Наталя завжди обідала в одному й тому ж кафе за два квартали від її бібліотеки. До сорока семи років вона жодного разу не була одруженою, жила собі на втіху, у цьому дуже допомагали відразу три квартири, отримані у спадок.

Їх вона здавала і могла не шукати більш грошову роботу. Наталії вистачало на все – походи в театри і в оперу, кафе, вдавалося навіть з’їздити на відпочинок. Але, як і багато жінок, Наталя марила про велике кохання, як у великих романах класиків…

– Наталю, ти так і будеш принцесу до старості із себе корчити? – намагалася підчепити її Людмила із сусіднього відділу. – Ну хоч кота собі заведи або собаку.

– У мене на шерсть алергія, – відповіла Наталя.
– І потім, я їжджу в турпоходи надовго. Не буде з ким залишити тварину.

– А ось для цього й потрібен чоловік, – реготала Людмила. – Хоча звідки тобі знати. Ти ж у нас вічна жінка-весна. Але я запевняю, принц не прискаче. Сучасна жінка чоловіка собі добуває. Як мисливець мамонта.

– Люсю, якби це було так, ти б свого Євгенія навіть до лігва не дотягла, – розсміялася Наталя. – Він разів у п’ять більший.

– Ну дивись, Семенов знову притягнувся, і він явно по твою душу. Б’юся об заклад, зараз буде три години консультуватися. Ось готовий наречений, бери, чого перебираєш?

– Ти його бачила, цього Семенова? – зробила страшні очі Наталя. – Плішивий гном, причому бере виключно любовні романи. Каже, що для мами.

– Наталко, бачиш, він турботливий хоча б, – реготала Людмила. – А ще не соромиться такі книжки в бібліотеці брати. Я б придивилася на твоєму місці.

Але закохуватися в нещасного Семенова, який тягався до неї у відділ як на роботу, Наталя зовсім не хотіла. Красива, дорого вдягнена русява жінка приємної зовнішності, звісно, подобалася багатьом, але вона була розбірлива. Не прагнула зійтися з першим зустрічним, шукала споріднену душу, а не просто партнера по життю. І одного разу його знайшла.

– А можна мені теж лате на кокосовому молоці, як у дівчини? Або такі чудові створіння віддають перевагу лавандовому рафу? – пролунав голос за її спиною в черзі до прилавка в кафе.

Наталя озирнулася – жодних інших “дівчат” навколо не було.

– У мене лате на кокосовому, ви вірно помітили, – відповіла вона володарю красивого соковитого баритона.

– Спробуйте, це дуже смачно. А найкращий раф у нашому місті подають у кафе на набережній.

– Радий зустріти справжню поціновувачку, – усміхнувся чоловік у черзі. – Я – Олексій, якщо дозволите, приєднаюся до вас за столиком.

Наталя не заперечувала, тим паче що її співрозмовник мав приємну зовнішність, був високий і стрункий, без типового для її ровесників черевця. Незабаром Олексій приєднався до Наталі за столиком, вони розговорилися. Обидва виявилися справжніми фанатами класичної музики і мистецтва.

Того дня Наталя вперше запізнилася на роботу з обіду, вони просто не могли наговоритися.

Наступного дня вона марно чекала свого співрозмовника в кафе в надії на нову зустріч, Олексій так і не з’явився. Розчарована Наталя повернулася на роботу, а ввечері, покинувши бібліотеку, побачила свого нового знайомого з букетом у руках. Зрозуміло, квіти призначалися їй.

– Наталю, ви знаєте, я вчора зрозумів, що не попросив ваш номер телефону, – покаянно вимовив Олексій. – Давайте обміняємося ними зараз, такого цінного співрозмовника втрачати зовсім не хочеться.

– Із задоволенням, – розсміялася Наталя. – Знаєте, після метушливого дня я б не відмовилася від стаканчика кави на винос.

– Я зараз, нікуди не йдіть, – відгукнувся Олексій і кинувся до кафе, в якому вони вперше зустрілися.

Незабаром він приніс їм дві порції лате і запропонував провести до будинку.
Вони гуляли в парку, обговорюючи поезію, Олексій був начитаний, знав не тільки вірші класиків. Захоплено їх декламував, Наталя була впевнена, що зустріла споріднену душу.

Наступного дня Олексій повідомив, що взяв квитки до театру.

Спільні обіди в кафе теж стали традиційними, платив завжди Олексій. Але Наталя і через пару місяців дуже мало знала про свого коханого, наприклад, той не говорив, де працює, і вдома у нього Наталя жодного разу не була.

А ось у її квартирі чоловік почувався цілком привільно. Ба більше, він уже кілька разів їздив спілкуватися з мешканцями у квартирах, які вона здавала, своєму чоловікові Наталя повністю довіряла.

Одного разу Олексій запитав, проводжаючи її до будинку:

– Ти не хочеш наступних вихідних з’їздити куди-небудь у сусідню область? Поживемо в красивому готелі, погуляємо, сходимо в музеї. Я візьму квитки в місцевий театр.

