– Все, годі! – Я туди не піду!

Подруга Олена підняла брови, відволікаючись від манікюру.

– Куди не підеш?

– На ювілей тітки Люди! Знову почнеться! “Марія, тобі вже тридцять два, а ти все одна! Он Таня трьох народила! А Світлана вдруге заміж вийшла!”

– Та й не ходи.

– Не можу! Мама образиться. Каже, я всю родину соромлю. Єдина незаміжня зі всіх двоюрідних!

Марія встала, пройшлася кімнатою. У дзеркалі відображалася звичайна жінка – не красуня, але й достатньо симпатична. Робота є, квартира своя, друзі. Тільки от чоловіка немає. І це, виявляється, проблема світового масштабу.

– А знаєш що? – Вона різко повернулася до подруги. – Знайду собі нареченого!

– У сенсі?

– На один вечір! Прийду з чоловіком, хай усі відстануть!

– Марія, ти щось задумала?

– Так! І це геніально! Попрошу когось зіграти роль. Один вечір потерпіти – і всі задоволені!

Олена похитала головою, але Марія вже планувала.

Першим вона зателефонувала Дмитру – колишньому однокурснику.

– Діма, рятуй! Треба зі мною на сімейне свято сходити. Нареченим прикинутися.

– Марія, я одружений.

– Ой. Точно. Вибач.

Наступний – Олег із сусіднього відділу.

– Олеже, є справа! Потрібно…

– Не можу. У мене побачення якраз у суботу.

– Зрозуміло.

Третій, четвертий, п’ятий… Усі зайняті, одружені чи просто не хочуть.

У п’ятницю ввечері Марія сиділа в офісі, доробляючи звіт. Надії не лишилося. Доведеться йти самій і вислуховувати претензії.

– Чого сумна? – Максим із IT-відділу заглянув до кабінету. – П’ятниця ж!

– Та… проблеми.

– Які?

І Марія розповіла. Про тітку Люду, про родичів, про план із фальшивим нареченим.

Максим слухав, посміюючись.

– І що, ніхто не погодився?

– Ніхто. Усі нібито зайняті.

– А що мені буде за це?

Марія підвела голову.

– У сенсі?

– Якщо я погоджуся. Що отримаю?

– Ти… ти згоден?

– Чому ні? Субота вільна. Але умови обговоримо.

– Які умови?

– По-перше, їжа. Я сподіваюся, що там буде нормальна їжа? Не ці ваші канапе?

– Тітка Люда готує, як бог! Салати, гаряче, торт!

– Чудово. По-друге, ти винна мені компот. Твій фірмовий вишневий.

– Компот? Серйозно?

– Я його з корпоративу пам’ятаю. Божественний. Літра три мінімум.

– Домовилися! Що ще?

– І пляшку чеського пінного. Того, що у супермаркеті за рогом продають.

Марія засміялася.

– Максиме, ти торгуєшся через компот і пінне?

– А що? В мене прості потреби. Ну що, по руках?

– По руках!

У суботу Максим приїхав вчасно. Костюм, букет квітів, начищені черевики.

– Ого! – Марія свиснула. – Ти справжній наречений!

– Стараюся. До речі, квіти твоїй мамі.

– Геніально! Поїхали?

У машині обговорили легенду. Познайомилися на роботі (правда), зустрічаються півроку (обман), планують з’їхатися (повний обман).

У тітки Люди вже зібралися всі. Марія із хвилюванням увійшла до квартири.

– Марійко! – мама кинулася назустріч. – Нарешті! А хто це?

– Мамо, знайомся. Максим, мій… мій хлопець.

– Дуже приємно! – Максим галантно вручив квіти. – Марія багато про вас розповідала.

Мама розцвіла. Потягла Максима знайомитись із родичами.

– Дивіться, Марія не одна прийшла! З нареченим!

Почалося. Тітки обступили Максима, засипали питаннями. Хто, звідки, ким працює, скільки заробляє, коли весілля.

Максим тримався молодцем. Відповідав ухильно, але переконливо. IT-спеціаліст (правда), добре заробляє (відносна правда), батьки живуть в області (правда), весілля планують за рік (обман).

– А чому за рік? – уїдлива тітка Галя не відставала. – Чого тягти?

– Хочемо спершу пожити разом, – спокійно відповів Максим. – Дізнатися один одного у побуті.

– Правильно! – зненацька підтримав дядько Володя. – Молодці! Не те що ми розписалися через місяць, а потім все життя сваримося!

Усі засміялися. Напруга спала.

За столом Максима посадили поряд із Марією. Він галантно доглядав – підкладав салати, наливав сік, навіть руку на спинку стільця поклав.

