– Синочок! Іди, посидь з нами! Що такий непривітний? Куди пішов?

Максим зачинив двері на кухню, де гула весела компанія на чолі з матір’ю і пішов до кімнати молодших. Сьогодні знову прийдеться без вечері.

Він добре, благо Ніна наполягла, щоб він поїв і з собою йому загорнула цілий пиріг з м’ясом. Сьогодні в кафе було весілля, і вони звільнилися дуже пізно.

Що він робив би без неї! З першого дня, як він улаштувався на підробіток, господиня кафе взяла його «під опіку»:

– Тебе голодом морять чи що? Шкіра та кістки просто!

На свої двадцять Максим, звісно, ​​не тягнув. Що робити – спадковість. І мама, і батько були невисокі.

В армії хлопці сміялися з нього, бо був нижчим за всіх зростом. І лише через те, що за фізичною формою йому не було рівних у роті – поважали.

Максим з дитинства ходив до секції вільної боротьби у школі. Це була його єдина втіха після відходу батька, а тренер Марк Артурович частково замінив батька, що випарувався.

Прийшовши зі служби, Максим вступив до коледжу та влаштувався на роботу у кафе. Його мрією було стати шеф-кухарем якогось великого ресторану.

Але до цього було ще як до Місяця, а поки він працював під керівництвом чоловіка Ніни та осягав ази кулінарії в найпопулярнішому кафе їхнього маленького містечка.

Макс зайшов у дитячу і побачив, що Гриша валяється на своєму ліжку, граючи в якусь гру на телефоні, а Сонечка сидить обійнявшись зі своїм зайцем і плаче.

– Що таке? Хто Соню образив? Ось я йому влаштую! – Максим узяв на руки молодшу сестричку. – Ану, витирай очі. Що сталося?

– Її мама вигнала з кухні. Соня їсти просила. – Грицько вимкнув телефон і сів на ліжку. – Максе, ми голодні. Соня сьогодні до садка не ходила, бо ти рано пішов, а мама її не повела.

– Я не зрозумів, чи ви весь день не їли?

– Я в школі поїв в обід і все. А Соня взагалі цілий день голодна.

Обличчя Максима пішло плямами. Він погладив по голові сестричку, посадив її на ліжко і сказав:

– Так, сидіть тут, я зараз.

Забравши в коридорі пакет, який він приніс із роботи, Максим повернувся до кімнати.

– Тітка Ніна вам привіт передавала й пиріг. Налітайте!

Через пів години Соня, що наїлася, заснула на руках у брата і Максим її уклав у ліжечко. Шикнувши на Гришка, щоб не шумів і вкладався, старший брат розклав підручники та вимкнув верхнє світло.

– Синочок! – двері в кімнату відчинилися і на порозі намалювалася мати. – Що ти ховаєшся?

Макс швидко підвівся, відтіснив маму в коридор і прикрив двері.

– Мамо, я не ховаюсь, у мене залік завтра, мені готуватися треба.

– Ой, які дурниці! Ти й так розумний! Ходімо краще зі мною, підтримаєш компанію.

– Іди, я потім прийду, гаразд? – Максим знав, що сперечатися з нею марно, тільки розкричиться та розбудить Соню. А так вона за кілька хвилин про нього вже забуде і заспокоїться.

– Добре! Дивись у мене! – Мати пішла у бік кухні, зачіпаючи стіну.

До повної кондиції залишалося небагато і вона нарешті вгамується і ляже спати.

Максим повернувся до кімнати, уткнувся в підручник, але за п’ять хвилин уже спав, впустивши голову на стіл.

Коли він тільки-но влаштувався в кафе на роботу, Ніна якось посадила його за стіл, поставила перед ним тарілку з харчо і скомандувала:

– Розповідай! Бачу, що про що!

Він не звик до відвертостей. З того часу, як батько їх покинув і пішов із сім’ї, хлопець зрозумів одну просту річ. Не треба нічого розповідати.

У школі, коли дізналися про розлучення батьків, спочатку співчували, намагалися підтримати. Але так збіглося, що батько пішов, коли Максимові було одинадцять і дуже скоро всі підліткові сварки, що неминучі в цьому віці, вчителі почали розцінювати як:

«Хлопчик із нещасливої родини, що ви хочете! Нічого путнього з нього не вийде».

