– Катерино, я все розумію, але і мама до нас не часто приїжджає, тому якщо можеш, то зустрінь її, – каже мені чоловік.

В той день я мала багато важливих справ по роботі, але розуміла, що свекруха і справді до нас рідко приїжджає, тому я зателефонувала на роботу і сказала, що беру вихідний за свій рахунок. У мене на наступний день мав бути день народження, то ж начальник з розумінням поставився до ситуації, і відпустив мне на два дні.

Юрій поїхав на роботу, сказав, що буде ближче до вечора, а я тим часом взялася до приготування страв, бо хотілося якомога гостинніше зустріти маму мого чоловіка. Вона настільки хороша людина, що я таких і справді мало зустрічала.

Свекруха живе в селі, вона мала приїхати рейсовим автобусом, а я її вже мала на вокзалі зустріти. Приїхала я туди завчасно, щоб не розминутися. Через кілька хвилин бачу – йде свекруха, і сумок набрала стільки, що ледве несе.

– Мамо, ну навіщо ж було себе так обтяжувати? Сумки он які важкі, а ми в магазині все можемо купити, – кажу.

– Катю, у вас в магазинах такого немає, тут все свіженьке, домашнє, ну як вам, мої рідненькі, не привезти цієї смакоти, – каже Марія Іванівна.

Але це ще не всі сюрпризи від свекрухи, коли ми приїхали додому, вона подарувала мені дуже гарну вишиту бісером ікону Матері Божої. Свекруха багато таких ікон вишиває, особливо взимку, коли є час. А до такого прекрасного подарунку вона ще додала конверт, в якому було 2 тисячі гривень.

Я не хотіла брати від неї гроші, бо знаю, що вона і сама не має, але якби я не взяла, то мама б дуже образилася.

– То тобі, Катрусю, на день народження, купиш щось собі, – каже.

Свекруха пішла в ванну мити руки, а я бачу – на підлозі мокрі сліди. Надворі була слякоть, і очевидно, що чоботи свекрухи протікають.

Стала я думати, що робити, бачу, що мама ноги ховає, щоб я не побачила, що вони у неї мокрі. Я запропонувала їй переодягнутися з дороги, дала халат, шкарпетки і тапочки.

Мама допомогла мені накрити стіл, ми якраз закінчували, як прийшов чоловік. В руках у нього була коробка. Він покликав мене в кімнату і сказав, що купив мені нові чобітки, попросив приміряти, і якщо не підходять – він віднесе в магазин і ще сьогодні обміняє.

– Не треба нічого міняти, я тут дещо придумала. Ти просто вгадав моє бажання, – кажу.

Подарунку я дуже зраділа, але не через себе. Я взяла новий чобіток і пішла з ним в коридор. Приміряла його до маминого, і з радістю відзначила, що у нас з свекрухою однаковий розмір взуття.

Чоловік, спостерігаючи за мною, здається, вже почав щось розуміти.

– Ти ж не проти? – питаю.

– Не проти, – каже.

Ми взяли чоботи разом з коробкою і пішли на кухню.

– Мамо, приміряйте, це вам, – кажу, і даю чоботи свекрусі.

Вона взула, і їй вони просто ідеально підійшли.

– Носіть на здоров’я, а старі викиньте, – звернулася я до мами. – Подобаються?

– Так, діти, дуже подобаються мені ці чоботи, але я не можу їх взяти, тому що вони занадто дорогі, – раптом видала мама.

Я не знала, що тут відповісти, але раптом в наш діалог включився і чоловік.

– Не дорожчі ніж ти, мамо. Тому якщо чоботи подобаються і підходять – бери і носи на здоров’я.

До вечора погода вже зовсім зіпсувалася, і ми запропонували мамі заночувати у нас.

Ми з нею багато говорили, вона розповіла мені безліч цікавих історій про дитинство мого чоловіка, від яких на душі стало дуже тепло.

А потім ми разом вибрали найкраще місце для її подарунку. Цю ікону мама вишивала з великою любов’ю, тому я впевнена, що вона для нас стане справжнім оберегом.

Коли мама заснула, вона нагадувала дитину – маленька, скручена калачиком, наче боялася своєю присутністю створити нам якийсь дискомфорт.

Отака вона хороша, скромна людина. Бережімо своїх батьків, поки вони з нами. Цінуймо ті маленькі і великі речі, які вони роблять для нас з величезною любов’ю.

Не забуваймо і про їхні потреби, тому що те, що вони нічого про них не говорять, зовсім не означає, що їм нічого не треба. Вони просто не хочуть нас зайвий раз турбувати.

Але це так гарно, коли у тебе ще є батьки, тоді ти подовше можеш залишатися дитиною.