– Гарний у тебе хлопець, – прошепотіла двоюрідна сестра Світлана. – Тримай його!

Марія кивнула, ховаючи посмішку. Якби вона знала…

Після третього тосту Максим нахилився до неї.

– Слухай, а компот точно буде? Бо я стараюся тут.

– Буде, буде! Три літри, як домовлялися!

– І пінне?

– І пінне!

До десерту всі розслабились. Максим розповідав байки з IT-життя, тітоньки сміялися. Навіть строга тітка Люда розтанула.

– Марія, – вона покликала племінницю на кухню. – Гарний хлопчик. Не проґав!

– Постараюсь, тітко Люда.

– І знаєш що? Я рада, що ти не поспішала. Он якого золотого знайшла! А могла б за першого-ліпшого вискочити.

Марія мало не поперхнулася чаєм. Ось тобі й критика!

Об одинадцятій почали розходитися. Мама Марії всунула їм пакети з їжею.

– Це вам! І салати, і м’ясо, і тортик!

– Мамо, не треба!

– Треба! Максиме, ви завтра приходьте до нас обідати!

– Із задоволенням, – кивнув Максим. – Якщо Марія не проти.

Вийшли надвір. Холодно, але весело. Несли пакети, сміялися.

– Ти був чудовий! – Марія поплескала Максима по плечу. – Оскара тобі!

– Старався. До речі, твоя тітка Галя намагалася сватати мені свою молодшу дочку.

– Що?!

– Ага. Каже, якщо з Марією не складеться, звертайся.

Розсміялися. Дійшли до машини Максима.

– Дякую тобі величезне, – Марія простягла пакет із їжею. – Тримай. Тут половина столу, мабуть.

– Клас! А компот?

– Завтра привезу. Слово честі.

– І пінне?

– І пінне!

Максим завантажив пакети у машину. Потім обернувся до Марії.

– Слухай… а може, справді кудись сходимо? Ну, не за легендою, а по-справжньому?

Марія здивувалася.

– У сенсі?

– У прямому. Мені сподобався вечір. І ти… ти класна. Весела, добра. Що скажеш?

– Максиме, ти це серйозно?

– Абсолютно. Завтра неділя. Може, у кіно? Чи просто погуляти?

Марія дивилася на нього. Звичайний хлопець. Не красень, але приємний. Добрі очі за окулярами. І усмішка хороша.

– А компот?

– Компот потім. Після кіно.

– Гаразд. Давай спробуємо.

– Чудово! Заїду о другій?

– Домовилися.

Він сів у машину, помахав рукою. Марія дивилася слідом.

Ось так. Шукала фальшивого нареченого на один вечір. А знайшла… що знайшла, покаже час.

Вдома зателефонувала до Олени.

– Ну як? Все вийшло?

– Так. І знаєш, що? Ми завтра на побачення йдемо.

– З ким?

– З Максимом! По-справжньому!

– Та годі тобі!

– Серйозно! Він сам запропонував!

Півночі проговорили. Марія розповідала, як Максим усіх зачарував, як тітка Галя дочку сватала, як мама у захваті.

Вранці варила компот. Три літри, як обіцяла. І ще літр згори – про всяк випадок.

Максим приїхав рівно о другій. Джинси, светр, той самий добрий погляд.

– Готова?

– Готова. Тільки компот забери!

– О, дякую! А пінне?

– І пінне!

Завантажили все до машини. Поїхали.

Побачення пройшло чудово. Фільм смішний, потім гуляли парком, пили каву. Розмовляли про все – про роботу, книги, мрії.

– Знаєш, – сказав Максим, проводжаючи її додому, – я радий, що погодився на цю авантюру.

– Чому?

– Бо інакше ми б так і сиділи у сусідніх кабінетах. Кивали один одному у коридорі. А так познайомилися по-справжньому.

– Це точно.

Біля під’їзду зупинилися.

– Марія, давай спробуємо? Ну, зустрічатися?

– А якщо родичі дізнаються, що ми обманули?

– Скажемо, так і було. Спочатку вдавали, а потім по-справжньому закохалися. Як у кіно!

Марія засміялася.

– Добре. Давай спробуємо.

Минув рік. На черговому сімейному святі – ювілеї дядька Володі – Марія з Максимом сиділи вже як справжня пара.

– А коли весілля? – спитала тітка Галя.

– Влітку, – відповів Максим, стискаючи руку Марії під столом.

І то була правда. Абсолютна правда.

Тому що любов дійсно приходить, коли її не чекаєш. Іноді під виглядом фальшивого нареченого. Головне – не проґавити.