– Валентин Миколаївно, це вам. У подарунок від нас з Анютою. – зять, Анатолій, простягнув тещі подарунок.

Запрошені гості з цікавістю подивилися на іменинницю, і вона задовольнила їхню цікавість, розкривши конверт.

– Ого! – очі тещі округлилися. Вона не очікувала такого подарунка. – Це що, правда?

– Правда, Валентино Миколаївно. Це… вам.

Анатолій довго думав, як висловити подяку тещі. Відтоді як у них із дружиною народилися діти, саме вона була тією незамінною підтримкою, без якої їхня сім’я навряд чи б упоралася.

Поки мати Толіка працювала, пенсіонерка Валентина Миколаївна взяла на себе турботу про онуків: допомагала з малечею, готувала, прибирала… Коли дітки пішли до садочка, а Аня вийшла на роботу, саме теща забирала онуків із садочка, й першою бігла на допомогу, коли хтось із дітей захворів. Вона була не просто тещею – вона стала для зятя другою мамою.

– Що дарувати будемо? – запитав він у дружини напередодні дня народження пані Валентини.

– Не знаю, напевно, гроші. – Відповіла Аня.

– Гроші вона витратить на дурниці. Або онукам щось купить. А я хочу, щоб подарунок запам’ятався саме їй.

– Статуетку чи вазу купити хочеш? – хмикнула Аня.

– Ні. І навіть не набір каструль.

– А що тоді?

– Є в мене ідея. Треба з мамою обговорити… – змовницьки підморгнув Толік.

Чоловік бачив, що теща останнім часом страшенно втомлювалася. Усе життя вона пропрацювала на заводі. Здавалося б, пішла на пенсію рано – можна тепер відпочити, але ні! Валентина знову занурилася в домашні справи.

Щороку вони з чоловіком, Романом Павловичем, їздили в санаторій. Зазвичай чоловікові давали путівки від держорганізації, де він працював.

Волею долі путівок цього року їм із Романом Павловичем не дісталося, а купувати власним коштом було дорого. У підсумку Валентина Миколаївна і Роман Павлович ризикували просидіти все літо в задушливому місті.

Анатолій подумав і вирішив, що так не піде, і зробив подарунок для тещі – путівки в санаторій із лікуванням.

– Мама допомогла все організувати, – гордо заявив він дружині. – Домовилася, що виділять гарний номер. Усе буде за вищим розрядом.

Мати Толіка працювала в тому самому санаторії. Через неї і вдалося забронювати просторий двокімнатний номер люкс за адекватною ціною.

Толя оплатив усе сам. Хотів зробити сюрприз – справжній подарунок від душі. А ще – сказати спасибі за все, що Валентина Миколаївна зробила для них із дружиною. Він не вважав себе зобов’язаним, але щиро хотів порадувати улюблену тещу.

Коли Валентина Миколаївна дізналася, що вони з чоловіком їдуть відпочивати, її щастю не було меж.

– Толю, ти що! Та це ж скільки коштує… Нащо ти такі гроші витратив?!

– Не рахуйте гроші, Валентино Миколаївно, – усміхнувся він. – Ви заслужили. Відпочивайте. Без турбот, без метушні. Там хвойний ліс, гарне харчування, басейн…

– Басейн? – перепитала сестра Валентини, Тамара. – Басейн, це добре. Корисно. Ой, батюшки, та вам жити в люксі доведеться? Чи не жирно, Валюхо? На двох дві кімнати? І скільки нині коштує така путівка?

– Скільки б не коштувала, все для іменинниці, – поспішив відповісти зять. Йому не подобалася така пильна увага Тамари Миколаївни до подарунка.

Трохи згодом, коли Аня пішла допомагати мамі з посудом, Тамара Миколаївна підійшла до зятя сестри і, не соромлячись, запитала:

– Толю, твоя мати, чи що, підсобила?

– А ви чому питаєте?

– Та я б теж хотіла в санаторій. Може, твоя матуся і мені путівку дістане?

– Тамара Миколаївна, зараз не минуле століття. Ніхто путівки не «дістає». Їх купують. Мама допомогла тільки лише вибрати гарний номер. А оплачував я сам. Ніякої халяви. Якщо вам потрібна знижка для родичів працівника, то я попрошу промокод. Сплатіть на сайті, там усе легко і зрозуміло.

– Та куди мені знижка? Я хочу безкоштовно. Інакше який сенс? – майже образилася Тамара Миколаївна.

