– Ніно Андріївно, – сказала невістка втомлено, – пригляньте, будь ласка, за онуком, поки я виперу увесь його одяг та пелюшки.

Ніна Андрієва натішитися не могла своїм маленьким онуком. Вона акуратно тримала його на руках і тихо наспівувала колискову, поки малюк, якого вона обожнювала, солодко спав.

Раптом двері тихенько відчинилися, і в кімнату навшпиньки тихесенько увійшла Ольга, тримаючи в руках гору мокрих пелюшок.

Вона попросила свекруху прогледіти за онуком.

– Машинкою? Чи руками будеш прати? – здивовано спитала свекруха.

– Так, руками, у нас пральна машина зламалася. Тепер я все перу сама вручну, – напівпошепки відповіла Ольга.

Свекруха трохи насупилась, не відводячи погляд від своєї невістки.

Ользі було всього 24 роки, але за останні кілька місяців, чого не могла не помітити Ніна Андріївна, вона ніби стала старшою.

Невістка останнім часом виглядала досить втомленою та виснаженою. Вона постійно піклувалася про свого синочка, погано спала і це зіграло свою роль.

– Олю, ти така втомлена, – спокійно сказала до неї свекруха. – Давно у вас зламалася пральна машинка?

– Та два тижні вже, – тихо відповіла Ольга і присіла на стілець поряд зі свекрухою.

– Чому ж нову ви не придбали?

– Коштів не маємо, на жаль.

– Тоді я сама виперу, поки син спить, і ти біля нього трішки поспи, – запропонувала мати.

– Та якось не зручно мені, мамо, я вже якось сама.

Свекруха сумно схилила голову і, спокійно поклавши дитину в ліжечко, взяла у невістки брудні пелюшки.

– Ні, доню, це не правильно. Ти повинна зараз дбати про себе та дитину, в першу чергу. Ти ж не зобов’язана все прати руками сама.

Двері відчинилися і в кімнату тихо увійшов Михайло.

На будівництві він працював важко і це було дуже по ньому помітно.

– Мамо, добрий день. Як Іванко?

– Спить твій синочок, дякувати Богу. Ти знаєш, Михайле, що у вас зламалася пралка?

– Так, мамо, – сказав син і не дуже добре глянув в сторону дружини, здогадуючись, що то вона все розповіла.

– А нову чому не купиш? Олі важко прати руками, я то знаю, яка це нелегка праця.

– У нас грошей не має зараз, – розвів руками Михайло і подивився на Ольгу.

Ольга опустила голову, щоб ніхто не бачив її вологих очей.

Дружина знала, що Михайло каже правду, коштів у них немає. Вона розуміла, що прати буде ще довго руками.

– Сину, а ти придумай щось, але купи, Олі дуже важко, шкода її.

– Все воно так, але грошей не маємо зараз на це, зарплати вистачає лише на необхідні речі, – відповів той.

– Ти чоловік, маєш щось зробити, машинка – це елементарна і необхідна річ, – вже сердито мовила мати. Їй важко прати все після дитини малої.

Михайло відвернувся в сторону, він й сам все розумів, але витрачати кошти на пральну машинку не мав бажання.

Коли з’явився син, Михайло став економити кожну копійку.

– Добре, не вмовляй, – нарешті сказав він. – Придумаю щось. Може, позичимо в когось стару машину.

– Михайле, що ти вигадуєш? Так не має бути, – обурилася мати.

Михайлові це не сподобалося, він відчув, що мама набридає йому.

– А що ти хочеш, мамо? – різко спитав він. – Я не всемогутній.

Син вийшов з кімнати, але мати пішла за ним.

– Чогось не розумію, чого це ти Ольгу так шкодуєш, колись ти про неї доброго слова не могла сказати. Що змінилося? – мовив син.

– Досить, я була на її місці, тому добре розумію її, щоб не було колись, я зрозуміла, що вона добра людина і турботлива мати та дружина, – прозвучали слова матері.

Син відійшов.

Ніна Андріївна ще трохи допомогла невістці, а потім поїхала додому.

Наступного дня мати вже була на порозі синової квартири і вантажники заносили пральну машинку до невістки.

– Глянь, Олю, що я купила для тебе. Вона не новенька, але в доброму стані, мені один чоловік її дуже дешево продав. Я дві тисячі гривень за неї заплатила, ну й плюс доставка – гривень 500.

Ольга здивовано глянула на свекруху, син стояв мовчки.

– Мамо, де ти взяла гроші? Тобі й самій не просто зараз, – запитав Михайло, адже знав, що в мами пенсія мала.

– Я, діти, продала свої золоті сережки. Нащо вони вже мені, коли дітям важко живеться?

Михайлові стало соромно. Він знав, що у мами всього одні золоті сережки були, які від бабусі їй дісталися.

– Мамо, ну нащо ти це зробила? – мовив Михайло.

– Не кажи нічого, синку. Сім’я для мене важливіша за будь-які прикраси. Я буду дуже рада, що Ользі тепер легше буда, – з любов’ю відповіла мати.

Очі Ольги стали вологими і вона обійняла маму.

– Ви така добра людина. Щиро дякую вам, – сказала невістка.

– Ти цього заслуговуєш, моя доню!

Михайло дивився на рідних людей і йому було ніяково за свою економію.

Увечері, коли Іванко вже спав, а нова пральна машинка тихенько гуділа в куточку ванної кімнати, Михайло підійшов до Ольги.

– Пробач мене, Олю, я був не правий, вибач за економію, я більше допомагатиму тобі. Мама дала гарний приклад.

Але свої слова Михайло забув дуже швидко. Скоро знову став рахувати кожну гривню.

Мати намагалася його вмовити жити інакше, але син не прислухався до її слів, він кожну гривню рахував для рідних, бо працював лише він.

– Все, я тепер буду жити у вас! – якось заявила мати одного дня синові.

– Для чого? – незадоволено запитав син.

– Бо так потрібно, невістку шкода, ти зовсім не допомагаєш їй, – впевнено мовила мати.

Вона таки переїхала жити до Михайла і Ольги, аби допомагати з онуком.

Отримавши підтримку від свекрухи, Ольга дуже зраділа і нарешті змогла присвятити собі час.

Мати давала невістці багато часу те що, щоб зустрітися з подружками, дивитися фільми чи полежати у теплій ванні.

Згодом Михайлові набридло жити з мамою, він знайшов другу роботу, де більше заробляв, шукав підробітки і став дуже добре забезпечувати сім’ю. Став давати гроші Ользі і ще й няню на 4 години на день оплачував, він усе зрозумів.

Мати повернулася жити додому, але часто навідувалася до дітей.

Ольга дуже радіє, що має таку людину поряд і вдячна їй за те, що змінила на краще їхнє життя.

А чи зустрічали ви таких мудрих свекрух?