— Чого не їси? — Запитала Світлана у чоловіка, який уважно дивився на ложку, що вертикально стояла у рисі. – Охолоне ж. — Та ось мені цікаво стало, що буде, якщо твій рис використати замість плиткового клею, — задумливо промовив він

— Чого не їси? — Запитала Світлана у чоловіка, який уважно дивився на ложку, що вертикально стояла у рисі. – Охолоне ж.

— Та ось мені цікаво стало, що буде, якщо твій рис використати замість плиткового клею, — задумливо промовив він.

— Васю, ти знову? — у руках дружини з’явився рушник, який вона завжди кидала на підлогу на знак протесту.

– А що? Рис вбирає вологу, продукт екологічний, а ти вариш його до такого стану, що ним можна скріплювати деталі у відкритому космосі. Плитка йому раз плюнути.

– Знаєш що! Ти мені набрид, — рушник все ж таки полетів на підлогу. — Не подобається, як я готую, найми собі особистого кухаря!

Вася підвівся з-за столу і, не сказавши ні слова, покинув кухню. Світлана не стала бігти за ним з вибаченнями та благаннями, як дурні дівчата в кіно та книгах. Не для того її виховували сильною жінкою.

Та й готує вона добре – ніхто не скаржиться.

«Це тому, що у людей від твоєї їжі роти злипаються. Або м’ясо недоварене у шлунку знову починає жити повноцінним життям і навіть дає потомство», — пролунала в голові одна з улюблених шпильок чоловіка.

Але Свєті було начхати. Вона підняла з підлоги рушник, потім уперлася ногою в табурет і, наче король Артур, що виймає Екскалібур з каменю, дістала ложку з рису з третьої спроби.

Вася того дня вийшов з дому в обід, а повернувся рівно до вечері. Інші члени сім’ї у складі дружини та двох різностатевих дітей-школярів сиділи за столом.

Судячи з міцного запаху, дружина приготувала щось дуже цікаве з високим вмістом олії, крему взуттєвого, яєць і шкірозамінника.

— Дивіться, наш привереда з’явився, — переможно промовила Світлана, дивлячись на явно голодного чоловіка. — Яно, поклади тату лазанью, хай поїсть.

Судячи з червоних очей дочки, мамина лазанья сьогодні була пікантніша за звичайну.

— Дякую, я сам упораюсь, — сказав Вася.

Тут слідом за ним на кухню увійшов якийсь незнайомий чоловік похилого віку з пакетом у руці. Кивнувши всім присутнім, він підійшов до столу й мовчки почав діставати продукти та точити кухонні ножі, які приніс із собою у футлярі.

Певний час Світлана переварювала свою лазанью, а потім — думки в голові. Два цих процеси не могли відбуватися одночасно через специфіку страви.

— Васю, це хто? — пошепки спитала Світлана.

— Це Роберт, мій особистий кухар, — представив чоловіка Вася, і той, повернувшись наполовину, знову кивнув.

— Ти зовсім знахабнів? — Жінка почала поглядом шукати рушник, але Роберт уже використав його, щоб розкласти на ньому свої прилади.

— Ти ж сама зранку сказала: не подобається — шукай собі особистого кухаря. Я знайшов.

— Так, діти, ви наїлися? Ідіть до себе, — скомандувала Світлана, і обидва школярі з полегшенням відставили тарілки убік. — Роберте, ваші послуги нам не потрібні, — звернулася вона до гостя, але той наче й не чув. Кухар наповнив каструлю водою і поставив на плиту, а сам почав готувати овочі.

— Вам, може, й не потрібні, а мені дуже навіть, — сказав Вася.

Після цих слів Свєта шпурнула на підлогу перше, що трапилося під руку: упаковку чорного меленого перцю, — і вийшла геть, грюкнувши дверима.

Невдовзі з кухні долинуло кілька чіхів.

Усю наступну годину Вася і Роберт провели за зачиненими дверима кухні, звідки незабаром потягнулися неймовірні та зовсім незнайомі аромати, які невдовзі почали приваблювати мешканців квартири. Першим хотів зірватися з місця кіт, що лежав на колінах у Свєти.

– Куди зібрався? – Запитала Світлана, суворо дивлячись в очі пухнастому зраднику. — Щось ти так не рвешся на кухню, коли я тобі курячі шлунки готую.

Кіт жалібно подивився на господиню і, здається, проковтнув слину. Він залишився лежати, притиснутий до колін своєю вірністю коханій людині, а ще двома його руками.

Після кота повз двері стали часто проходити діти. Під різними приводами вони тинялися туди-сюди.

