– Мамо, взагалі-то ми спали, сьогодні ж неділя, – намагався прокинутися Олег. – Ти не могла б попереджати про свої приїзди та якось узгоджувати їх із нами?

– Коли з’явився час, тоді й заскочила, – відповіла Катерина Іванівна. – Просто мені треба було зранку, ось і вирішила заскочити до вас у гості.

– У гості, о сьомій ранку? – Сердився Олег. – У нас єдиний вихідний, ми хотіли виспатися!

– Нічого страшного, потім доспите, – відповіла жінка. – Краще скажіть дякую, що я привезла гарячі млинці.

Олег з Мариною не бачили особливого приводу для подяки й взагалі обтяжувалися постійними відвідуваннями матері без попередження та врахування їхніх інтересів.

Багато разів Олег намагався пояснити матері, що так не можна робити, тільки вона не вважала це проблемою.

– Хочу нагадати, що ви живете у моїй квартирі, тож я маю повне право приходити, коли захочу і не повинна перед вами звітувати, – міркувала пенсіонерка.

– Я думаю інакше, і прошу зважати на цю думку, – просив Олег. – Ти ж запросто вриваєшся до нас без попередження будь-якої миті! Нам здається, що потрібно поважати особистий простір і не втручатися один одного в життя.

– Ну, зрозуміло, що твоя дружина виступає проти моїх візитів і тебе переконує, – бурчала Катерина. – Воно й зрозуміло, я ніколи їй не подобалася.

Насправді Марині не було особливо ​​справи до свекрухи, якби вона менше докучала їм постійною увагою та своїми візитами.

Але Катерина Іванівна вважала це нормальним, та поводилася, немов господиня: повчала, вимагала послуху і ніколи не була задоволена. Невістка здавалася їй невмілою і практично марною, з чим жінка не могла змиритися.

– Але ж нам подобається цей диван, тому ми його й купили, – виправдовувалася Марина перед свекрухою за покупку.

– Він спотворює квартиру, надто громіздкий для цієї кімнати, – була незадоволена жінка.

– Чому ви так вважаєте? – не здавалася Марина. – Ми ж тут живемо, це наша особиста територія і маємо повне право обставляти її на власний розсуд.

– Квартира моя, – знову нагадувала Катерина. – Тож я теж маю право голосу, бо вам весь час щось не подобається. То приходжу не вчасно, то поради вам не подобаються, а я вимагаю поваги до себе!

– Раніше твоя мати просто приходила до нас у гості без попередження та запрошення, а тепер ще й вказує, як і що купувати, – скаржилася Марина чоловікові.

– Вона щоразу нагадує, що ми живемо в її квартирі і повинні бути вдячні їй.

– Не зважай, – просив Олег. – Просто мати звикла командувати й вважає мене ще не надто дорослим, навіть у тридцять років.

– Чудово, але ми навіть кроку без неї ступити не можемо спокійно, – нагадувала Марина. – Мало того, що вона без попередження в гості йде постійно, то тепер обговорює наші покупки, а потім почне й по каструлях влаштовувати ревізію.

Олег відчайдушно сподівався, що до цього не дійде, але очікування не справдилися. Катерина вважала правильним і нормальним постійно контролювати сина та невістку.

До того ж вона не могла прогаяти можливість продемонструвати свою перевагу і нагадати про те, кому саме належить квартира.

– Ще кілька таких сцен і я буду готова жити просто неба, аби не терпіти настанови твоєї матері, – скаржилася після чергового інциденту Марина.

– Сьогодні твоя мати звинуватила мене, що я неправильні кухонні рушники купила та пересолила суп.

– Мама приходила на обід? – цікавився Олег. – Не збиралася ж нас відвідувати.

– А її це колись зупиняло? – обурювалася Марина. – Вона залетіла на десять хвилин, зіпсувала мені настрій і пішла у своїх справах.

– Гаразд, я з нею поговорю, – пообіцяв чоловік.

Олег спробував вкотре достукатися до матері й попросив не докучати їм такою підвищеною увагою. Тільки Катерина не розуміла причини невдоволення, невістку підозрювала у провокаціях і вкотре нагадувала, що вони живуть у її квартирі.