– Безкоштовно тільки сир у мишоловці, – виголосив Анатолій, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

Вечір свята завершився, теща ще раз подякувала дітям за подарунок і невдовзі почала збирати речі. А в призначений день Анатолій відвіз тещу й тестя за місто. У той самий санаторій.

Перший день відпочиваючі освоювалися. Сваха, мати Анатолія, допомогла пройти огляд, курортникам призначили лікування. Валентина Миколаївна із захопленням ділилася з дочкою і зятем своїми враженнями.

– Ти навіть не уявляєш, як тут добре! Шкода онуків і вас із нами немає! Номер – як дім! Величезний! Усі б умістилися.

– Мамуль, відпочивайте. Толік вам спеціально купив такий номер, щоб ви не тільки від нас, а й одне від одного відпочили, – усміхнулася Аня. Вона не знала, що Валентині Миколаївні судилося відпочити всього кілька днів. А потім… потім сталося непередбачене.

Через кілька днів після заїзду тещі Анатолію зателефонувала мама. Голос у неї був насторожений:

– Синку, у Валентини Миколаївни, схоже, мешканці зайві в номері. Жінка якась до них приїхала, з якимось чоловіком і дітьми. Я спочатку подумала, що сватів відвідати друзі приїхали. А потім виявилося, що їхати ніхто від них не збирається. На сніданок зранку з’явилися всім гуртом. У номері тепер вони всією компанією живуть.

– Та ну?.. – Анатолій ахнув. Він навіть подумав, що Валентині Миколаївні стало нудно з чоловіком і вона спеціально когось покликала.

Але потім, коли Аня додзвонилася до мами, та проговорилася:

– Тамара приїхала, – тихо сказала мати Ані. – Каже, добре тут, а путівки купити в них можливості немає. Заявила, що в нас номер великий, вони поживуть кілька днів.

– А ти? Що сказала на це?

– А що я скажу? Усе-таки сестра. Не гнати ж… До того ж із дітками приїхала. Онуки аж надто хотіли басейн із водоспадом подивитися. Живуть небагато, їм усе за радість.

– Мам. Ну ти ж розумієш, що це все було оплачено для вас? Що тітка Тамара нелегально привезла свою сімейку?

– Ой, гаразд. Ми сніданок їм оплатили, тож нічого нам ніхто не сказав.

– А ти розумієш чому? Тому що в Толіка мама там працює! Ви її підставляєте.

На тому кінці повисла тиша.

– Я якось не подумала про це, – винувато сказала Валентина Миколаївна. – Гаразд, я Тамарі скажу…

Так минула ще доба.

– Ну як там у вас? – Анатолій зателефонував матері.

– Усе так само. Родичі твоєї тещі нікуди не збираються їхати, схоже. Аж надто їм добре за чужий рахунок відпочивати. Ще б пак, Тамара з хахалем ходять на процедури, а Валя тим часом сидить з онуками Тамари.

Анатолій розлютився:

– Я оплатив номер і лікування тільки для двох!

– Та я розумію… Але Валя мене попросила зробити знижку, обіцяла, що за сестру оплатить усе. Соромно їй. Але видно, що відпочинком там і не пахне. Ходить втомлена, похмура, на масаж не потрапила жодного разу. А цей… чоловік у Тамари… ходить за її путівкою. У нього, кажуть, спина хвора. Йому потрібніше.

– Хвора спина? От як?! – Наступного ранку Анатолій сів у машину і поїхав у санаторій. Його розпирало від злості. У холі біля стійки реєстрації він побачив повненького чоловіка в халаті та шльопанцях. Той, розвалившись у кріслі, голосно обговорював з адміністратором, як би записатися на ванни.

– Слухайте, я, взагалі-то, в люксі живу! Мені належить лікування за повною програмою! І якщо я хочу ванни, значить, будьте люб’язні, надати.

– Вибачте, але на номер люкс виділено тільки два місця на лікування. Та й узагалі, ванни в нас за додаткову плату. Якщо хочете, я вас запишу. ПЛАТНО.

– Та що за нахабство! Я буду скаржитися! – мужик почервонів від злості.

Анатолій, який мовчки спостерігав за цим шоу збоку, підійшов ближче:

– Вибачте, чоловіче, а ви… За путівкою сюди приїхали? – суворо запитав він.

– А вам яке діло? – насупився чоловік.

– Справа така, що саме я – людина, яка оплатила номер люкс, у якому ви проживаєте. Причому нахабно. На халяву.