— Навіть не думайте заходити! — гаркнула мати. — Ваш батько образив мене, плюнув мені в душу, зробив боляче, — говорила Світлана, а коли зрозуміла, що ці аргументи не діють, додала: — Він хоче нас отруїти.

– Але навіщо? — спитав син.

– Звідки я знаю? Так роблять усі мерзотники!

Діти не стали сперечатися з мамою і розійшлися по своїх кімнатах доти, доки двері кухні не відчинилися і Роберт не вирушив до передпокою. По дорозі він знову кивнув господині будинку, ніби попрощавшись, а потім пішов так само тихо і непомітно, як з’явився дві години тому.

— Якщо хтось голодний, заходьте на кухню, тут на всіх приготовлено, — пролунав голос Василя, але совість і відданість матері не дала мешканцям квартири рушити з місця.

— Як хочете, я тоді сам усе з’їм.

Залишок вечора танув під звуки симфонії шлунків, що лунали з різних кімнат і різні тони, залежно від ступеня голоду. Навіть кіт видавав дуже популярні ноти з підвіконня. Один лише Вася був сьогодні у ролі ситого та мовчазного слухача.

Попри протести та погрози дружини, Роберт з’явився і наступного дня, і на кухні знову розірвалося кілька апетитних снарядів. Світлана продовжувала тримати оборону та обіцяла своїм дітям, що якщо вони не піддадуться на ці жалюгідні провокації, то вона поповнить їхні банківські картки добрими сумами, а коту пообіцяла принести з роботи їстівних квітів. Це спрацювало.

Крім вечері, мовчазний кухар приготував сніданок та спік десерт. У холодильнику поряд зі Світловими каструлями стали тулитися контейнери з невідомим і привабливим вмістом, а пишний медовик, прикрашений ягодами та политий сиропом, і зовсім став символом ворожої урочистості.

— Свєта, ну ти хоч спробуй цей том ям, дуже смачно, — спробував у суботу під час обіду піти на мирову Вася.

Але дружина відповіла йому таким поглядом, що той, обпалюючись, мовчки влив у себе всю тарілку і поспішив забратися з кухні.

Того ж дня Світлана викрила дітей у зраді. Поки вона вдавала, що приймає ванну, ці двоє без жодної совісті відклали убік її тушковане з індички, кабачків та солоних огірків, а самі тріскали цілу сковороду «отруєної» риби з овочами.

Разом з ними під столом хрумтів чимось явно санкційним пухнастий член сім’ї.

— І ти, кіт… — з жалем сказала Свєта, застукавши всіх трьох за віроломною трапезою.

Увечері, коли в будинок знову з’явився конкурент, Світлана перейшла в атаку. То була її кухня. Її батьківщина. Її Олімп. І чужинці не мали права тіснити її своїми рецептами.

Світлана готувала паралельно з Робертом і всіляко намагалася заважати йому, вимагаючи поступитися їй місцем або столовим приладом. Роберт дипломатично надавав простір і мовчки переходив із кута в куток.

Майданчик йому був не потрібний. Він умів різати та перемішувати в різних умовах та спокійно переносив на плиту те, що треба було готувати у духовці.

Світлана не відступала. Вона забрала всі спеції, ложки та обробні дошки, постійно займала раковину та всі чотири конфорки, але Роберт не піддавався провокаціям і спокійно чекав своєї черги.

Ця негласна битва кулінарів закінчилася ближче опівночі. У Роберта були готові суп-пюре з гарбуза, млинці з сиром, курячі биточки, салат цезар. У Світлани була готова істерика і щось зі смаком пересмаженої ковбаси.

Залишивши всі рушники, що були в будинку, на підлозі, вона пішла спати, а вранці, помітивши, що її чоловік і діти збирають собі на роботу і в школу контейнери з їжею, приготовленою літнім прибульцем, придумала свій найпідступніший план помсти.

Кілька днів Вася і діти намагалися налагодити діалог з мамою: приносили квіти, листівки, дарували компліменти та вмовляли хоча б скуштувати страви Роберта, але жіноча гордість була вищою від якихось там гастрономічних вишукувань і бездарних підкупів.

У суботу ввечері, коли все сімейство перебувало у стінах своєї трикімнатної фортеці, пролунав дзвінок у двері. Роберт, як завжди, готував на кухні, а на інших відвідувачів ніхто не чекав. Ніхто, крім Свєти.

Вона вирішила всілякими натяками мобілізувати та закликати в гості свою маму, яка повинна була повернути мозок Васі, що з’їхав, на місце. Про Роберта Світла завбачливо нічого не розповіла — для посилення ефекту.

Обурення мало бути щирим і блискавичним. Нікому не дозволено так принижувати дочку мами та перетягувати на себе її подружню місію.
Двері відчинив Вася, який нічого не підозрював, як і передбачав план Свєти.

