– Твоя дочка тут жити не буде! – обурено піднявши брову, вимовляла Тетяна чоловікові. – Взагалі-то, такі питання потрібно обговорювати, а не ставити мене перед фактом!

– Та яка тобі різниця, вона досить доросла, а будинок великий, – знизав плечима Олександр. – І взагалі, ти ж знала, що в мене є дитина. Це не було секретом.

Три роки тому Тетяна вийшла заміж за Олександра, свого розлученого колегу. Тоді вони були на рівних, обидва успішні, відбулися, вільні. Тетяна якраз відправила сина вчитися в столицю і насолоджувалася самотністю вперше за багато років. Олександр здався їй надійним чоловіком, на міцне плече якого варто спертися.

У її нового чоловіка підростала дочка, але дівчинку Тетяна ніколи не бачила, як і її матір.

– Не став мені запитань про минулий шлюб! – рявкнув якось Олександр, щойно дружина почала ставити запитання. – Він закінчився, цю сторінку перегорнуто.

– Але ти ж зберіг спілкування з дочкою. Чому я не можу її побачити? – поцікавилася Тетяна. – Ось мій син навіть на нашому весіллі був.

– Ну твій Костя вже переріс підліткові примхи, а в Юльки вони тільки почалися, – відповів Олександр. – Загалом, я попередив, не лізь. Сам розберуся з цією частиною мого життя.

І Тетяна залишила чоловіка в спокої, щоправда, свої обіцянки він не виконував. Та сім’я все ж впливала на їхнє повсякдення, наприклад, свою відпустку Олександр завжди проводив із донькою. Але Тетяна не ображалася, тим паче що в неї з відпочинком зараз все одно складалося погано.

Зате в кар’єрі все було чудово, за три роки Тетяну двічі підвищували, а чоловік так і залишився на колишніх позиціях. Це його трохи злило, а відриватися і грати в тирана Олександр вважав за краще вдома.

Жили вони в орендованому котеджі з чотирма спальнями, місця вистачало, але Тетяна вже звикла вести побут без дітей. Тому новину про те, що Юля поживе з ними, сприйняла негативно.

– З якого дива твоїй доньці взагалі переїжджати? У них що, ремонт? Це взагалі надовго?

– Моя дружина планує кілька років жити і працювати за кордоном, – різко відповів Олександр. – Дитина побуде з нами так довго, як це знадобиться. Звикай, вам потрібно буде якось порозумітися.

– І все ж, ти міг би мене попередити! – обурилася Тетяна, поступаючись йому.

– Я сам дізнався нещодавно! – огризнувся Олександр. – Нічого тут влаштовувати драми на порожньому місці. Краще йди приготуй для Юльки кімнату.

Дочка чоловіка виявилася трохи старшою, ніж припускала Тетяна. Їй дісталася в падчерки не ніжна квітка, а тринадцятирічна фурія, що впадає в сказ із будь-якого приводу. На будь-які запитання Юля відповідала односкладово, мачуху уникала, а якщо та намагалася піти на контакт, одразу грубила. Але найбільше Тетяну бісило постійне порівняння з її матір’ю Інною.

– Ви занадто крупно ріжете картоплю в суп, це для поросят! – усміхнулася Юля, дивлячись їй просто в очі. – Я таке не буду. Моя мама готує в тисячу разів краще.

– Випий хоча б чай, я печиво домашнє спекла, – просила її Тетяна.

– Це он ті горілі недогризки з джемом? Їжте самі, від них я потім у жодні джинси не влізу! – фиркнула Юля. – Треба сказати батькові, щоб хоч кулінарну книгу своїй дружині купив. Як ви взагалі в шлюбі три роки прожили з такими навичками?

– Ми рідко їмо вдома, – махнула рукою Тетяна. – До речі, я збираюся прати, у тебе є брудні речі?

– Ой, не треба! – шарахнулася від неї Юля. – Ваш бабусин кондиціонер для білизни із запахом лаванди збиває з ніг. Ви б ще туди що гірше лили. Та його жодні парфуми не перебивають.

– Але твої речі сильно пахли горілим. І взагалі були брудними, – намагалася пояснити Тетяна. – Ось я і додала концентрат.

– Та наді мною всі друзі іржали і пропонували через дорогу перевести, як бабульку. Казали, що нафталіном уже несе! – викрикнула їй в обличчя Юля, недбало змахнувши на бік косий чубок. – Просто відчепіться і все, не треба бути для мене тут добренькою!

І Тетяна на деякий час залишила падчерку в спокої, Олександру і зовсім начебто виявилося байдуже, що дочка надана сама собі. Дівчинка гуляла допізна, збігала з котеджного селища в місто за будь-якої можливості. А коли одного разу Тетяна поїхала її шукати з поліцією, Юля верещала і волала, кусалася і заявляла, що та їй не мати. Але іноді траплялися періоди затишшя.

