Передноворічний період був для Марини улюбленою порою року, їй подобалося прикрашати квартиру і розробляти святкове меню. Якщо з салатами вона готова була експериментувати і пробувати щось нове, то цвях програми завжди був незмінним.

Марина, як і її родичі, не могла уявити новорічний стіл без холодцю, який вважався її коронною стравою. І мама Марини, і її сестра завжди об’їдалися цим невід’ємним атрибутом їхнього Нового року…

– На наступних вихідних треба їхати по магазинах, а то напередодні свята там буде не проштовхнутися. – сказала Марина чоловікові.

– Якщо треба, значить поїдемо. – погодився покірний Петро. – Тільки треба ще кілька пунктів у список додати, на столі обов’язково має бути червона ікра, нарізка з червоної риби і крабовий салат. – Петя задумався і додав. – Тільки салат треба зробити не з крабових паличок, а зі справжнього крабового м’яса.

– Ось це новина! – здивувалася Марина. – А відколи ти їси морепродукти, адже ти ніколи їх не любив?

– Я і зараз їх не люблю, просто мама сказала, що на столі все це обов’язково повинно бути, щоб наступного року на нас усіх чекало процвітання і благополуччя.

– Цікаво, а без цього ніяк? – Марині не сподобалася умова, поставлена свекрухою.

– Мабуть, ні. – знизав плечима Петро. – Вона вважає, що холодці з копит варять тільки люди, схильні до бідності й невдач.

– На стіл поставлю те, що вважатиму за потрібне, а не те, що твоя рідня замовить. – Марина швидко осадила чоловіка

– Ну навіщо ти так відразу? – Петро примирливо подивився на дружину. – У всіх свої традиції. Можна ж зробити родичам приємне.

– Ось тут ти маєш рацію. – схвально кивнула Марина. – Моя традиція – варити холодець із копит, а якщо твоя мама хоче червону ікру і крабів, нехай сама їх купує, я без проблем усе це акуратно наріжу і красиво засервірую. Вибач, але традиції твоєї сім’ї коштують недешево, до того ж, ти морепродукти не їси, а в мене на них алергія.

– Я все зрозумів. – Петро вирішив не сперечатися з дружиною, він бачив, що вона роздратована. – Скажу мамі, щоб вона сама все це купила.

– Ось і чудово. – Марина була рада, що чоловік не став наполягати на примхах своєї матері.

Наступного дня Петро приїхав у гості до мами, він обіцяв допомогти їй дістати ялинку з антресолі й повісити гірлянду, з якою Галина Тимофіївна ніяк не могла розібратися.

– А я думала, ти до мене у вихідні приїдеш. – сказала жінка, поки Петро розбирав ялинку.

– У вихідні ми з Мариною по магазинах поїдемо, пора закуповуватися для новорічного столу. – відповів Петро.

– Правильно, нічого з цим затягувати. – схвально сказала Галина Тимофіївна. – Головне, не забудьте купити все, про що я тобі говорила.

– Не забудемо. – похитнувшись, пообіцяв Петро. Він хотів було сказати матері, щоб вона сама купувала продукти, що привертають успіх, але не наважився.

– Сподіваюся, а то твоя Маринка полюбляє наварити літри цієї незрозумілої рідини, як подивишся, так увесь апетит кудись пропадає. – зневажливо сказала Галина Тимофіївна.

– Даремно ти так, холодець у неї смачний. – заступився Петро за дружину.

– І ти туди ж. – похитала головою Галина Тимофіївна. – Ось тому, ви досі й тулитеся у своїй однушці, ніякого успіху вам не бачити з таким підходом до їжі.

– Мамо, ти занадто велику відповідальність покладаєш на холодець. – розумно зауважив Петро.

– А ти б прислухався, мати поганого не порадить. – наполягала на своєму жінка.

– Добре, дякую за пораду. – Петро вирішив, що суперечку продовжувати безглуздо.

Закінчивши розбиратися з ялинкою і гірляндою, він швидко вдягнувся і поспішив додому, слухати моралі матері йому зовсім не хотілося. “Куплю сам і рибу, і ікру, і крабів, навіщо зайвий раз конфлікт провокувати”. – вирішив Петро. У вихідні, як і збиралися, вони з Мариною поїхали в магазин.

– Так, овочі взяли. – Марина пробіглася очима по списку. – тепер підемо в м’ясний відділ. – вона пішла вперед, махнувши рукою Петру, щоб той не забув візок.

– Може м’ясо пізніше купимо, щоб воно свіже було? – запропонував Петро.

– Так, я поки тільки копита для холодцю хочу взяти, нехай у морозилці лежать, нічого з ними не станеться. – відповіла Марина.