— Зоя Михайлівно, який несподіваний сюрприз, — привітався безрадісно господар.

— Я сама несподіваність, як гострий апендицит, — у своїй манері відповіла вічно незадоволена теща і переступила поріг.

— Проходьте, ми завжди вам раді, — сказав Вася, коли жінка вже зняла з себе пальто та черевики.

— Чим це у вас так дивно пахне сьогодні? — принюхалася Зоя Михайлівна своїм величезним нюховим «радаром».

Світлана стояла за рогом і підслуховувала. Залишалося буквально кілька секунд до викриття та штурму.

— Кнедлики та гуляш. У нас сьогодні чеська кухня.

— Запах багатообіцяльний. Невже моя донька навчилася готувати?

– Мамо! — вилетіла з-за рогу Свєта, мало не збивши рідну кров із ніг. План летів на дно прірви. — Ти що таке кажеш? Я завжди чудово готувала!

— Ага, тату своєму про це скажи, він досі згадує ті два тижні відпустки в інфекційному відділенні.

— Та як ти… Та я ж… Та ну вас усіх! — Світлана схопила мамин шарф і збиралася його кинути на підлогу, але, перехопивши її суворий погляд, передумала.

— То що у вас є смачного? І хто гримить посудом на кухні? Дімка почав готувати, чи що? – Жінка натякнула на онука.

– Ні, це Роберт, – пояснив Вася.

– Де Ніро?

– Ні, не Де Ніро, Смакула. Він на моєму минулому заводі кухарем працював, зараз на пенсії, я йому запропонував підробляти особистим кухарем. Оплата погодинна. Мужик відмінний, та й удома йому нудно, а так – і при ділі, і нескладний підробіток.

— Особистий кухар, кажеш? Ну ходімо, покуштуємо, чого там наготував ваш Роберт Смакула.

Теща пройшла на кухню за Васею. Світлана теж вирішила глянути. Шанс ще залишався. Мама була відомим на все місто критиком, рознести когось для неї все одно що по хліб сходити.

Усі зібралися за столом. Роберту теж запропонували скласти компанію, але він, як завжди, пішов відразу ж після миття посуду. Такий був його стиль.

— Слухай, Свєто, а ти чим, власне це, незадоволена? — спитала теща, доїдаючи другу порцію гуляшу. — Дуже ж смачно.

— Це стороння людина на моїй кухні, — прошипіла Світлана, так і не торкнувшись своєї порції.

— То ж на кухні ж, а не в ліжку! – прогриміла мама. — Ти різницю відчуваєш? Мені б такий Роберт готував, я б найщасливіша на світі була. Терпіти не можу всі ці сковорідки, каструлі, склянки та інше.

– Мамо! Ти серйозно? Я думала, що ти любиш готувати…

— Ага, а ще прати просто обожнюю, — вигукнула мати. — Та ти що реально не розумієш, як тобі пощастило? Хочеш – спи, хочеш – серіали дивись, хочеш – гуляй, а в тебе саме все вариться та париться. Казка! Ми з твоїм татом уже давно на напівфабрикати перейшли від лінощів, а тут тобі й перше, і друге, і компот. Та я готова прямо зараз забрати у вас цього сивого кухаря!

— Стривай… — до Свєти нарешті дійшло.

Вихопивши з рук матері виделку, вона всадила її в шматок м’яса і відразу запхала в рот. Смакові рецептори миттєво всмоктали соус і доповіли мозку про прекрасне.

— Так, справді смачно, — зробила висновок вона, прожувавши.

— А я тобі про що говорив, — глянув на дружину Вася.

— Пробач, я й справді щось захопилася зі своїми образами…

— Я так розумію, моя місія тут виконана, — встала з-за столу Зоя Михайлівна і, нікого не спитавши, зібрала залишки вечері в контейнери. — Тару надішлю вам назад з батьком наступного тижня.

Вона пішла, залишивши у квартирі дітей мир та спокій.

Все повернулося на свої місця. Рушник війни був заритий, а відносини стали міцнішими. Щоправда, Роберта почали запрошувати трохи рідше.

Тепер він приходив тричі на тиждень, щоб дозволяти Свєті теж господарювати на власній кухні, де вона, вивчивши деякі прийоми особистого кухаря, навчилася робити дуже непогані десерти.

А потім якось Вася заявив, що йому не подобається, як Світлана вимила підлогу в передпокої.

– Знаєш що! Не подобається — найми прибиральницю, — сказала Світлана, хапаючись за рушник.

Вася дістав телефон та глянув на стан свого банківського рахунку. А потім зітхнув, узяв швабру і помив усе сам.

— От халепа, а я вже зраділа, — розчаровано зітхнула Світлана.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?