Не встигла моя мама нам з чоловіком поспівчувати, як відразу покликала мене на сторону, сказала, що має до мене серйозну розмову.

– Юля, ти ж розумієш, що тепер усі гроші, які у вас є, ти маєш сестрі віддати? – заявила вона мені.

Кращої нагоди, як похорон моєї свекрухи, для розмови мама моя не знайшла.

Говорила вона голосно, і я злякалася, щоб хтось не почув, адже в хаті було багато людей. Я зачинила двері на кухню, і тихо питаю:

– Мамо, ти взагалі про що? Які гроші?

– Ті, що ви на квартиру складали. Вам вона тепер не потрібна, а сестра твоя двійню чекає, їй треба десь жити, – спокійно каже мама.

– Сестра заміжня, у неї чоловік є, от нехай він про неї і дбає. А у мене своя сім’я, не збираюся я нікому нічого давати, – пояснила я мамі.

– Твоя справжня і єдина сім’я – це я і сестра! А чоловік – ніякий він не родич, сьогодні один, завтра другий. Ось навіть свого батька для прикладу візьми, який кинув нас, – намагалася переконати мене мама в тому, в що і сама не вірила.

Мама і справді нас з сестрою ростила сама, але батько нас не кинув, вони просто розійшлися, бо не зійшлися характерами. Для мене загадка – як вони взагалі зійшлися.

Моя мама нагла і безпардонна, я її зараз аж ніяк не хочу образити, але це саме ті слова, які влучно її характеризують.

А тато спокійний, інтелігентний, врівноважений, завжди намагався все по чесному робити, на відміну від мами, яка тільки те й робила, що шукала вигоди і халяви.

В підсумку вони розійшлися, тато переїхав в інше місто, а ми з сестрою залишилися з мамою.

Сестра моя, Тетяна, дуже схожа характером до мами, тому мама її більше і любить. А я – точна копія свого батька, і зовнішньо, і характером, тому то мені і діставалося значно менше любові від мами.

Мама сестру хвалила за те, що вона списувала, мовляв, вміє викрутитися, а мені постійно казала, що я так як мій батько нічого в житті не досягну.

Мені все це так набридло, що щойно я закінчила школу, я поїхала вчитися в місто, де жив мій батько. У нього була інша родина, тому я жила в гуртожитку, а до тата часто заходила в гості.

Там я і познайомилася з своїм майбутнім чоловіком, Максим був родичем батькової дружини, теж тут вчився, а родом був з мого міста.

Ми одружилися відразу після закінчення університету, але повертатися в рідне місто не поспішали. Ми знімали квартиру, працювали і копили на своє.

Два роки тому раптово не стало батька Максима, свекруха сама залишилася у їхній трикімнатній квартирі. Здоров’я у неї через втрату чоловіка теж стало погіршуватися, і ми були змушені частіше їздити додому.

Я знала, що моя молодша сестра вийшла заміж, але з мамою вона чомусь жити не захотіла довго, і вони з чоловіком теж пішли на знімання.

Якийсь час їх усіх це влаштовувало, але потім сестра дізналася, що вона чекає двійню, і тепер їй треба більшу житлоплощу. У батьків її чоловіка для них місця немає, а у мами будинок за містом, практично в селі, і сестра не хоче там жити.

– Твій чоловік – єдина дитина, зрозуміло, що вам уже не треба збирати гроші на квартиру. Тому ти повинна віддати гроші, які у вас є, своїй сестрі. Так буде і чесно, і правильно, – заявила мені мама.

У мене від несподіванки слів забракло. У мого чоловіка горе, а я зараз буду з ним про гроші і спадок говорити. Мама, звичайно, в своєму репертуарі, їй байдуже до наших проблем, вона вирішує свої не зважаючи на час і обставини.

– Якщо ти зараз не допоможеш сестрі грошима, я залишу тебе без спадку, – додала мама.

Якщо чесно, то я ніколи і не розраховувала на те, що мені щось від мами перепаде, але я і не сподівалася, що їй вистачить нахабства ще й говорити, що це я їм щось винна.

Я вважаю, що нічого їм не винна, і навіть не буду починати цю розмову з чоловіком. А з мамою доведеться, очевидно, припинити спілкування, принаймні в такому тоні.

А яка ваша думка? Чи права моя мама в цій ситуації?