– Знову курка? – Олексій відсунув тарілку, навіть не скуштувавши.

Алла глибоко вдихнула, намагаючись зберегти спокій. Вона весь вечір крутилася на кухні, готуючи вечерю, і вже заздалегідь знала, що чоловік залишиться незадоволеним. Питання було лише в тому, чим саме.

– А що не так із куркою? – холодно уточнила вона.

– Та просто їли її вже недавно, – знизав плечима Олексій. – Можна ж щось цікавіше придумати.

Алла роздратовано стиснула зуби. Вчора вона готувала рибу, позавчора – плов, минулого тижня запікала м’ясо. Що, на його думку, було “цікавіше”? Смажений павич у малиновому соусі?

– Ну, якщо тобі не подобається, можеш щось приготувати сам, – недбало запропонувала вона, схрестивши руки на грудях. – Я тільки буду рада.

– Та гаразд, не дуйся, – Олексій нарешті одумався і взяв виделку. – Просто різноманітність не завадила б.

Алла відвернулася, щоб він не побачив, як вона закотила очі. Різноманітність, ага. То йому солі мало, то приправ багато, то підлива надто густа, то суп надто рідкий.

Таке відчуття, що вона має стати екстрасенсом, щоб вгадувати, чого йому заманеться цього разу.

Але найбільше Аллу дратувало інше. Вона не розуміла, звідки взялася така примхливість. У свекрухи Олексій уплітав абсолютно все, навіть, якщо ця страва була з розряду каральної кулінарії.

– Мамо, ох і борщ у тебе! – із захопленням заявляв він, з апетитом сьорбаючи рідину сіро-буро-малинового кольору.

Алла крадькома подивилася на його тарілку. Особисто їй цей “борщ” нагадував підфарбовану воду з капустою.

Без м’яса, без засмажки, навіть без нормального присмаку буряка. Просто невиразне щось, яке вдома він би навіть нюхати не став.

– Ну ось бачиш, Алло, як треба готувати, – багатозначно зітхнула свекруха. – Льоша, ще насипати?

Алла промовчала, але закусила губу майже до крові, щоб не виказати.

Спочатку вона думала, що проблема у ній. Може, у неї просто інші смакові уподобання? Може, вона не розуміє, що реально смачно, і просто чіпляється до свекрухи через упередженість?

Але потім вона помітила, що їхній син, щойно опинившись у бабусі, відмовлявся їсти майже все.

– Не хочу, – супився він, відсуваючи бабусину кашу.

– Ти ж удома їси її! – дивувалась Алла.

– Вдома вона смачна… – тихо відповів він.

Алла дивилася на сина та розуміла: ні, вона не помилялася. Олексій їв мамині страви не через смак, а з іншої причини. Можливо, тому, що хотів догодити їй?

Вдома ж він міг дозволити собі покапризувати. Але чому? І скільки це ще триватиме? Дружина вирішила влаштувати експеримент, щоб остаточно підтвердити свої припущення.

– Сьогодні у нас сюрприз, – з легкою усмішкою заявила Алла, ставлячи перед Олексієм тарілку.

Він миттю глянув на вміст, насупився. Алла внутрішньо посміхнулася. Передбачувана реакція.

– Це що? – обережно спитав Олексій, розглядаючи безформну масу, більше схожу на розмочений картон.

– Олів’є. Прямо як у твоєї мами, – невинно відповіла Алла.

Чоловік розгублено моргнув, а потім узяв виделку, обережно зачерпнув салат і поклав у рота. Алла спостерігала за ним із неприхованим інтересом.

Смак такий самий, як у Галини. Переварені овочі, надто багато майонезу, ніякої солі. Все за її рецептом. Навіть гірше – це приготовлено руками свекрухи.

Олексій зробив один повільний жувальний жест, потім скривився і відсунув тарілку. Він виплюнув салат у відро для сміття.

– Ти це серйозно? Що за гидота? – він дивився на дружину так, ніби вона поклала йому в тарілку щось не їстівне.

– Чому ти так злишся? – Алла з цікавістю схилила голову. – Ти ж у мами його лопав за обидві щоки.

– Та не було у неї такого! – обурився Олексій.

Алла посміхнулася, схрестила руки на грудях:
– Було. Ти їв його ж. Навіть додати просив.

Олексій насупився, але відповісти одразу не зміг.

– Просто… Не знаю… Якось у мами… смачніше, чи що, – промимрив він, потираючи потилицю.

– Та ну? – Підняла брови Алла. – Чи не у смаку справа? Твоя мама особисто приготувала цей салат на моє прохання. Я до нього навіть не торкалася.

Він напружився, але нічого не сказав.

Наступного дня Алла задумливо дивилася, як Олексій вкотре роздратовано тикає виделкою у тарілку.

Тепер вона точно знала: він їсть мамині страви не через смак. Якщо мами немає поряд, вони йому не подобаються.

Але чому тоді він ніколи не критикує свекруху, а вдома поводиться, як вибагливий ресторатор?

У голові вимальовувалися підозри. Справа зовсім не в їжі.