Петро одразу уявив обличчя своєї матері, коли вона побачить холодець на столі, але відмовляти дружину від купівлі копит, Петро не став.

– Треба б узяти вершкове масло, якщо вже Галина Тимофіївна ікру принесе. – сказала Марина, коли її список закінчився.

– Так, піду візьму її улюблене. – погодився Петро, прямуючи до стелажів із молочкою.

– Ну, начебто все. – Марина подивилася на завантажений доверху візок. – Підемо на касу, ми й так, напевно, зараз обидві наші зарплати тут залишимо. – сказала вона, важко зітхнувши.

Дорогою до кас Петро встиг прицінитися до майбутніх рибних покупок для мами. Побачивши ціни, в душі порадів, що вони з дружиною не їдять морепродукти у звичайному житті. Напередодні Нового року Петро забіг у продуктовий за провісниками благополуччя, щоб не займатися цим у день свята.

– Ось, мама все передала заздалегідь. – сказав він, простягаючи пакет із покупками дружині.

– Добре, постав усе в холодильник. – відповіла Марина, яка була зайнята розкачуванням коржів для торта.

– Ого! – здивувався Петро. – Давно ти нічого не пекла, я вже й забув, яка твоя випічка на смак.

– Сама не знаю, що на мене найшло. – Марина продовжувала старанно катати тісто. – Захотілося шоколадний торт, а в магазині всі найсмачніші вже розібрали, та й дорого.

– І це чудово. – радісно сказав Петро, беручи вінчик і злизуючи з нього крем. – Дуже смачно. – він навіть заплющив очі від задоволення.

Наступного дня будинок Марини і Петра був наповнений приємними ароматами майбутнього свята. У духовці запікалася качка з картоплею, на столі стояла велика ваза з мандаринами, а у вітальні пахла жива ялинка, яку Петро приніс і вбрав за кілька днів до Нового року.

– Іди розклади стіл, скоро почнемо накривати. – Марина бігала кухнею, намагаючись нічого не забути.

– Готово. – відзвітував Петро через десять хвилин. – Що ще від мене вимагається?

– Розстав тарілки і келихи, а потім приходь за салатами. – сказала Марина, одночасно розмішуючи відразу два соуси.

О дев’ятій вечора всі приготування було закінчено, і господарі разом із гостями почали сідати за стіл. Крім Галини Тимофіївни, до подружжя прийшов Гриша – старший брат Петра, Лідія Павлівна – мама Марини і Оксана – Маринина молодша сестра.

– Крабовий салат просто відмінний. – схвально сказала Галина Тимофіївна, накладаючи собі добавку.

– Так, і салат із грибами теж. – приєднався до похвал Гриша.

– Дякую, я старалася. – усміхнулася Марина.

– Так, донечко, ти, як завжди, постаралася на славу. – сказала Лідія Павлівна, з гордістю дивлячись на доньку. – А що, холодцю цього року не буде? – запитала вона, обводячи поглядом стіл.

– Та вже, сестричко, де найголовніша страва? – Оксана подивилася на сестру.

– Звичайно, буде, як без холодцю. – Марина пішла на кухню і повернулася за хвилину з великим лотком.

– Ось, це інша справа, поклади-но мені трохи. – Лідія Павлівна подала доньці тарілку.

– І мені. – не відставала від матері Оксана.

– І здалася вам ця рідина? – Галина Тимофіївна презирливо дивилася, як Маринині родичі наминали холодець.

– А що, вам не подобається? – здивувалася Оксана.

– Ще чого, у нього і вигляд огидний, і смак. До того ж, він привертає в дім бідність, не можна таке в Новий рік їсти.

– Нісенітниця яка! – обурилася Лідія Павлівна. – Майже в кожній родині холодець на Новий рік варять, і нічого, поки ніхто від цього біднішим не став.

– Але й багатшим теж. – не вгамовувалася Галина Тимофіївна.

– Та годі вам. – Спробувала заспокоїти двох жінок Оксана. – Галино Тимофіївно, ми у всякі прикмети і забобони не віримо, просто їмо, що нам подобається, і все.

– Новий рік потрібно зустрічати за всіма правилами, щоб у майбутньому все як треба склалося.

Петро сидів і старанно жував качину ніжку, сподіваючись, що конфлікт вщухне сам собою.

– Галино Тимофіївно, у кожного свої смаки. – вступила в розмову Марина. – У нашої сім’ї є традиція варити холодець, тому він і стоїть на столі. Для вас важлива ікра і риба, ви їх принесли, я їх поставила і ні слова вам не сказала.

– Я принесла? – здивувалася свекруха. – Я нічого не приносила.

– Ну як же так? – Марина підняла брови. – Ви ж учора через Петра все це передали. – вона махнула рукою на праву частину столу.