В один із таких днів Тетяна насолоджувалася на кухні своєю ранковою кавою. Світ здавався приємним і простим місцем, але її спокій перервала Юля, яка притопала в кухню в халаті поверх теплої піжами. Вона потерла припухлі від сну очі й запитала:

– А можна мені теж кави? Абсолютно нічого не розумію.

– Тільки з молоком, – відповіла Тетяна. – Сама розумієш, тобі поки рано пити її чорною.

– Та годі, мама б мені дозволила, – зітхнула дівчинка. – Цікаво, де вона зараз?

– Ну за кордоном, напевно, ви хіба не листуєтеся? – поцікавилася Тетяна в падчерки.

– Взагалі-то, ні, – загадково відповіла Юля. – Вона квартиру продала і поки що поїхала жити до подруги. Тому я й опинилася тут. А тепер уже думаю, що це надовго.

Падчерка взяла чашку кави з молоком і, шльопаючи босими п’ятами, потяглася до себе на другий поверх. Туди Тетяна останнім часом намагалася взагалі не ходити, використовувала спальню на першому поверсі.

А Олександр самоусунувся з їхніх стосунків, дозволяв собі бути відсутнім і вдень, і ввечері, у вихідні кудись їздив із друзями. Одного разу він так поспішав, що забув телефон у вітальні.

Тетяна переконалася, що вдома вона сама, а потім відкрила його месенджер. Пароль вона підгледіла нещодавно зовсім випадково і тепер цьому дуже пораділа. Але в телефоні виявилося дивне – листування Олександра з Інною, матір’ю Юлі.

Воно не було любовним, але здавалося дивним, більше схожим на стосунки жертви і мучителя. У якийсь момент Тетяні навіть стало шкода жінку і дівчинку, а незабаром Олександр примчав назад за телефоном.

Увечері вона спробувала поговорити з падчеркою.

– Юлю, а хто наполіг на тому, щоб ти жила тут – мама чи тато? – поцікавилася Тетяна в дівчинки.

– А то ви не знаєте! – фиркнула та. – Батько, звісно. Ну це ж була ваша ідея, він сам так сказав. Продати нашу квартиру, гроші розділити з мамою, а потім купити всім окреме житло. Це ж ви втомилися жити в орендованому.

– Почекай, я нічого не розумію. А як же закордон? – продовжувала розпитування Тетяна. – Юлю, повір, я навіть не знала про вашу квартиру.

– Та про який закордон ви весь час твердите?! – спалахнула Юля. – Самі в усьому винні, нічого білою і пухнастою прикидатися! Це з вашої милості батько мені не дає тепер жити з мамою. Що, у ляльки не награлися в дитинстві?

– Схоже, я взагалі перестала щось розуміти, – зітхнула Тетяна. – Поговорю з твоїм батьком.

Вона дочекалася повернення Олександра, той приїхав зі своїх вихідних із друзями дуже веселим і навіть трохи засмаглим. Тетяна подивилася на чоловіка і раптом зрозуміла, що вони стали зовсім чужими людьми. Але розмову відкладати все одно не хотілося, і Тетяна запитала:

– Яка справжня причина того, що Юля живе тут? Про її матір і закордонне відрядження можеш мені не брехати.

– Що, у телефон лазила? Чи Юлька проговорилася? – зло поцікавився в неї Олександр. – Це все взагалі тебе не стосується. Дочка моя, сам вирішу, що для неї краще. Я ж у твої стосунки із сином не лізу.

– Може, нам розлучитися? – холодно поцікавилася Тетяна. – Стільки секретів, мені навіть ніяково жити в цьому будинку. Одні суцільні таємниці.

– Ну перестань, сама ж знаєш, я заради підвищення зараз стараюся, – заюлив її чоловік. – Хочу досягти твого рівня. Тому й удома майже не буваю. Давай просто перечекаємо складний період.

Тетяна нічого не відповіла і пішла до спальні, а наступного ранку Юля здалася хворою, батько дозволив їй не йти до школи. У Тетяни ж був відгул, вона записалася до лікаря на цей день.

Перед тим, як піти, жінка зазирнула в кімнату падчерки і побачила, що та не лежить без сил, а плаче в подушку.

– Юлю, що сталося? – обережно запитала вона, сівши на край ліжка.

– Ідіть, це все через вас, мені тепер загрожує інтернат! А мама залишилася без квартири і не зможе мене забрати! – вигукнула дівчинка і заридала ще голосніше.

– Послухай, усе це дуже дивно, – спробувала заспокоїти Юлю Тетяна. – Дай мені телефон своєї мами. Хочу з’ясувати, що ж відбувається насправді.

– Добре, – кивнула Юля, витираючи сльози. – Передайте, що я її люблю.

