши обличчя чоловіка, що витяглося.

– А чого ти раніше це мені не розповідала?

– Та якось до речі не доводилося. Та й мама не ходила до мене пожити, знає, що я її виведу на чисту воду. Вона зазвичай до моєї сестри йде, або принаймні до брата. Вони добріші. А тепер і вони чомусь відмовили мамі.

Сашко весело розреготався і похитав головою:
– Ось уже не чекав від тещі такого.

Жанна розвела руками, а Лариса Іванівна вийшла з онукової кімнати й сіла на диван.

– І навіщо ви цю нісенітницю дивитеся?

Вона вимкнула футбол, який все ще дивився Сашко.

– Що ви робите? Там важливий матч іде!

– У мене на другому каналі серіал іде. Не заважай, будь ласка. Ми ж домовились із тобою! По хорошому.

Олександр похмуро глянув на тещу, але нічого не сказав. Він знав, що сперечатися з мамою дружини – собі дорожче. Він же зрештою і виявиться винним.

Чоловік дуже сподівався, що його дружина матиме рацію, і Ларису Іванівну вдасться випроводити з квартири.

Про те, що теща каже правду, Сашко намагався навіть не думати. Він не уявляв, як можна прожити з нею два тижні тихо та спокійно.

Того ж вечора Лариса Іванівна влаштувала невеликий скандал. Їй не сподобалося, що подружжя не йде спати, а сидять на кухні, п’ють чай і базікають. Жінка в цей час уже лягла спати, але розмова дочки та зятя їй заважала, і вона вирушила до них.

– Слухайте, ну неможливо ж! Я заснути намагаюсь! А ви тут бубните, та бубните…

Сашко сердито глянув на тещу і сказав:

– Ларисо Іванівно, час лише одинадцята година. Ми ніколи так рано спати не йдемо. А поговорити за кухлем чаю у нас традиція. Ми порушувати її не будемо!

– Традиція? – Усміхнулася жінка.

– Так, мамо, – Жанна примружилася. – Знаєш, як добре посидіти ввечері вдвох? Нам ніхто не заважає, і ми нікому не заважаємо.

– Ну, тепер я у вас у гостях. І жодної поваги! Жанно, май хоча б трохи поваги до мене, як до матері. Я не дуже добре почуваюся і намагаюся заснути. Чи можна тихіше якось?

Жанна зітхнула та кивнула. Їй не хотілося сваритися з матір’ю. Вони щільно зачинили двері на кухню, й продовжили говорити пошепки.

Хоча це теж заважало жінці, і вона знову попросила подружжя піти спати. Цього разу вони не стали сперечатися, хоч Сашко й хотів заперечити.

– Завтра її вже не буде тут, обіцяю, – прошепотіла Жанна.

Вона любила свою матір, але ненавиділа, коли та обманювала, чи використовувала людей. А таке траплялося досить часто.

Наступного дня Жанна вирушила у квартиру матері. Вона непомітно стягла ключі з її сумочки, поки Сашко, який був вихідний, мирно розмовляв з нею на кухні. Потім крикнула, що пішла в крамницю, і швидко вискочила за двері.

У квартирі Лариси Іванівни було тихо. Жодних будівельників не було і близько. Жанна обійшла всю квартиру, й уважно оглянула стелю та стіни. Але ніде не було навіть сліду потопу.

– От фантазерка! Тут явно ремонт не скоро буде потрібний, – пробурмотіла Жанна.

Вона сфотографувала все, та поїхала назад. Сашко з цікавістю глянув на дружину, а вона кивнула йому із задоволеною усмішкою.

– А чого це ви так передивляєтеся? – Лариса Іванівна запідозрила щось недобре.

Жанна поклала на стіл ключі від її квартири, й суворо запитала:

– Мамо, ну навіщо ти обманюєш? Якщо ти просто хотіла у гості, могла б сказати. На кілька днів могла б спокійно залишитися. Ти ж знаєш, що я не проти спілкування з тобою, та й Костик радий. Він тебе кохає.

– Ти без дозволу пробралася до мене у квартиру? Яке ти маєш на це право?

– Я твоя дочка, і там, до речі, і моя частка від тата є, – спокійно відповіла Жанна. – Нічого не хочеш мені сказати?

– Ні! Це дуже підло!

– Підло – це те, що ти обманюєш, і прикриваєшся своїм тиском. Ти згадуєш про нього лише тоді, коли тобі це потрібне. Мамо, так не можна!

– Не тобі мене вчити, молода ще! – скинула голову Лариса Іванівна. – Я йду.

Жанна мовчки дивилася, як її мати збирається, і їй було дуже шкода. Жанна розуміла, що тій просто потрібна увага, тому вже в передпокої вона обійняла її, й прошепотіла:

– Мамо, я тебе люблю, але не можна дурити. Прошу, не роби так більше.

– Але ж ви не пустите мене в гості просто так!

– Чому ні, якщо не надовго? І попереджай заздалегідь, щоб ми були готові.

– Дивись, я тебе за язик не тягла! – Лариса Іванівна нарешті посміхнулася, і подивилася на дочку.

Коли мати вийшла з квартири, Жанна пішла до Сашка, і той обійняв дружину.

– Негарно якось вийшло, навіть шкода її трохи стало… – промимрив він.

– Так, не дуже гарно, але, сподіваюся, це навчить маму не дурити. Їй уже незабаром шістдесят, а вона все ніяк не зрозуміє елементарних речей.

– Яких? Що ключі потрібно краще ховати? – Сашко засміявся.

Жанна кілька секунд дивилася на нього, а потім приєдналася до його веселощів і розреготалася…

Якщо вам було цікаво, ставте вподобайки, та пишіть свої думки в коментарях.