– Льоша, ти можеш мені чесно відповісти? – Алла стояла, схрестивши руки на грудях, і дивилася на чоловіка.

Олексій відірвався від тарілки, й мигцем глянув на неї.

– На що?

– Чому в мами ти їси все, навіть, якщо це схоже на комбікорм, а вдома раптом стаєш знатним гурманом?

Він завмер, а потім пирхнув і знизав плечима.

– Та ти перебільшуєш.

Алла підібгала губи. Очікувано. Він завжди так робив: відмахувався, прикидався, що нічого не помічає.

– Льоша … – вона підійшла ближче. – Я спеціально попросила твою маму приготувати олів’є. І ти сказав, що це не смачно. Тоді чому в матері ти його вплітаєш, а вдома вередуєш?

– Ну… – він зам’явся, відвів погляд. – Просто вдома хочеться чогось кращого.

– Кращого?! – Алла сплеснула руками. – Тобто вдома тобі хочеться кращої їжі, а у мами можна їсти все поспіль?

– Не все поспіль, а… – він затнувся, явно не знаючи, як викрутитись.

Алла примружилася.

– А що?

– Просто так має бути, – нарешті промимрив він, не дивлячись на неї.

Алла сіла на стілець, осмислюючи його слова.

– Що означає “має бути”?

Олексій важко видихнув, зосереджено потер чоло.

– Ну, я завжди так їв. З дитинства. Мама нахвалювала себе, говорила, що її їжа найсмачніша, що так і має бути. А я просто хотів її порадувати.

Алла повільно кивнула, починаючи розуміти.

– Тобто, ти їв не тому, що тобі подобалося, а тому, що звик, і хотів зробити їй приємно?

Олексій непевно знизав плечима.

– Мабуть.

І тут до Алли дійшло. Річ не у тім, що у Галини все смачніше. Просто з дитинства Олексій запрограмував себе на те, що мамина їжа священна, хвалити її – обов’язковий ритуал.

А вдома він міг дозволити собі перебирати страви, бо Алла не вимагала сліпого обожнювання.

– Приголомшливо, – видихнула Алла, підводячись. – Виходить, я просто потрапила на якесь дивне змагання, навіть не знаючи правил. Може, мені теж вибивати з тебе похвалу силою?

Олексій винувато глянув на неї, але промовчав.

Алла зрозуміла головне: він не критикуватиме маму, бо це не про їжу. Це про роль, статус, чужі очікування.

А от удома… вдома він міг відірватися, чекаючи, що тут уже танцюватимуть навколо нього. Але цього не буде!

Алла вирішила зробити так, щоб чоловік не мав вибору. Наступного дня вона змінила правила гри.

– А мені? – Олексій розгублено дивився на порожній стіл перед собою.

Дружина мовчки поставила тарілку перед сином, потім собі, а ось третьої тарілки не було. Вона навіть не глянула на чоловіка, ігноруючи його обурення.

– Ти ж вечерю сьогодні готувала? – Олексій насупився.

– Готувала, – кивнула Алла, розламуючи котлету виделкою на шматочки. – Для себе, та для дитини.

Олексій моргнув, розгублено відкрив рота й одразу закрив. Вечеряти довелося хлібом із майонезом.

Минуло кілька днів, і чоловік почав помічати, що без вечері якось сумно, та голодно.

Алла готувала, так само як і раніше, але тепер лише для себе та сина, маленькими порціями. Олексій приходив з роботи, заглядав у каструлі, а там порожньо.

Йому ніхто не забороняв зробити бутерброди, зварити пельмені, чи замовити доставлення. Але затишна, звична вечеря, яка чекала на нього вдома, зникла.

Через кілька тижнів він остаточно здався.

– Слухай… – він почухав потилицю, не дивлячись на дружину. – Я, мабуть, поводився, як дурень.

Алла глянула на нього мигцем, але промовчала.

– Вередував, чіплявся, – вів далі Олексій. – Мовляв, тут недосолено, тут пересмажено… А ти ж не зобов’язана для мене готувати.

– Не зобов’язана, – кивнула Алла, підтверджуючи.

Він мовчав, очікуючи, що вона розм’якне, і все знову повернеться на свої місця. Але Алла спокійно дивилася на нього.

– Тож… – Олексій ніяково кашлянув. – Може, почнемо з чистого аркуша?

– Гаразд, – Алла нахилила голову. – І з одним важливим правилом.

Олексій напружився.

– Яким?

Алла усміхнулася, але холодно.

– Якщо тобі щось не подобатиметься, готуй сам.

З того часу Олексій більше не чіплявся до їжі. Іноді рефлекторно починав нахвалювати мамині страви, але, помічаючи важкий погляд дружини, одразу перекладав тему.

Він навчився тримати язик за зубами, якщо його щось не влаштовувало.

Алла не вірила в миттєве перевиховання, але знала точно: тепер, якщо він перегне палицю – залишиться голодним. Олексій теж чудово розумів це, і дотримувався їхньої угоди.

Як вважаєте, дружина слушно вчинила, чи перегнула палицю? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.