– Марічко, виручай, – подруга говорила з вдаваною легкістю, – мені поручитель потрібен. Позику хочу взяти.

– Ні, Олено, я на це не піду, – твердо відповіла Марія відразу, не подумавши навіть секунди, – вибач.

– А чому так? – Тон подруги різко змінився, – не довіряєш?

– Не довіряю.

– Не чекала. Думала ми подруги. Майже сестри.

– Так і є, тільки все, що стосується грошей – це без мене…

Марія та Оленка дружили з дитинства. Розуміли одне одного з півслова.

Разом дорослішали, разом, вірніше, майже одночасно закохувалися, разом вступали до інституту.

Після навчання обидві пішли працювати на одне підприємство.

Заміж вийшли також в один рік, після того, як відзначили чверть століття.

Чоловіки подруг не потоваришували. Спілкувалися, не більше.

Чоловік Марічки недолюблював Олену, казав, що вона якась каламутна, але буквально у стосунки подруг не ліз.

Чоловік Олени взагалі не розумів, що у його дружини спільного з Марією.

– Не розумію я вашої дружби, – одного разу сказав з подивом, – ви такі різні, вона ж двох слів до купи сліпити не може. Про що ти з нею розмовляєш?

– Про тебе, звичайно, – пожартувала тоді Олена і припинила спроби подружити чоловіка з подругою.

Як би там не було, дівчата продовжували спілкуватися.

Не уявляли свого життя одна без одної.

Просто тепер бачилися трохи рідше, перенісши частину спілкування у телефонний режим.

І все було чудово, поки Олена не позичила в Марії гроші.

Сума була не дуже значною, але навіть її Маруся спромоглася вивести з сімейного бюджету за згодою чоловіка, який, прямо скажемо, не дуже зрадів. Навіть усміхнувся:

– Щось мені підказує, що ми цих грошей більше не побачимо.

– Та ти що! – Марія поспішила на захист подруги, – Оленка – людина порядна, надійна. Навіть не думай у цей бік!

Проте чоловік як у воду дивився. Олена позиченого не віддала. Ані через місяць, як обіцяла, ані за рік.

– Оленко, слухай, мій мене вже замучив питаннями про ті гроші, – ніяково говорила Маша, – ти, якщо сама не можеш повернути, поговори зі своїм чоловіком, може він якось допоможе все це розрулити?

– Ні, Марічко, це не вихід. Він про це не знає і не повинен знати. Ти вже вибач, що так сталося. Слухай, – обличчя Олени засяяло від радості, – а давай, ті гроші підуть у рахунок подарунків?! Ну там на день народження, річницю. А що? Чудова ідея!

– Та вже …, – сумно мовила Марія і уявила, як розповідатиме про це чоловікові. А розповідати доведеться. Він неодмінно запитає. І щось вигадувати вона не буде. Навіть заради подруги.

Чоловік Марію вислухав, особисто їй не сказав ні слова, але з іронією промовив:

– Навіть цікаво, що з цього вийде. То скільки років тобі не потрібно буде подарунки купувати? Десять? А вона себе та чоловіка мала на увазі чи тільки себе?

Марія нічого не відповіла, тільки плечима знизала…

День народження Олени наближався. Вона запросила Марію із чоловіком на свято.

Іти з порожніми руками було незручно. Марія купила квіти, торт.

Чоловік поблажливо посміхнувся.

Яке ж було їхнє здивування, коли виявилося, що вони – єдині гості.

І ще здивував святковий стіл. Бутерброди зі шпротами. Олів’є.

І все…

Очевидно, Олена вирішила, що якщо подарунків не буде, то й напружуватися нема чого.

Марія з чоловіком вдали, що все гаразд, нічого особливого не відбувається.

І потім, вдома, навіть не торкалися цієї теми.

Але неприємний осад залишився. І у Марії теж.

Раніше вони з Оленою ніколи не сварилися. Приводу не було. А тут…

Немов чорна кішка між ними пробігла.

Поступово подруги стали менше спілкуватися. Майже не зідзвонювалися.

Якщо й перетиналися, то про боржок не згадували.

Олена взагалі вважала, що проблему вирішено. Ну, а те, що вони з Марією останнім часом не ходять одна до одної в гості на свята, то хто ж у цьому винен?

Ніхто. Просто так складається.

Минав час.

Подруги стали мамами. Спілкування через це трохи пожвавилося. Не так, як раніше, але все ж.

Дівчата дзвонили одна одній з питань годування, дитячого харчування і всіляких інших потреб. Обмінювалися фотками своїх скарбів.

Здавалося, напруга, що виникла між ними, вже точно в минулому.

І раптом Олена зателефонувала Марії з проханням стати її поручителем. Вона, бачите, вирішила взяти позику.

Марія відмовила навіть не роздумуючи. І лише тепер зрозуміла, що нічого не забула.

І справа була зовсім не в грошах. Просто після тієї історії з їхніх стосунків із Оленою зникли легка невимушеність та абсолютна довіра.

«І навіщо я тоді Оленці гроші позичала? – думала Марія з гіркотою, – а з іншого боку – як було не дати? Вона ж моя єдина подруга! Була … »

Після того, як Марія відмовила подруги повністю припинили спілкування.

Олена вважає, що подруга її дуже підвела. Тепер вона згодна з чоловіком, що нема про що з Марією говорити. І як вона не побачила цього за стільки років?!