Марія припаркувала машину. Ще одна крамниця, і все! Вже купила фрукти, ігристе, цукерки. Залишилось вибрати подарунок бабусі.

А з цим якраз ніяких проблем: бабуся обожнює книги. Вечорами, коли у вікна, розмальовані морозними візерунками, заглядає Місяць, усі справи вже перероблені, а в каміні потріскують дрова, старенька поспішає не до телевізора, а до затишного старовинного крісла.

У кріслі – теплий хутряний плед, окуляри та чергова книга: все, що потрібно для щастя зимового вечора. Бачити, як бабуся зустрічає новий томик – це також велике задоволення.

Спочатку ретельно вимиє руки улюбленим “Суничним” милом, потім погладить обкладинку, погортає хрумкі сторінки, вдихне запах.

Обличчя її розквітне щасливою усмішкою, очі засяють: чергова історія в її руках, вона ще не прочитана, але, як каже бабуся, передчуття задоволення – це також задоволення.

Марія зайшла до великої книгарні. Вона вже знала, що купить для коханої бабусі: Енн Тайлер, Кетрін Стокетт та Тріжіані.

Дівчина теж любить читати, тільки часу на це у неї небагато: повертається додому пізно ввечері, готує вечерю, втомлена, рано лягає спати. На вихідні, одразу після роботи, їде до бабусі на дачу.

Влітку допомагає їй полоти невеликі грядки, потім збирати врожай: овочі, ягоди, фрукти. На кущах вистигає малина та смородина, на деревах – вишня, сливи, яблука.

Варення бабуся варить завжди сама, розливає гарячим по баночках і обов’язково кожну підписує: “Яблуко з корицею”, “Груша з лимоном”, “Аґрус з апельсином”.

А взимку Маруся у бабусі вдосталь відсипається, пізно снідає, розкидає доріжки від снігу. Вони разом готують на обід улюблений грибний суп, запікають овочі, а після обіду йдуть на лижах у ліс.

Бабуся завжди знаходить, чим захопитися в засніженому лісовому царстві. Сніг іскриться і хрумтить, ялинки в пухнастих шубках, гілки берези в інеї, дятел стукає – все це вона цінує, як ніхто інший.

Бабуся завжди й в усьому знайде позитив, навіть у неприємності. Ось, наприклад, восени, коли дівчина лежала з високою температурою, бабуся готувала для неї чай з малиновим варенням і примовляла:

– Добре, що в тебе горло болить, а не нога зламана, і Маруся з нею погоджувалася – це справді краще. І так завжди.

Дівчина розплатилася за вибрані книги, акуратно поклала їх у пакет і вийшла з крамниці. Вже вечірні сутінки заповнили вулицю, приглушили яскраві фарби дня.

На капоті машини стояла коробка. Маруся, обережно підійнявшись навшпиньки, зазирнула: у коробці копошилося і злегка стогнало маленьке цуценя. Дівчина озирнулася: всі проходять повз, поспішають у свої теплі затишні квартири.

– Ну як же так? Ось просто взяли та залишили на вулиці? Воно ж зовсім маленьке, йому холодно.

Дівчина, не роздумуючи, поставила коробку з малюком у машину і рушила в дорогу.

У хаті було тепло. У кімнаті стояла пухнаста ялинка. У кухні на столі височіла гірка круасанів, стояла вазочка з густим вишневим варенням, закипав чайник.

Подивитися на нового мешканця прийшла руда кішка Зося. Вона з цікавістю стежила, як цуценя, смішно перевалюючись, човгає по кухні та обнюхує меблі.

Бабуся, вислухавши розповідь Марії про підкидька заявила:

– Це ж добре, що цуценя всього одне! Могли й цілий виводок підсунути. Давай його нагодуємо, у мене суп ще теплий.

З цими словами вона дістала з шафки гарну глибоку тарілку. У бабусі взагалі весь посуд був гарний.

– Це ж себе не любити, якщо їсти з негарного посуду, – говорила вона, – життя коротке і треба отримувати задоволення в будь-якому віці. Пити із гарних кухлів, їсти з гарних тарілок.

Вона не шкодуючи відправляла у сміття посуд із тріщиною чи сколом. І так уже багато років.

Малюк з великим апетитом, сопучи та чавкаючи, вечеряв курячим супом з локшиною з тарілки, розмальованої гілками бузку.

– Ти помітила, що то хлопчик? – Запитала бабуся. І він дуже схожий на твого діда.

– Бабуся, ну як може цуценя бути схожим на діда? Що ти вигадала?

– А ось і схожий! Дід такий же клаповухий і красивий був. І суп із локшиною теж любив. Назвемо його Гришком, хай дід на небесах зрадіє, що його ім’ям собаку назвали.

– Ти думаєш, він буде радий?

– А то! Тепер він буде за нас спокійний: у двох слабких жінок з’явився охоронець, та ще й Гришка – він там буде просто щасливим!

Марія, відкусивши від круасана великий шматок, із сумнівом подивилася на нового охоронця.

А Гришка доїв суп, ретельно облизав тарілку, зробив у куточку калюжу і подався спати. Він проігнорував запропонований килимок, протупав у кімнату і ліг, згорнувшись калачиком, поруч із каміном.

Від розжареного вугілля виходило ніжне, приємне тепло.

Кілька годин тому одна жорстока пані – заводчиця, вирішила позбутися його.

– Це вибраковування, – сказала вона чоловікові. – Ти ж бачиш, що у нього забарвлення відрізняється. Його ніхто не придбає.

Цуценя того ж вечора опинилося на вулиці. У коробці, без мами, йому стало холодно та самотньо. Він захвилювався і заскиглив, намагаючись зловити носиком знайомий запах, але не знаходив.

А потім він опинився у цьому будинку. Тут тепло. Його гладять ласкаві добрі руки, які пахнуть суницями. Нагодували теплим смачним супом.

У кімнаті пахне смолою від соснових полін, акуратно складених у кутку. У каміні переливається жар, а по стінах пробігають помаранчеві сполохи. Цокає годинник.

Ще в будинку пахне хвоєю від ялинки, а з кухні доноситься аромат кави. Це Марія варить собі улюблений напій.

Гришкові подобаються всі ці запахи. Тепер він знає, як пахне щастя. Воно пахне будинком, де тебе люблять.

До цуценяти, що задрімало, тихенько підійшла кішка Зося. Маля міцно спить і не відчуває, що хтось обіймає його м’якою рудою лапою…

Дякую Вам, шановні читачі, за ваші коментарі, вподобайки та репости.