– Із задоволенням, – відповіла Наталя. – А давай поїдемо в те місто, де ювелірний завод? У нас дівчатка з роботи були, таку красу привезли, сувеніри звідти. Знаєш, я можу навіть узяти відпустку на кілька днів, щоб продовжити поїздку.

– А може, в інше місце? Там туристів забагато і дивитися більше нічого. Та й надовго мене не відпустять на роботі, – відповів Олексій.

– Давай усе ж таки саме туди, знаєш, я так їм заздрила, що всі поїхали. А я якраз не змогла.
Олексій неохоче погодився, але за новим другом Наталії водилися перепади настрою, і взагалі він періодично пропадав на день-два, пояснював це сильною зайнятістю. Але завжди повертався.

Наталя з нетерпінням чекала на поїздку, але що ближчим був цей день, то більш нервовим і дратівливим ставав Олексій. Він навіть дозволяв собі вести листування в вайбері з кимось по телефону під час їхнього обіду. А коли Наталя жартівливо спробувала зазирнути в екран, просто відключив звук і сховав гаджет у кишеню.

– Вибач, це по роботі, більше не повториться, – пообіцяв Олексій.

– Ні, справді все нормально, можеш відповісти, – сказала Наталя.

Але більше при ній Олексій листування не вів, а ще, як вона помітила, поставив на екран пароль. Але всі ці дивацтва Наталя списала на загальну загадковість і таємничість кавалера, в іншому їхні стосунки були абсолютно безхмарними.

І ось цей день настав. На машині Наталії вони вирушили в місто в сусідній області, популярне у туристів, там розташовувався ювелірний завод. І, зрозуміло, вони не могли обійти стороною його відвідування. Після екскурсії Олексій і Наталя зайшли в ювелірний магазин при заводі.

– Ой, усе таке красиве! – захопилася вона. – Можна я подивлюся, повибираю? Ти ж не проти, любий?

– Звісно, ні, – відповів Олексій, відвертаючись від прилавка і піднімаючи воріт пальта. – Тільки я в цих ваших жіночих штучках нічого не розумію.

– Ви знаєте, багато хто думає, що срібні вироби – це якась дешевка, – звернувся до Олексія продавець. – Але ось погляньте, кольє дивовижної краси, ручна робота. І використано тільки срібло, ніякої вульгарної платини або золота!

– Так, згоден. Наташо, приміряй його, – попросив Олексій. – Нам професіонал радить все-таки. І мені теж подобається цей виріб.
Поки Наталя одягала кольє, продавець дивно її розглядав, немов намагався запам’ятати, а на Олексія і зовсім поглядав з презирством.

Наталя не стала намагатися розібратися в цій загадці, вона просто погодилася взяти кольє.
Наступного ранку Олексія в їхньому номері не виявилося, але він залишив для Наталі повідомлення, що готує їй сюрприз. А в жінки після ночі на новому матраці страшенно боліли спина і шия. Вона вирішила вийти на вулицю і трохи прогулятися, а просто біля ґанку готелю побачила вчорашнього продавця з ювелірного магазину. Побачивши Наталю, той дуже зрадів.

– А я вже хотів заходити і питати туристку, – усміхнувся чоловік. – Мене Олег звати, ледве дочекався, поки ваш супутник піде подалі.

– Доброго дня, а навіщо вам я? Щось не так із кольє? Чи за продажі поза роботою вам теж доплачують? – пожартувала Наталя.

– Бачте, у мене не зовсім стандартне запитання, – зам’явся Олег. – Ви давно знаєте свого супутника?

– Кілька місяців, а в чому, власне, справа? – поцікавилася Наталя.

– Просто за цей рік ви четверта жінка, з якою в мій магазин приходить цей чоловік. У перший візит він був без бороди, гладко поголений. У другий відпустив вуса, у третій знову поголився. А зараз і зовсім схожий на геолога, але це абсолютно точно один і той самий чоловік, – пояснив Олег. – Ось я і вирішив попередити.

– Дякую за занепокоєння. Але зміна партнера начебто не є злочином, – усміхнулася Наталя своєму співрозмовнику. – Вас стривожило тільки це?

– Ні, одна з тих дам, що були до вас, вона приїжджала потім знову. Запитувала, чи немає в нас контактів її супутника. Він обікрав цю жінку і зник. Та пані звернулася в поліцію, просила, щоб ми повідомили, якщо він знову з’явиться. Тому я й хочу попередити, – сказав Олег. – Вашого супутника можуть заарештувати.

– Усе це нісенітниця! – заявила Наталя. – Він не став би знову їхати туди, де є ризик бути впізнаним. Ну, звичайно, якщо ви маєте рацію… За попередження спасибі, я врахую.

Вона пройшлася вулицею, але голову немов здавлювало невидимим залізним обручем. Наталя не вірила словам якогось продавця, він міг і помилитися, але щось не давало їй спокою. До речі, свою дорогоцінну валізу її супутник незмінно замикав на ключ, їй навіть не вдавалося побачити її вміст.