Тоді вони якийсь час ще добре жили. Мама працювала, намагалася більше часу проводити з ними. Батько відмовився від сім’ї якось одразу, бачити нікого з дітей не хотів.

Грошей стало катастрофічно не вистачати й мамі довелося влаштуватися на підробіток, потім ще на одну роботу і вона не впоралася. Зірвалася і почалися компанії, гулянки.

Діти залишилися майже одні. Перед тим, як з’явилася Соня, Максим тільки-но закінчив школу, мама на якийсь час стала майже колишньою, але потім стало ще гірше.

Прийшовши з армії, Макс не впізнавав свою колись гарну, добру і люблячу маму. То була чужа людина, якій було зовсім байдуже – чи поїли діти, у що вони одягнені, чи вдома вони взагалі.

Поступово турбота про молодших перекочувала на Максимові плечі. Гриша навчався вже у другому класі та, завдяки тому, що старший брат ледарювати не давав, перевіряючи уроки, – цілком пристойно вчився.

Складніше було із Сонею. Максимові вдалося за допомогою Ніни влаштувати сестру в дитячий садок, але вона часто хворіла і йому доводилося сидіти з нею вдома або залишати її на сусідку, бо на маму надії не було зовсім.

Та ж сусідка, тітка Тома, порадила Максимові:

– Дивись, заберуть дітей. На Ліду вже не раз скаржилися та дільничний приходив. Ти, Максиме, стеж, щоб удома було чисто, в холодильнику була їжа по можливості, ходи на збори до Гришка, щоб було видно, що він не сирота якась, та не запізнюйся за Сонею в сад.

Максим намагався все робити так, як сказала тітка Тома, але не завжди встигав прибрати за маминими компаніями. Їхню родину таки поставили на облік.

Багато разів він намагався поговорити з матір’ю, вмовляв її лікуватися. У тверезому стані вона плакала, обіцяла, але потім знову зривалася і все починалося спочатку.

Ніна тоді все уважно вислухала і сказала:

– Маму ти не переробиш. Вона тебе більше не чує. Розраховуватимеш на неї – буде біда. Жаль, мій любий, що тобі так рано доводиться стати чоловіком. Якщо щось потрібно буде – звертайся та пам’ятай, ти не один! Я це не для червоного слівця говорю, запам’ятай!

– Дякую! – Максим уткнувся в чашку з чаєм і не зводив очей. Ніна тоді все зрозуміла правильно і стала розвивати тему.

– Іди, там м’ясо привезли, треба допомогти розвантажити.

З того часу Ніна стежила за тим, щоб він не ходив голодний і щовечора збирала їжу для молодших. На новорічний ранок купила Соні гарну сукню та туфельки та передала солодкий подарунок їй та Гриші.

Максим спочатку був дикий, але потім відтанув і зрозумів, що від Ніни поганого чекати не потрібно. Він як міг намагався відплатити за добре відношення.

Поступово він звик до того, що молодші на ньому, життя налагодилося, у нього навіть з’явилася дівчина. Яна навчалася в тому ж коледжі, але на курс молодша.

Вони зустрічалися вже пів року і коли Яна шепотіла йому, що він найкращий у світі, Максим їй вірив.

Того ранку він підняв дітей, відвів Соню в сад і поїхав до коледжу, щоб здати залік, а потім у кафе, на роботу. Він мив деко, коли задзвонив телефон:

– Максим Андрійович?

– Так.

– Лідія Сергіївна вам хто?

– Мати. Що сталося?

Максим слухав і розумів, що його життя щойно стало на паузу і далі все буде зовсім інакше. Він опустив телефон і Ніна, глянувши на нього, мовчки налила у склянку води.

– Що?

– Мама…

– Що з мамою, Максиме?

– Потрапила під машину. Ніно, її більше немає.

Ніна мовчки обійняла щуплого хлопця і гладила його по голові, поки сльози, що душили, не знайшли вихід. Марк зняв фартух, кивнув своєму помічникові та пішов заводити машину.

– Їдь зараз з Марком, він все зробить, розбереться. Я заберу дітей сьогодні.

– Дякую. – Максим витер сльози та пішов до виходу.

Два тижні минули, як у тумані. Ніна та Марк взяли на себе весь клопіт і суворо наказали Максиму не втручатися, а приділити час молодшим.