– Нічого я не купувала і не передавала, це ж ви мали зробити. – здивовано говорила Галина Тимофіївна.

– Нічого не розумію. – Марина подивилася на чоловіка. – Петро, може поясниш?

– І треба було вам підняти цю тему. – Петро поклав виделку й окинув усіх незадоволеним поглядом. – Так, усе це купив я, щоб уникнути конфлікту, мені не хотілося, щоб свято перетворилося на з’ясування стосунків.

– А чому свято мало на це перетворитися? – Галина Тимофіївна перевела здивований погляд на сина. – Для твоєї дружини проблема купити червону ікру?

– Так, Галино Тимофіївно, для мене це проблема. – з викликом сказала Марина. – Ми і так весь цей стіл оплачуємо, а ваші забаганки коштують шалених грошей, але ж ми з Петром усе це не їмо.

– Усе зрозуміло. – Галина Тимофіївна ляснула себе по колінах. – Ти хотів уникнути конфлікту, який планувала влаштувати твоя дружина.

– Чому ви так говорите? – заступилася за доньку Лідія Павлівна. – Мариночка старалася, такий стіл нам накрила, а ви почали до холодцю чіплятися.

– А ваша донька почала чіплятися до ікри. – продовжувала злитися Галина Тимофіївна.

– Ні до чого я не чіплялася, ви хотіли і, я її поставила, просто витрачати на це гроші мені не хотілося.

– Ось, синку, знайшов собі скупу дружину. – Галина Тимофіївна ніяк не хотіла говорити на пряму з Мариною.

– Галино Тимофіївно, ви ж холодець не їли, значить на вас чекає успіх. – Оксана знову зробила спробу перевести все в жарт.

– Оксано, та справа взагалі ні в цьому. – звернулася до сестри Марина. – Просто все має бути так, як сказала Галина Тимофіївна, інакше відбувається ось це, – вона вказала на незадоволене обличчя свекрухи.

– Марино, ну правда, можна ж було обійтися без цього варива. – Гриша гидливо ткнув пальцем у холодець.

– Не подобається, можеш не їсти! – розлютилася Марина.

– Я й не збирався. – надувшись, сказав Гриша, ображений реакцією невістки.

– Та який сенс усе це обговорювати?! – вигукнув Петро. – І ікра, і холодець уже на столі, давайте просто їсти й насолоджуватися святом.

– Якось уже не до насолоди. – пробурчала Марина.

– Давайте влаштуємо перемир’я, треба проводити старий рік і зустріти новий. – запропонувала Оксана.

– Давайте. – підтримала доньку Лідія Павлівна.

Усі сиділи з похмурими обличчями, осад від сварки залишився, веселитися нікому не хотілося.

– З Новим роком! – закричали Оксана та Петро.

– Ура! – закричали всі інші, піднімаючи келихи.

Застілля тривало ще недовго, розмова більше не клеїлася, і незабаром усі почали збиратися по домівках.

– Дякую за свято. – дякувала Лідія Павлівна, цілуючи спочатку доньку, а потім і зятя.

– Дякую, все було дуже смачно. – сказав Гриша.

– Крім холодцю, звісно. – підколола його Марина.

– Ну, його я й не їв. – обличчя Гриші знову спотворила відраза.

– Червона рибка була відмінною, молодець синку, хороший вибір. – Галина Тимофіївна говорила це з солодкуватою посмішкою.

Через ще кілька підколів і єхидних зауважень, гості, нарешті, пішли.

– Не ображайся, але я їх більше на свята кликати не буду. – сказала Марина чоловікові, коли двері за родичами зачинилися.

– Розумію. – Петро було прикро, але він був згоден із дружиною. – Вибач, що потурав їй і вказував тобі, що робити.

– Нічого, я теж можу тебе зрозуміти. – Марина повернулася у вітальню і почала чистити мандарин.

– Давай тепер відзначимо свято в спокійній обстановці, наливай. – вона присунула до чоловіка келих.

Вони ще довго сиділи за столом, насолоджуючись улюбленими салатами і періодично підспівуючи веселим пісням, що лунали з екрана телевізора.

– А святкувати удвох не так уже й погано. – сказав Петро, відпиваючи зі свого келиха.

– А головне, ми можемо їсти і пити, що нашій душі завгодно. – усміхнулася Марина.

Жінка стримала обіцянку, і рідню чоловіка більше ніколи не запрошувала. Втім, Галина Тимофіївна теж не горіла бажанням відвідувати застілля невістки, яка нічого не розуміє в правильному формуванні меню. Зрештою, всі були задоволені й у свята їли тільки те, що приносить їм радість і віщує щастя та благополуччя.