— Ти думаєш, що ми тебе все життя безоплатно годуватимемо? Не подобається щось, котися горошком звідси, тебе тут ніхто не тримає.

Ці слова мачухи Наташа запам’ятає надовго. З дитинства вона була незалежною. Мама намагалася виконувати кожну її примху. Дівчинка росла, не знаючи ні в чому відмови. І ось мами не стало.

Наталка не могла зрозуміти, чому мама її «покинула». Їй так було добре з нею. Часто вечорами згадує їхні душевні розмови.

Іноді доводилося скаржитися їй. Не все було добре у дівчинки. Маючи вередливий характер, не могла патоваришувати з однокласниками. Сутички відбувалися в основному через те, що різні погляди на багато речей.

Настав день, коли батько привів у дім Зінаїду Василівну. Вона не те, що не злюбила дівчинку, а вдавала, ніби її зовсім не існує. Наталка зустрічалася з мачухою лише під час їжі. Батько намагався робити все, щоб вони почали спілкуватися.

— Доню, зрозумій, мені Зіна подобається. Мами давно нема. У хаті потрібна господиня.

— Тату, я сама до її приходу справлялася з усім.

Хотіла батькові висловити, що треба починати не з неї, а з мачухи. Це вона збудувала непробивну стіну, відгородилася від падчерки. Іноді Наталці так хочеться поділитися тим, що турбує її душу. Але ні з ким. До бабусі її батько не пускає, вважає, що та погано впливає на його доньку.

В університеті також не було близьких подруг. Її зарозумілий характер не виносив ніхто. Батько свою батьківську любов замінив брендовою одежою.

Відносини з мачухою так і не налагодилися. А при народженні брата так навіть зовсім стали гіршими. Наталка почала ревнувати і батька до маленької дитини.

Вона не пригадувала, щоб тато так само ​​ставився до неї. Все, що спливає в її пам’яті, так це променисте море, куди вони всією родиною їздили один раз. Тато там навчив її плавати. З того часу ніколи не відчувала дотик його рук.

— Сергію, будь ласкавішим з дочкою, — говорила мама.

— Дівчинку має виховувати мати, я в цьому нічого не розумію.

А Павло для нього був улюбленою дитиною. Наталка вважала себе зайвою в цій родині. Тому коли Микола, хлопець з архітектурного, запропонував їй зустрічатися, вона зраділа. Усі вечори, які проводилися з хлопцем, здавались казкою.

Вона вперше почула від людини гарні слова на свою адресу. Їй здавалося, коли їх приміряла, що вони не про неї. Кілька разів підходила до дзеркала, крутилася, але її сумні очі їй казали: “Він все бреше”.

Микола не брехав. Йому дівчина справді сподобалася. Він із осені спостерігав за нею. Коли переконався, що довкола неї не в’ються хлопці, підійшов до неї.

— Дивуюсь, така дівчина й без хлопця. Дозвольте скласти компанію. Можу проводити додому, а хочеш, просто прогуляємось.

Наталя здебільшого мовчала, а Микола демонстрував своє красномовство. Нарешті у дівчини з’явилася людина, яка її кохає. Не просто кохає, а розтопив її застигле, як на морозі, серце. Вона віддалася цим відносинам без опору.

Закінчивши навчання, молоді зіграли весілля. Гучно, звісно, ​​сказано. Так вечір у сімейному колі. Але головне, Наталя буде завжди поряд із Миколою. Їхньому сімейному щастю не було кінця. У чому причина, але дітей вони не мали.

І ось одного разу біля свого під’їзду вона зустріла жінку з однорічною дитиною на руках.

— Підкажіть, будь ласка, — почала незнайомка, — сорок сьома квартира у цьому під’їзді?
— Так, а чого ви хотіли?

— Мені потрібна Наталія Свириденко.
— Це я.

— Ви, мені Микола вас описував зовсім інакше. Не заважайте нам із Колею жити разом, у нас спільна дитина. Ви все одно не можете мати дітей.

Наталя не могла прийти до тями після цих слів жінки. Тут же повернулася до квартири, зібрала свої речі і пішла у невідомість. До батька не поїде, це точно, там ненависна мачуха. Подруг немає. У готель – немає сенсу. Знає, що Коля її шукатиме.

А в їхньому невеликому містечку майже всі знають один одного в обличчя. Із роботою теж треба щось вирішувати. Причому на все про все в неї всього один день, зволікати не можна. Микола, повернувшись після роботи, зауважив, що речей дружини нема. Почав дзвонити, дзвінки скидаються. Подзвонив батькові Наталки, почув у відповідь:

— Усі баби однакові, бояться поговорити відверто, як не зрозуміють, що чоловік має все знати. Я не маю ніяких припущень, де вона може бути. Якщо тільки у колишньої тещі. Більше їй іти нікуди.

І назвав Миколі адресу. Сусідне місто трохи проблематично, але роздумувати ніколи, треба діяти швидко, інакше може запізнитися. Зателефонувавши другові, щоб той прикрив його на роботі, подався на пошуки дружини.

На таксі доїхали за дві години. І ось він стоїть перед дверима. Боятися йому нема чого, адже він нічого не зробив поганого. Все завжди було для дружини. За дверима чулася розмова, Микола впізнав голос Наташі. Різко натиснув кнопку.

— Хто там? — почувся старий голос.

Чоловік відповів.

На порозі стояла Наталя. Кинувся її обіймати, але вона усунула його руками.

— Ти всіх так обіймаєш?

— Зайдіть у квартиру, нема чого стирчати на сходовій клітці. Тоді з’ясовуватимете стосунки, — сказала бабуся.
Наташа розповіла чоловікові все, що накипіло в душі.

— Люба, вибач, оступився один раз. Це було близько двох років тому. Пам’ятаєш, я ходив на вечірку перед весіллям до Іллі. Перебрав трохи. Друг мене відвіз до себе. А там його майбутня дружина із подругою.

Ось Олеся і лягла до мене під бік. Тільки нічого не пам’ятаю. І з того часу вона мене тримає в облозі. Сказав їй, щоби без тесту ДНК навіть не підходила. От і вирішила взятися за тебе. Пробач, але я дуже тебе кохаю і не уявдяю життя без своєї коханої Наталки.

Вона повірила своєму чоловікові і вперше в житті здалася, їй так хотілося йому вірити.

— А якщо таки твоя дитина?
— Виплачуватиму аліменти.

Тест ДНК показав, що цей хлопчик не є сином Миколи. Незабаром у них із Наталкою народиться донька.