Чоловік зам’явся.

– Я… ну, Тамара покликала. Сестра Валентини. Сказала, що номер великий, помістимося. Ми ж ненадовго.

Анатолій подивився на адміністратора і поставив запитання:

– У вас у такому разі як чинять?

– Згідно з правилами, за кожного додаткового гостя стягується 100% оплата. За дітей 50% від вартості путівки.

– А якщо не платять?

– А якщо не платять – виїзд і штраф.

– То може, час охорону викликати? – поцікавився Анатолій. – Я платити за нахлібників не бажаю, а цей чоловік, здається, теж платити не планує.

– У будь-якому разі під час виїзду потрібно буде заплатити за додаткових гостей. Сума залежатиме від того, скільки днів були гості.

– Я платити не буду. У мене теща й тесть живуть за путівкою. А ви чоловік… або просто зараз платите за себе, дітей і Тамару, або адміністратор викликає поліцію.

– Навіщо поліцію? Давайте по-людськи домовимося… – раптово сполошився він.

Невдовзі Тамара, розпарена після басейну, метушилася санаторієм. Її обличчя висловлювало невдоволення зятем сестри.

– Толю, ну що ти! Рідня ж. Ну подумаєш, на кілька днів приїхали. Діти просто хотіли в басейн…

– Нехай ходять у палац спорту біля будинку. Ви відібрали у Валентини Миколаївни подарунок і відпочинок. Вона тут не нянькою має бути, а відпочивальницею!

– Валь, ну скажи своєму зятю! Чого він напав на нас? – голосила Тамара.

– А що йому сказати? Усе правильно він каже, – сказав Роман Павлович. – Ти, Тамара, завжди була жадібною до чужого добра. Але цього разу досить. Погостювали, час і честь знати.

– А як же вечеря? – тихо запитала Тамара.

– Повечеряєте вдома, – відповів Анатолій.

За годину Тамара з чоловіком і онуками покинули санаторій. Анатолій особисто проводив їх до виходу. Супутник Тамари пробурмотів:

– Із ріднею треба більш ввічливо.

– Цілком згоден, – спокійно відповів Анатолій. – До речі, ось номер картки, сюди вам потрібно буде перерахувати гроші за ваш триденний відпочинок.

– Не соромно? Із рідні гроші брати?! – спалахнув він.

– А ви, дозвольте запитати, по якій лінії мені рідня? По паралельній?

Чоловік не відповів. Він тільки сильніше стиснув ручку дверцят автомобіля. Приїхали вони на іномарці, тож зовсім не бідували. Тільки ось жадібність, як то кажуть… згубила.

Валентина Миколаївна сиділа в кріслі, дивлячись у вікно. Почувши стукіт у двері номера, Роман Павлович поспішив відчинити. Побачивши Анатолія, Валентина встала і винувато опустила очі:

– Пробач мені, Толю… Я не знала, як їх зупинити. Сестра каже: мовляв, ти ж номер люкс нам подарував, а отже, ми можемо ним розпоряджатися як хочемо. Треба було мені відразу їх вигнати…

Він сів поруч і взяв її за руку:

– Валентино Миколаївно, я для вас старався. Не для них. Ви заслужили тишу, турботу і спокій. Відпочивайте. І знайте – я завжди на вашому боці.

– Спасибі тобі, синку… Я й не знала, як із Тамариним хахалем упоратися. Нахабний він до остраху… І Роман… розгубився.

– Головне, що тепер ви можете дихати спокійно і почати нарешті відпочинок. Все добре, що добре закінчується.

– Це точно!

Через кілька днів мама Анатолія надіслала повідомлення:

«Валентина і Роман сьогодні потрапили на всі процедури. Перший раз за всю відпустку».

«Я радий».

«Ти молодець, Толік. У нас тут тепер жартують: «Зять Валентини Миколаївни – найкращий кандидат на вакансію в службу безпеки санаторію!»

«Я подумаю, мамо», – розсміявся Анатолій. Його влаштовувала і своя робота. Але якщо що… Усе можливо.

Валентина Миколаївна і Роман Павлович приїхали додому через 21 день. Відпочилі, посвіжілі і трохи інші. На дзвінки і претензії Тамари Валентина не відповідали, бо зрозумілиЮ що не можна бути добрим за рахунок інших, потрібно вміти говорити «ні» навіть близьким. А Толік був точно впевнений, що цей подарунок тещі запам’ятається надовго.