Соня весь час плакала, відмовлялась спати без світла. Максим домовився з психологом у дитсадку і возив її на заняття майже щодня.

Стало трохи легше. Гришко намагався не показувати свої емоції, вважаючи себе дорослим хлопцем, але вночі Максим почув, як він плаче. І тепер на заняття до психолога він возив уже двох.

Самому йому теж була потрібна і допомога, і підтримка. Він дзвонив Яні, але та лише одного разу прийшла і посидівши з ними пів години – поїхала, пославшись на іспити.

Тітка Тома знайшла телефон батька та викликала його для розмови. Той приїхав. Максим відчинивши двері, придушив у собі бажання зачинити їх.

– Ти?

– Привіт сину! Поговоримо?

– Ну заходь.

Молодші були в саду та у школі, тому він пустив батька до квартири.

– На що перетворилася квартира. Ох, доведеться впорядковувати все, інакше …

– Інакше що?

– Потім поясню. Як ви тут?

– Нормально. Для чого ти приїхав?

– Поговорити з тобою по-чоловічому.

– Говори.

– Що ж… Сину, ти вже дорослий. Час починати самостійне життя. Заведеш дівчину, потім сім’ю.

– Угу, що ще?

– Не грубіянь! Я, так і бути, готовий забрати Гришу. У мене нова сім’я, скоро у вас з’явиться брат чи сестра.

– А що Соня?

– Соня мені ніхто. Чи забув, що вона не від мене?

– Ні, я пам’ятаю. Тільки ось мені та Гриші вона сестра. І вони жили разом, скільки пам’ятають себе.

– Ну ось що, Максиме, про Соню я нічого знати не хочу, вона мене не цікавить.

– А що тебе цікавить? – Максим ледве стримався.

– А цікавить мене ось яке питання. Коли я пішов, твоя мати залишилася з вами у цій квартирі. Я не став нічого ділити. Але зараз я думаю, що треба продати її та поділити гроші. Оскільки я заберу Гришка, дві третини від цього продажу будуть мої, а решту віддам тобі. Думаю, на хату там вистачить.

– Це що ж ти надумав? – На порозі стояла тітка Тома.

Максим забув замкнути двері і зараз сусідка стояла, тримаючи в руках велику каструлю, з якої дивно пахло її знаменитим борщем.

– Нелюд! Діти лишень мати втратили, а ти вже тут як тут? Нічого ти не отримаєш! Ліда з тобою у розлученні була, а квартира ця її батьків. Твого тут нічого нема! – Тітка Тома справно дивилася усі програми про суди та розгляди, які йшли по телебаченню. – Геть звідси! Борща шкода, а то вже одягла б тобі каструлю на голову!

Вона відійшла в бік і пропустила батька Максима, який мовчки пішов з квартири.

– Максимко, не давай йому тобі мізки крутити! Зрозумів мене?

– Зрозумів, тітко Томо! – Максим уперше останнім часом усміхнувся. – Дякую!

– Я чого прийшла. Ти подумав, що з дітьми робитимеш?

– А які варіанти?

– Так багато, насправді. Дитячий дім, опікуни чи…

– Жодних чи. Опіку оформлятиму на себе.

Тітка Тома поставила каструльку, яку все ще тримала в руках, на стіл на кухні та витерла очі фартухом.

– Хлопчику мій, ти хоч розумієш, яку відповідальність на себе береш? Хоча що це я, розумієш, звісно, ​​ти її давно на собі тягнеш. Але, Максиме, просто так тобі їх не віддадуть, доведеться поборотися.

– Мені б розуміти, що робити, а там я якось впораюся.

– Отже. У мене є приятелька, вона працює у соцзахисті. Я їй зателефоную і дізнаюся, що потрібно, якісь документи та інше. А поки що, треба упорядкувати квартиру, щоб показати, що в тебе є умови. Дай мені телефон Ніни.

– Навіщо?

– Я сама знаю навіщо, просто дай.

Тітка Тома записала на папері телефон, наказала занести їй каструльку, як з’їдять борщ і пішла. Максим глянув на годинник і поспішив у садок за Сонею. Дорогою в нього задзвонив телефон. Яна!

– Привіт!

– Привіт, Яночко!

– Ти де зараз?

– У садок іду за Сонею.

– Почекай мене там біля хвіртки. Потрібно поговорити.

– Добре!