Сама Наталя на кілька днів подорожі взяла тільки дорожню сумку, і їй було дивно бачити такий великий багаж.

Повернувшись у номер, вона спробувала відкрити валізу Олексія, але та була надійно замкнена на кодовий замок. Вона спробувала різні комбінації і несподівано вгадала, вибравши дату народження, яку якось згадав її супутник.

Валіза відчинилася, крім сорочок і шкарпеток, що лежали всередині, у ній виявилася значних розмірів папка і скринька з жіночими прикрасами. Деякі з них виглядали старовинними.

Наталя зазирнула в папку, всередині в одній із застебнутих на блискавку кишень виявилися документи – три паспорти з різними іменами, але всі з фото Олексія. Водійські права, якісь посвідчення в ламінованій оболонці та банківські картки на незнайомі їй імена. Багато, ціла купа.

У паніці Наталя вибігла з номера з телефоном у руці, біля стійки адміністратора вона зажадала, щоб викликали поліцію. Коротко поговоривши з місцевими правоохоронцями, Наталя присіла в холі. Тут у двері готелю увійшов Олексій, вона кинулася до нього з криком:

– Де ти пропадав стільки часу?

– Я шукав кафе з інтернетом, щоб відправити великий файл по роботі, – відповів Олексій, поправляючи на плечі сумку з ноутбуком. – Ти що тут сидиш, двері, чи що, зачинила?

– Олексію, або як там тебе звати, – продовжила нападати Наталя, – скажи мені, будь ласка, ну чому я? Чим тебе привабила бібліотекарка з її єдиною перервою на каву?

– Ти красива, розумна, моя кохана жінка, – усе ще не усвідомлюючи проблему до кінця, відповів їй Олексій. – А в чому справа? І чому ти сумніваєшся в моєму імені?

– Та тому що у твоїй валізі три паспорти і купа інших документів із зовсім іншими іменами, – Наталя вирішила говорити прямо і встала з м’якого дивана. – То все-таки, чому я?

– А я не випадково тебе вибрав. Ти не повинна була здогадатися, такі наївні, як ти, вірять у що завгодно, аби тільки їх кохали, – усміхнувся Олексій, одразу втративши весь наліт інтелігентності.

Він швидко покрокував до сходів, але Наталю вже було не зупинити, вона закричала ще голосніше, розраховуючи, що так затримає чоловіка, не давши йому піти. І це спрацювало, незабаром у хол увійшла поліція.

Двоє чоловіків у формі залишилися з Олексієм внизу, решта пройшли з Наталею в номер оглядати валізу. Незабаром до неї підійшла адміністраторка і запропонувала переселитися в інше приміщення.

До глибокої ночі в готелі тривали слідчі дії, з розмов поліцейських Наталя зрозуміла, що допомогла затримати справді небезпечного злочинця, серійного афериста, який встиг обдурити чимало жінок. Його шукали в п’яти сусідніх областях. Поліцейські навіть обговорювали, чи отримають премію за таке велике затримання.

Сама Наталя Олексія більше не бачила, вона переночувала в готелі, а вранці поїхала в рідне місто. Нещасливе кольє, подарунок афериста, повернула в магазин, продавець її в цьому підтримав і допоміг підібрати інші прикраси на пам’ять.

Наталя повернулася до роботи, життя пішло за звичним сценарієм, знайомі її ні про що не розпитували. Але одного разу, коли до її стійки в бібліотеці звично підійшов той самий залицяльник, Семенов, Наталя раптом запитала в нього:

– Вікторе Павловичу, паспорт у вас із собою?

– Так, звісно, – усміхнувся той. – А що, вам дані треба оновити?

– Мене цікавить ваш сімейний стан, – стримуючи сміх, відповіла Наталя. – Паспорт-то справжній?

– А у вас є сумніви? – стривожився Семенов. – Знаєте, я експерт-криміналіст, можу зробити експертизу і принести висновок, якщо ви хочете.

– А чого ж ви всі любовні романи берете за такої роботи? – усміхнулася Наталя. – Я думала, для мами.

– Це прикриття, – з усмішкою прошепотів Семенов. – Душу відводжу, жахів і на роботі вистачає.

Вони продовжили весело базікати, обговорюючи нові надходження романів, а потім Семенов запросив її в цирк. Наталя здивувалася, але відповіла згодою:

– Якщо візьмете із собою валізу, доведеться її обшукати.

– А я завжди готовий до цього, Наталю, можна сказати, мрію, – відгукнувся Семенов.
І Наталя йому в це повністю повірила. Після побачення на цирковій виставі вони стали зустрічатися, на пальці щасливої бібліотекарки вже красується фамільна каблучка Семенових, не за горами і весілля.

Від нареченого Наталя дізналася, що аферист Олексій виявився і зовсім Сергієм. Поки що слідчі вивчають десятки заяв від жертв цього пройдисвіта, а кримінальна справа все збільшується в обсязі. Але Наталю доля афериста тепер абсолютно не хвилює, у її нового нареченого нехай і не найпрезентабельніша зовнішність, але хоча б немає таємниць, які доводиться приховувати.