– Всі вільні, а ви, Алло Петрівно, будь ласка затримайтеся, – строго сказав начальник після наради.

Алла приречено зітхнула. Схоже, що незважаючи на всі її зусилля, вона не вписалася в їх колектив…

І справа не в її поганій комунікабельності, а зовсім в іншому…

Останнім часом Аллі здавалося, що її неймовірні зусилля не минули даремно, і вона нарешті опанувала робочу програму.

Колектив у них був хороший, правда всі молодші за неї, і Алла Петрівна соромилася себе й намагалася, намагалася стати кращою…

Ні, вона соромилася не своєї зовнішності. Свої недоліки вона давно вже пережила. Головне це не.

Алла Петрівна соромилася себе, як поганого працівника.

Вона після закінчення інституту відпрацювала всього півтора роки, а потім вийшла заміж. І чоловік вмовив Аллу зайнятися домом, а згодом їхніми дітьми. Віктор був дуже привабливим. Він гарно її доглядав.

Познайомив з ним Аллу її тато. Віктор працював у його будівельній фірмі й подобався батькові. А в Алли зовсім не було залицяльників, вона завжди була непоказна.

Незабаром після їхнього весілля батько зробив зятя заступником. Алла ж купалася в компліментах чоловіка, у які їй не дуже вірилося, але дуже хотілося вірити.

– Чому ти не народжуєш, Алло? – раз у раз почала питати Аллу мама приблизно років через п’ять.

Але Аллу Віктор переконав, що він має дуже важку роботу.

Він постійно вештається, мовляв, по відрядженнях, щоб укласти вигідні договори на обладнання й матеріали. Дуже втомлюється, адже він створює фундамент для їхньої сім’ї та майбутніх дітей.

Але з дітьми треба ще трохи почекати, зовсім трохи!

Адже у них тісна квартира й стара машина, а на дітей завжди багато витрачається.

Але тільки-но Алла починала пропонувати, щоб вона теж вийшла на роботу, як Віктор дуже образився,

– Ти що, Алло, я ж для сім’ї стараюся, ледве додому з роботи приходжу! Хто ж мені поїсти приготує, одяг попрасує й попере і вдома буде порядок підтримувати, якщо ти підеш працювати? Ти погано виглядатимеш від втоми, а заробиш, порівняно зі мною, копійки. Подумай сама, Аллочко.

І Алла погоджувалася, вона і так була не красуня, та й Віті важко буде, вона ж його дружина і давала клятву і в горі, і в радості разом бути…

Коли через п’ятнадцять років Віктор хитрощами «віджав» у батька Алли його будівельний бізнес, батькові було під сімдесят і він був слабий.

Віктор подав на розлучення, бо ж Алла йому дітей так і не народила, а він хотів дітей, і тому він одружується з молодою жінкою, яка народить йому спадкоємців…

Аллі дісталася квартира і їхня машина. А будівельна компанія вся перейшла до Віктора, він спритно все влаштував, давно до цього йшов.

Батьки вважали, що у всьому винна їхня дочка, це вона жила у своє задоволення і не народила чоловікові дітей, хіба це родина? І сенсу пояснювати батькам, що Віктор сам так спеціально обставив все не було.

Батько за слабкістю ледь не сам передав усю владу над фірмою зятю, настільки йому подобалася його енергійна життєва позиція. Все одно Алла не здатна керувати бізнесом, та й чесно кажучи саме Віктор вивів компанію на новий рівень…

Алла пів року просиділа вдома, мало не вила від туги і почала намагатися влаштуватися на роботу, бо ж жити на щось треба.

Це було вимушено, можна було звичайно і простішу знайти роботу, але вона намагалася знайти місце саме за спеціальністю.

Може комусь це здасться нерозумним, але вона хотіла хоч якось відчути, що вона теж ще чогось варта…

Але без досвіду роботи, та ще й з такою величезною перервою, Аллу ніде не брали. І нарешті, коли вона вже майже зневірилася, Аллу взяли на найнижчу посаду в невелике проєктне бюро на декретне місце.

Алла з сумом зрозуміла, що тепер всі проєкти робляться на комп’ютері у спеціальних програмах.

Молоді співробітники їй допомогли освоїти програму, але Алла все одно відчувала себе нерозумною.

Але колектив у них і справді був хороший, у бюро панувала доброзичлива атмосфера, і Алла все ж таки звикла. Звикла знову бути сіренькою, вона й одягалася так, щоб бути непомітною.

– Алло, а ти нашому головному інженеру подобаєшся, помітила це? – якось сказала їй колега Ліля, і Алла аж розсміялася.

– Це найменше, що мене взагалі в цьому житті тепер цікавить!

Лілія посміхнулася, але не почала продовжувати. Алла майже відразу забула її слова. Тепер вона вирішила жити тільки для себе, досить, вона стільки років віддала Вікторові, що більше нічого не хоче, ніяких стосунків.

Тим більше, що їх Анатолій Іванович був захоплений роботою. Більше він ні про що з ними не говорив. До того ж він нижче на півголови за Аллу, у нього намічається лисина і вуха відстовбурчені, він зовсім не симпатичний, він просто її начальник, і не більше…

Усі вийшли після наради, Алла залишилася.

– Що ж ви так, Алло Петрівно? Я подивився вашу частину проєкту, там може бути помилочка у вас…

Анатолій Іванович увімкнув комп’ютер, став за спиною Алли, і став їй пояснювати, як треба.

Він притулився до неї, простягаючи руку і показуючи щось на екрані комп’ютера, а Алла раптом застигла, треба ж його дотик був їй приємним.

– Ну що, ви зрозуміли? – закінчивши пояснювати запитав Анатолій Іванович.

Алла кивнула.

– Так, дякую, я зараз все виправлю.

Вона й справді все зрозуміла, а він схвально додав:

– Я бачу, що ви стараєтеся, і знаєте, на вашому місці була молода дівчина, вона набагато більше робила помилок, а ви молодець, змогли все згадати і добре працюєте.

Від цієї простої похвали Алла летіла додому, як на крилах, вона не гірша, вона звичайна і навіть молодець!

Наступного дня Алла прийшла на роботу в новій кофтині і з легким макіяжем.

Того ж вечора Анатолій Іванович підійшов до її робочого місця, подивився на екран її комп’ютера і схвально кивнув.

– А ви молодець, Алло, може разом повечеряємо у кафе за рогом?Я там часто один вечеряю, складете мені компанію?

За вечерею вони з Анатолієм зовсім непомітно розповіли один одному про себе майже все.

Анатолій, на відміну від Алли, був одружений всього пів року. Але так невдало, що йому цього вистачило і надовго відбило бажання спілкуватися з дівчатами.

Коли з декрету вийшла та дівчина, на місце якої взяли Аллу, Алла вже йшла в декрет.

Але директор сказав, щоб вона поверталася, бо ж такі відповідальні працівники дуже потрібні.

Анатолій з Аллою дуже щасливі, у них росте донька Маринка, і їхнє життя заграло яскравими фарбами після того, як вони нарешті знайшли один одного.

І ніякі вуха, чи ніс не мають взагалі жодного значення, коли люди торкнулися один одного душами…