Максим забрав Соню і, вийшовши з садка, побачив Яну. Вона нервово постукувала підборами та виглядала через паркан.

– Привіт! – Максим потягнувся обійняти дівчину, але та відсторонилася.

– Соня, піди пограйся на майданчику, тільки так, щоб я тебе бачив.

Соня втекла і Максим повернувся до Яни, вставши так, щоб бачити сестру.

– Максиме, що ти вирішив? Як далі?

– А що далі?

– З дітьми що ти робитимеш? Батько забере?

– Ні. Він Гришу ще не проти забрати, але думаю той не захоче з ним жити, а Соню категорично відмовився.

– Зрозуміло. – Яна опустила голову.

Якийсь час вона мовчала, а потім підвела очі.

– Максе, я не готова до всього цього. Я ще молода, куди мені двоє дітей. Я і свого ще не хочу. Тож давай ми всі крапки над «i» розставимо зараз, гаразд?

– Ти хочеш сказати, що між нами…

– Все, Максиме, все! Ти добрий, дуже добрий, але мені все це не треба. Поки що.

Яна швидко розвернулась і пішла вулицею.

– Макс! Дивись, що знайшла! – Соня підбігла до брата і простягла долоню. Там сиділо два сонечка.

– Ух ти! Соня, знаєш, що це означає?

-Що?

– Весна прийшла. І це чудово! Пішли додому, там тітка Тома принесла борщ. Смачний – просто космос!

Він підхопив сестру на руки та рушив додому.

Наступного дня, забігши з коледжу додому перед роботою, щоб погодувати Гришу, він побачив там тітку Тому з Ніною, котрі чистили квартиру.

Жінки погодували дітей та виставили їх із дому, щоб не заважали. Забравши Гришу, Максим поїхав працювати. Тепер він офіційно працював сушефом у Марка.

Минув майже рік. Максимові віддали опіку. Все було дуже непросто, довелося підключати зв’язки Ніни, допомогли сусіди, тренер. Врахували, що брат дбав про дітей стільки часу, що є житло та робота.

Максим розплющив очі та посміхнувся. Сьогодні 31 грудня треба прикрасити куплену вчора ялинку. До вечора ще стільки потрібно зробити. Добре, що Даша прийде допомогти.

З нею Максим познайомився у соцзахисті, коли оформлював документи на дітей. Повна протилежність яскравій Яні, вона одразу підкорила його своїм спокоєм та діловою хваткою.

Максим лише запитав, де йому дізнатися про якусь довідку, як одразу отримав повний перелік документів з адресами та іменами тих, хто відповідає за оформлення.

Протягом усього часу, поки він займався папірцями та бігав інстанціями – Даша була поруч. А потім, дивлячись як він соромиться, не знаючи, як її запросити в кіно, розсміявшись, сказала:

– Максиме, ну що ти страждаєш? Я піду з тобою. Куди ти там мене покликати збирався? У кіно? Ну от у кіно й піду. А діти із ким залишаться?

Максим полегшено засміявся у відповідь.

Сьогодні Даша приїде вдень і допоможе йому приготувати все до столу, а потім вони разом зустрічатимуть Новий рік.

Двері в спальню прочинилися і туди просунувся цікавий ніс Соні. Побачивши, що брат уже не спить, вона вихором влетіла в кімнату, застрибнула на ліжко і, стрибаючи, намагаючись дістати стелю, заявила:

– Ховати треба було краще! Лялька така як я і хотіла і фломастери теж класні! Це все? Бо я на верхню полицю не дістала.

Максим підхопив сестру, цмокнув її в ніс і сказав:

– От розбійниця! Санті точно таке не сподобається!

– Ти Санту сюди не вплутуй! Що я дурна? Того листа, який ти надсилав – я вам писала, знаю я ваші штучки. А те, яке Санті – все як годилося, через морозилку, і що там написано – тільки він знає!

У Максима витягнулося обличчя. Нічого собі! І як тепер бути?

Соня хитро подивилася на Макса, обняла його за шию і потягнувши за вухо прошепотіла:

– Гаразд, тобі скажу. Там не були іграшки, я загадала, щоб ми всі разом були! Це ж головне, правда?

– Звісно, ​​все ти правильно придумала! А сховав я все ж таки не в одне місце, друге ти точно не знайдеш!

– Знайду! – Соня рвонула з кімнати. – Гришка, тягни драбину!

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?