– Але ж ти нам її подарувала на весілля, сказала, що тепер це наша квартира і взагалі тобі вона дісталася у спадок від бабусі, – нагадував Олег. – Ти збираєшся нам до кінця життя нагадувати про цей факт?

– Взагалі, я про вас дбаю, – відповіла Катерина. – Інші люди були б вдячні, а ви тільки невдоволені й бурчите постійно без діла.

– У нас для цього є приводи, і ти постійно їх додаєш, – нагадував Олег. – Зрозумій, що ми самостійні люди, маємо власну сім’ю та інші турботи.

– Ну так, тільки квартира моя, ти мені не чужий, тож вистачить мене життя вчити, краще до порад прислухайся, – наставляла жінка.

Олег розумів невдоволення дружини, бо сам насилу переносив вибрики матері. Тільки Катерина не здавалася.

– Ти мені вибач, але якщо мати ще раз нагадає про те, кому належить ця квартира, я тут далі не житиму, – сказала Марина після чергового конфлікту зі свекрухою.

Олегові не було чим заперечувати, оскільки він і сам не справлявся з витівками матері, тому не міг вимагати цього від дружини.

Остаточно нерви у них здали після наполегливої ​​пропозиції Катерини Іванівни зробити ремонт на кухні.

– Нам так подобається, – не розуміла Марина.

– Було б добре оновити меблі, ви можете собі це дозволити, – напирала жінка.

– А якщо ми не хочемо? – Напирав Олег.

– Ну, вам не знадобиться, може мені знадобиться, – несподівано відповіла пенсіонерка.

– Стоп, – остаточно здали нерви в Олега. – Це наша квартира, але ти припускаєш можливість тут жити?

– Я нічого такого не казала, просто ніхто не знає, куди виверне життя, – завуальовано пояснювала Катерина Іванівна.

– З мене вистачить! – Здали нерви у Марини. – Мало того, що ми постійно чуємо, що живемо тут на пташиних правах, то ще й маємо зробити ремонт, який може вам стати в пригоді!

– А що ж тут такого? – Не розуміла Катерина. – Ми одна сім’я, і ​​я не бачу тут нічого дивного.

Марина була іншої думки, й більше не могла терпіти витівки свекрухи. Вона збирала речі й була готова вирушити навіть на орендовану квартиру, аби більше не терпіти хамство родички.

Олег не став сперечатися, у нього теж закінчилося терпіння, і він чудово розумів невдоволення та образи дружини, тому підтримав її рішення переїхати на орендовану квартиру.

– Загалом не розумію, що їм було не так, – скаржилася Катерина Іванівна численним знайомим. – Квартиру хорошу подарувала, пропонувала допомогу з ремонтом і, взагалі постійно перебувала напохваті, а все одно не догодила.

– Цю молодь взагалі не зрозуміти, – відповіли їй такі ж пенсіонерки. – Що не роби, все їм не так.

– Син у мене тямущий і розважливий, це все невістка винна, – розповідала Катерина. – Мені здається, вона навмисне Олега накручувала і небилиці складала, щоб спровокувати конфлікт.

– І що робитимеш далі? – цікавилися любительки пліток.

– Ось нехай спробують пожити на орендованій квартирі, – міркувала Катерина. – На тривалий час їх точно не вистачить, до того ж і так зрозуміло, що я роблю все для їхнього щастя.

Олег із Мариною тепер вимушено працювали більше, бо витрати на оренду зросли. Вони втомлювалися фізично, але почувалися спокійнішими й Катерину Іванівну в гості не запрошували.

Зачинена квартира була порожньою, оскільки була нікому не потрібна. Молоде подружжя цінувало моральний спокій, тому було готове платити за оренду.

Катерина уявляла себе стовповою дворянкою і все чекала, поки діти з покаянням прийдуть і проситимуться назад.

А вони чомусь цього не робили, й взагалі стали щасливішими та спокійнішими, що здавалося пенсіонерці зовсім нелогічним і незрозумілим. І чого їм не вистачало? З жиру бісяться…

А ви як вважаєте, слушно вчинили молодята? Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу?