Весна, а погода як улітку. Купа вихідних, гріх проводити їх у місті.

Ліда й Славко поїхали на дачу. Вони взагалі хотіли переїхати туди, робота їх не тримала, обидва працювали з дому.

На дачі працювати було зручніше. Там два поверхи, на другому можна було облаштувати хороший кабінет, і не один. Гроші у них на це вже були. Будинок треба було впорядкувати.

Ліда й Славко одружилися рано, майже одразу після школи. У вісімнадцять років у них уже народилася дочка, а через рік син. Встигали все, навчалися, з дітьми справлялися, а Славко ще й працював.

Звичайно, допомагали і батьки з двох сторін. І ось, у сорок із невеликим хвостиком, їхні діти вже виросли, онуків ще не було…

Мати Ліди не стало… Перше літо після її відходу змінило все. Будинок матері на вигляд був хороший і великий, а насправді вимагав капітального ремонту.

Влітку туди любили приїжджати родичі. Дехто міг всю свою відпустку провести в гостях. Мати Ліди відмовляти не любила, а точніше не вміла. Овочів та ягід завжди було надміру, яйця від своїх курей, ну, а на хліб і пенсії вистачало.

Родичі дещо купували, та й Ліда завжди привозила продукти. Вона завжди говорила мамі, щоб не приймала стільки гостей, але її було не переконати. А родичі приймали це як належне.

Все одного разу сталося уві сні, коли всі роз’їхалися, а знесилена жінка після праці лягла спати. Вранці вона вже не прокинулася…

Ховали її 31 серпня. Багато хто приїхати не зміг. Адже дітям треба до школи завтра. Відпочивати відпочивали, а проводити в останню путь нема кому. Хтось жив ближче – приїхали, інші виправдовувалися.

Наступного року перше літо без мами почалося з несподіваного приїзду її гостей.

Тітка Катя, молодша сестра матері, приїхала на початку червня з трьома внуками. Приїхали, а будинок зачинений. Відразу почалися дзвінки Ліді. Славко вмовив тоді дружину дати рідні ключ, хай живуть.

Ліда погодилася, цінностей у будинку ніяких не було, та й за будинком доглянуть, як вони подумали.

Їм там бути не обов’язково. Вони хоч і працюють із дому, але там треба відволікатися на гостей.

За годину після дзвінка Ліда та Славко привезли ключі.

– Я не зрозуміла! Ми житимемо одні? А де ви?

– А у нас квартира в місті, ми завжди там жили.

– А чому в хаті пил й брудно. Ми ж приїхали!

Ліда й Славко переглянулися.

– Ви навіть не попередили про свій приїзд. Ми не збиралися приймати гостей.

– Не збиралися? Ми щороку приїжджали саме п’ятого червня! Ти чудово це знаєш. Яка безвідповідальність. Твоя мати не схвалила б твій вчинок. І що нам тепер робити?

– Ми вас не виставляємо. Живіть, а у нас робота, нам уже пора повертатися.

– А прибирати хто буде? Тут після зими один бруд!

– У нас не було поки що планів тут жити. Може, пізніше надумаємо. Ремонт капітальний потрібний, а на це треба гроші. За світло й воду платитимемо вам за лічильниками.

– Ми гості, ми ніколи не платили!

– Я знаю. Платила мати зі своєї пенсії, а тепер матері немає. Ми тут не живемо.

– Зрозуміло. Виростила доньку, яка не може гостей нормально прийняти. Ні огірків, ні зелені не посадила. Заходьте гості в неприбраний будинок та харчуйтеся чистим повітрям!

– Попереджати треба.

– А я тобі вже сказала, що щороку в один і той самий час. Ти навіть не прибрала і нічого не приготувала! Будинок зиму простояв, що нам робити? Прибирання за тобою?

– У нас робота, ви й так нас відволікли. Влаштовуйтесь…

– Робота! Мати казала, що ви працюєте з дому! Тож будь така ласкава, поприбирай усе тут. Ми з дороги втомилися і хочемо їсти.

– Робота вдома, але це не означає, що її не можна робити. Ми їдемо.

Через тиждень туди приїхала ще одна сестра покійної матері Тетяна. Раніше разом вони чудово відпочивали, а тепер треба було готувати, прибирати, стежити за дітьми, а головне продукти купувати. Тетяна витримала тільки тиждень. Внуки Катерини бігали без нагляду, постійно просили їсти, пити. Раніше таких проблем не було. Все це заважало Тетяні відпочивати.

Катерина і сама з онуками втомилася. Вона ніколи раніше у відпустці не готувала і не прибирала, а тут начебто і не відпочинок виходить. Вона зателефонувала племінниці.

– І коли ти з’явишся у нас? Раніше приїжджала до матері, допомагала, харчі привозила.

– Я допомагала мамі. Ви ж не розуміли, як їй було тяжко! Вона не могла вам відмовити, і мені заборонила. Спробуйте самі впоратися.

– А що змінилося? Ми ж рідні. Де твоя гостинність?

– Наступного літа ми робитимемо капітальний ремонт. У гості нікого не чекаємо, але хто хоче допомагти – ласкаво просимо.

– І що це ти вигадала! Будинок свій сама ремонтуй.

– Я рада вашому рішенню.

Катерина жила ще тиждень, загалом вийшло майже місяць. Чутки про гостинність Ліди розлетілися з космічною швидкістю, і більше того літа ніхто не приїхав. Звичайно, Ліді довелося платити і за світло з водою, і прибирати після непроханих гостей.

Пройшла зима, весна у всій красі, а незабаром і літо, лише два тижні залишилося. Ліда й Славко поїхали на дачу. Давно час було зайнятися ремонтом. Спочатку вони відпочинуть, оцінять, а через тиждень розпочнуть здійснення задуманого. Бригаду вже знайшли, матеріали закупили

– Як погано, що мама не дочекалася цього.

– Лідо, але ж ти їй пропонувала завжди почати роботу, та й гроші ми тільки зараз назбирали. Ніхто не думав. Не хвилюйся. Це життя…

Робота кипіла. Будинок змінювався. Земля теж змінилася, грядки прибрали, ніхто ними займатися не збирався.

– Інша річ! Ви вдома! Зустрічайте гостей.

Тітка Катя приїхала знову відпочити зі своїми онуками.

– Ви допомагати?

– Ми відпочивати! Ви ще ремонт не зробили. А як ми жити будемо, і де?

– Напевно, доведеться зняти номер у готелі, або квартиру. У нас немає навіть спальних місць, а не тільки меблів. Попереджати треба. Ми вже говорили про це. Трохи пізніше я знайду рахунок за електрику й воду. Ви забули сплатити.

– Яка ти дріб’язкова й нахабна. Твоя мати ніколи так не робила. А попереджати ми не повинні сьогодні п’яте число. Дітям потрібне свіже повітря.

– А я вам теж нічого не винна. Не повинна приймати, обслуговувати, годувати, платити за вас. Мама була теж не винна, а ви її не шкодували. Їздили та й заїздили. Ви цього ніколи й не зрозумієте. Їдьте.

Ліда пішла до хати, Славко до робітників.

Катерині нічого не залишалося, як повернутися на зупинку. Онуки були не маленькі, молодшому одинадцять.

Залишатися у селі вона не захотіла.

***

Ремонт у будинку добігав кінця, Славко збирав меблі, Ліда готувала вечерю. На порозі знову з’явились гості. Але це були їхні діти, син із дружиною, дочка із чоловіком.

Чоловіки почали допомагати Славку, а жіноча половина готувала на стіл.

Діти приїхали із новинами. Скоро Ліда стане бабусею, а Славко – дідом. Дочка й невістка вагітні. Значить не дарма будинок ремонтували.

Життя продовжується…