Вона написала на аркуші цифри і знову уткнулася в подушку, а Тетяна вийшла з кімнати дівчинки, відчуваючи, як розривається від жалю серце. Але ще більше засмучувати Юлю розпитуваннями не хотілося, тому Тетяна поїхала до лікаря, як і збиралася.

А після нього набрала номер Інни і домовилася про зустріч, та запропонувала побачитися в парку. Тетяна приїхала трохи раніше, але легко впізнала нещасну заплакану жінку, її фото стояло в Юлі в кімнаті.

– Послухайте, чому ваші з Олександром історії розходяться? – запитала Тетяна. – У чому взагалі справа?

– Я розповім, – кивнула Інна, – просто мій колишній чоловік – це павук, не здатний відпустити свою жертву. Варто їй подати ознаки життя, і все, пиши пропало.

– Не впевнена, що цей опис підходить Олександру, – посміхнулася Тетяна.

– Я була за ним одружена понад десять років, а ви всього три, – зітхнула Інна. – Якщо коротко, я зібралася продати нашу спільну квартиру, куплену в шлюбі, а потім виїхати з цього міста з донькою. Але в Олександра у власності залишалася половина цього житла.

Він запропонував нібито допомогу з продажем. Потрібно було всього лише написати на Олександра довіреність. Щоб нікого не бентежило, що продавців двоє. Він сказав, що це поширена практика.

– Ну взагалі не зовсім так, – втрутилася Тетяна. – А дочку до нас він перевіз під приводом продажу квартири?

– Так, у моєї подруги дуже обмежені умови, удвох вона нас прийняти не могла. Ось Олександр і запропонував Юлі пожити у вас якийсь час, – кивнула Інна.

– Квартиру він мав продати, віддати мені половину грошей. Але всі їх забрав собі і взагалі заявив, що дочку мені більше не поверне. А я тепер бездомна, без квартири і грошей. Мені Юлю вже точно не віддадуть.

– Отже, Олександр вирішив вам ось так помститися? – поцікавилася Тетяна. – Але він же просто скинув дівчинку на мене, як непотрібний баласт. Навіщо вона йому?

– Щоб смикати за ниточки, як ляльковод, – зітхнула Інна. – Я ж від нього пішла, а уражене чоловіче самолюбство – предмет маловивчений.

– Вам не обов’язково тулитися в подруги, – рішуче сказала Тетяна. – Їдемо зараз же. Заберете доньку, поки Олександр на роботі, поживете в моїй квартирі, вона пустує зараз. А я спробую змусити його повернути ваші гроші.

– Ви що, добра фея? – крізь сльози посміхнулася їй Інна. – А я ще зранку думала, що день знову поганий.

– Нам слід поспішати, телефонуйте Юлі, нехай збирає речі, – порадила Тетяна. – Потрібно встигнути до повернення її батька.

Вони впоралися, матір і доньку заселили у квартиру Тетяни вже за кілька годин. Дорогою вони заїхали в супермаркет і купили продуктів із запасом, а потім Тетяна залишила щасливих Юлю з мамою удвох. А сама поїхала додому розмовляти з Олександром. Той уже був не в дусі й зустрів дружину запитанням:

– Не знаєш, де Юлька? Вона знову, чи що, гуляти побігла? Так і знав, що прикидається і нічим не хвора.

– Ні, її мати забрала, напевно, вирішила разом полетіти за кордон, – усміхнулася Тетяна.

– Та що ти несеш?! – тупнув ногою Олександр. – В Інки немає жодної копійки, вона сидить у комуналці в подруги і скиглить про своє нелегке життя. Туди їй і дорога, до речі.

– А чи не ти в цьому винен? – Тетяна подивилася на чоловіка зверху. – Знаєш, у мене тільки одна пропозиція. Поверни їм усі гроші, що вкрав. А я, так і бути, не стану домагатися звільнення одного дуже цінного співробітника нашої фірми.

– Ти мене шантажуєш? – оторопів Олександр. – Спелися, значить! Коли тільки встигли?

– До речі, під час розподілу майна я ж отримаю половину з банківських рахунків, так? Думаю, гроші туди ти вже встиг покласти. І тепер доведеться доводити, що вони твої. Визнати аферу з квартирою або чесно мені віддати частину.

– Усе продумала, так?! – волав Олександр. – Ненавиджу вас, жінок, усі як одна хитрі й жадібні!

– А ти в нас тут просто один стоїш красивий у білому пальто, – єхидно усміхнулася Тетяна. – Усе, міркуй, часу тобі до ранку, я пішла збирати речі. На розлучення завтра подам, і тільки від тебе залежить, чи буде воно мирним.

Вона того ж вечора поїхала до себе в квартиру, а вранці Олександр погодився переказати Інні гроші за її половину квартири.